Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України опорні конспекти 11 клас

Партійне керівництво УРСР у 60-х - 80-х роках

Володимир Щербицький (1918-1990)

Володимир Васильович Щербицький народився 17 лютого 1918 р. у місті Верхньодніпровську в робітничій родині. У 1932 р. вступив до комсомолу, а в 1934-1935 рр. працював на оплатній комсомольській посаді. Навчався в Дніпропетровському хіміко-технологічному інституті, який закінчив у 1941 р. Член КПРС з 1941 р.

У роки війни навчався у Військовій академії хімічного захисту, а згодом проходив військову службу у військовій частині, яка знаходилася в Монголії. У боях участі не брав.

У 1952-1954 рр. — перший секретар Дніпродзержинського міськкому партії, в 1955-1957 рр., 1963-1965 рр. — Дніпропетровського райкому партії, а в 1957-1961 рр. — секретар ЦК КП України, у 1961-1963 рр., 1965-1972 рр. — голова Ради міністрів України.

Перший секретар ЦК КПУ з 1972 р. Доступившись до влади, усунув усіх прибічників П. Шелеста від влади, провів партійне чищення, приховане обміном партійних квитків. Добирав кадри за принципом особистої відданості. Проводив проімперську політику, жорстку централізацію і підпорядкування республіки центру. Економіка України орієнтувалася на народне господарство СРСР.

В. Щербицький керував Україною понад 17 років. Йому були властиві працьовитість, амбіційність, ціленаправленість, відповідальність.

В. Щербицький орієнтувався насамперед на інтереси й настрої верхів, на інтереси Москви, а не на інтереси українського народу, чітко дотримувався курсу, визначеного Л. Брежнєвим і М. Сусловим, політики підпорядкування економіки України центру.

В. Щербицький виявляв велику енергію, наполегливість у питаннях забезпечення виконання тих завдань, які було накреслено з центру в соціально-економічному розвиткові України. Вказівки Москви виконував ретельно і беззаперечно, ніколи не піддавав сумніву правильності тієї політики і ніколи не висловлював свого критичного ставлення до прорахунків у політиці центру.

Посилився диктат партапарату. Головними провідниками його політики були секретар ЦК КПУ з питань ідеології В. Маланчук і голова КДБ України В. Федорчук.

У республіці посилився тиск на інтелігенцію, репресії стали жорстокішими.

Посилилася русифікація. Всі партійні й державні заходи проводили російською мовою, діловодство було переведено майже повністю на російську мову. Сам В. Щербицький користувався в офіційному спілкуванні винятково російською мовою, нею проголошував промови.

Вів нещадну боротьбу з будь-яким проявом інакомислення.

Не похитнули становища В. Щербицького ні смерть Л. Брежнєва, ні смерть наступних генеральних секретарів ЦК КПРС — Ю. Андропова і К.Черненка.

Він залишився першим секретарем ЦК КПУ і за часів горбачовської «перебудови».

У 1989 р. сам подав заяву про звільнення від керівних обов’язків у зв’язку з виходом на пенсію. 32 роки незмінно був членом політбюро ЦК КПУ, 17 років — членом ЦК КПРС.

Постать В. Щербицького не можна розглядати однозначно. Чимало корисного він намагався зробити для України, вмів багато працювати, чого вимагав і від своїх підлеглих, хотів покращити добробут людей. Утім не можна забути про велику катастрофу століття — аварію на Чорнобильській АЕС, бо її було збудовано за згоди першого секретаря ЦК КПУ В. Щербицького в густозаселеному регіоні України, хоча чимало вчених заперечували таке будівництво, яке велося прискореними темпами, з недосконалим обладнанням. Намагався приховати сам факт, а згодом і масштаби цієї катастрофи, замовчуючи об’єктивну інформацію, а затим поширюючи явно неправдиву, хоча є твердження близького оточення, що В. Щербицький сам не володів правдивою інформацією.

За часів В. Щербицького вольові методи управління так і не було замінено економічними.

Помер у лютому 1990 р. Похований на Байковому цвинтарі у Києві.