Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України опорні конспекти 11 клас

Партійне керівництво УРСР у 60-х - 80-х роках

Петро Шелест (1908-1996)

Петро Юхимович Шелест — партійний та державний діяч.

Народився на Харківщині. У 1935 р. закінчив Маріупольський металургійний інститут і працював на заводах Маріуполя й Харкова, а в 1948-1954 рр. — директором на заводах у Ленінграді та Києві. З 1954 р. — на партійній роботі.

У 1953 р. пленум ЦК КПУ увільнив від обов’язків першого секретаря ЦК КПУ М. Підгорного. На цю посаду призначили П. Шелеста, який фактично був ставлеником М. Хрущова.

На початковому етапі підтримував реформи М. Хрущова.

Утім пізніше брав участь в усуненні М. Хрущова від влади.

П. Шелест — фігура неоднозначна, з певними суперечностями. З одного боку, він типовий представник командно-адміністративної системи, вихований на ідеях марксизму-ленінізму, за переконаннями комуніст, вірив у можливості побудови комуністичного

суспільства. За словами О. Дубчека, П. Шелест підтримував збройну інтервенцію військ Варшавського договору в Чехословаччині 1968 р. За його перебування на посаді першого секретаря ЦК КПУ арештовували дисидентів, переслідували інакодумців. П. Шелест тривалий час був опорою брежнєвської системи в У країні.

Він прагнув зміцнити в Україні особисту владу і владу свого найближчого оточення, а також власну «політичну вагу» в політбюро ЦК КПРС. Йому був характерний авторитарний стиль керівництва.

З іншого боку, він поміркований прихильник національних інтересів народу, сприяв самоутвердженню української нації, враховував інтереси республіки під час економічного планування в СРСР. Він любив свою землю, мову, культуру, з симпатією ставився до колишньої політики українізації, хоча в Україні проводилася політика русифікації. Підтримував помірковану українізацію, виступав за переведення вищої школи на українську мову викладання, робив спробу українізувати управлінський апарат.

Виступав за розширення прав УРСР у внутрішній і зовнішній політиці.

Дбав про потреби республіки, неодноразово проявляв твердість в обстоюванні її інтересів, намагався домогтися більшої незалежності республіканських структур у господарських питаннях, зокрема у виділенні інвестицій у її економіку, у мовній та культурній сферах, у відродженні історичних традицій українського народу, що не подобалося вищому московському керівництву, викликало їхню різку негативну реакцію.

Видав книгу «Україна наша радянська» (1970 р.), яка спочатку отримала чимало схвальних резолюцій. Утім згодом автора звинуватили в тому, що він «ідеалізує українське козацтво і Запорозьку Січ», ігнорує роль Росії в нашій історії, не висвітлює ролі «великого російського народу» та його впливу на розвиток усіх аспектів життя України, її культури, економіки, політичного життя.

Його звинувачували у ліберальному ставленні до національних проявів, в економічних помилках, «економічному місництві», применшенні ролі Комуністичної партії, значних недоліках у справі «інтернаціонального виховання трудящих», ігноруванні Москви.

У 1972 р. П. Шелеста було звільнено з посади й усунено з України під приводом переведення на інше місце роботи, а згодом відправлено на пенсію.

П. Шелест дуже переживав таку несправедливість, був сповнений сил і здоров’я, хотів іще працювати. За вказівкою Л. Брежнєва у 1974 році йому надали посаду начальника дослідного виробництва на одному із підприємств авіаційної промисловості в підмосковному місті Долгопрудному, де він працював 10 років.

Помер у Москві, похований на Байковому цвинтарі в Києві.