Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України опорні конспекти 11 клас

Дисидентські організації в Україні

1. Об’єднана партія визволення України (1953-1958 рр.)

Діяла в Івано-Франківську. До суду в 1959 р. було притягнуто 10 осіб, головно молодих робітників (Богдана Германюка, Ярему Ткачука, Богдана Тимкіна, Івана Струтинського, Миколу Юрчика та інших). Їх було засуджено до 7-10 років тюрми.

2. Реалістичний демократичний гурток демократів (1956 р.) Заснований на Донбасі на чолі з Є. Доніченком. Члени гуртка планували створити мережу нелегальних осередків, що згодом об’єднаються в демократичну партію, яка повинна була стати альтернативою КПРС. Виступали за проведення в майбутньому вільних виборів, які сприятимуть зміні суспільного ладу в СРСР. Члени гуртка розповсюджували у містах Донбасу листівки з пропагандою своїх ідей, випускали часопис «Свободне слово».

3. Український національний комітет (УНК)

Діяв у 1957-1962 рр. у Львові на чолі з Богданом Грициною. У програмі організації передбачалося готувати свідомих людей — пропагандистів, посилати їх у Велику Україну і відроджувати українську націю.

У лісі під Львовом почали будувати таємну друкарню. Богдана Грицину та Івана Коваля було засуджено до розстрілу, інші одержали від 5 до 15 років таборів.

4. Український національний фронт (УНФ) (1964-1967 рр.)

У складі організації було понад 150 осіб із Львівської, Івано-Франківської, Кіровоградської та деяких інших областей України. Методом боротьби було визначено агітацію за вихід України зі складу СРСР.

5. Створення у Львові 1958 р. Української робітничо-селянської спілки, проект програми якої написав Левко Лук’яненко (існувала у 1958-1961рр.).

У складі Спілки були: партійний працівник С. Вірун, завідувач юридичної консультації І. Кандиба, завідувач сільського клубу В.Луцьків та інші. Спілка об’єднувача близько 30 членів.

6 листопада 1960 р. на зборах п’яти членів спілки було розглянуто проект програми та завдання організації.

Наступне засідання призначено на 22 січня 1961 р. Спілка мала намір перетворитися на партію, але перед її другим засіданням 20 січня 1961 року було заарештовано керівників, а організацію розгромлено.

У проекті програми Спілки піддавалися критиці політики партії та уряду часів голодомору 1932-1933 рр., засуджувалися репресії 30-х років у східних областях України, вказувалося на тяжкий соціальний, політичний і культурний гніт селян, на обмеження прав профспілок, обмеження суверенітету України. Критиці піддавалася національна політика в Україні, політика русифікації.

Завдання Спілки — несиловими методами домогтися виходу України зі складу СРСР, стати незалежною демократичною державою.

Влада переслідувала дисидентські організації.

У травні 1961 р. відбувся судовий процес над Українською робітничо-селянською спілкою. Л. Лук’яненка було засуджено до страти, згодом заміненої 15-річним ув’язненням у таборах та 10-річним засланням. Разом з Л. Лук’яненком були засуджені В. Луцьків, І.Кандиба та інші.

У 1961-1965 рр. проведено судові процеси проти активних членів дисидентських організацій.

Відповіддю на арешти стала стаття І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація», написана 1965 р., в якій автор проаналізував основні причини, що зумовили акції протесту української інтелігенції, засудив політику ігнорування національних прав українського народу, піддав критиці національну політику КПРС.