Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Всесвітня історія опорні конспекти 10 клас

ЗГУРТУВАННЯ СИЛ АГРЕСОРІВ

НАПАД ІТАЛІЇ НА ЕФІОПІЮ

1. Італія взяла курс на створення великої колоніальної імперії в Африці та Середземномор’ї.

2. З жовтня 1935 р. 600-тисячна італійська армія вторглася в Ефіопію, яка мала великі сировинні ресурси та важливе стратегічне положення, почала бомбити міста.

3. Через два дні США й Велика Британія оголосили заборону на продаж зброї як Італії, так і Ефіопії. Таким чином агресор і його жертва були поставлені в однакові умови.

4. Під тиском світової громадськості Ліга Націй оголосила Італію агресором і зобов’язала всіх своїх членів застосувати проти Італії санкції відповідно до статті 16 Статуту цієї організації. Всі члени Ліги Націй повинні були розірвати з Італією торгові й фінансові відносини. Але економічні санкції використовувалися непослідовно. Так, необхідна для ведення війни нафта не була включена до списку матеріалів, заборонених для експорту до Італії. Англія відмовилася перекрити Суецький канал, який був найвигіднішим шляхом до берегів Ефіопії і повністю використовувався Італією.

5. Західні країни потурали агресору.

9 грудня 1935 р. Велика Британія і Франція підписали секретні договори про англо-французьке посередництво у війні між Італією й Ефіопією, за якими Ефіопія повинна була передати Італії третину своєї території. Фактично Ефіопія стала колонією Італії (навесні 1936 р. її повністю захопила Італія).

6. Ефіопія не могла чинити належного опору, бо більшість її солдатів була озброєна лише застарілими гвинтівками, мисливськими рушницями та списами, тоді як італійські війська мали на озброєнні сотні гармат, танків і літаків.

ВТОРГНЕННЯ ЯПОНІЇ ДО ЦЕНТРАЛЬНОГО КИТАЮ

1. У 1936 р. керівництво Японії сформулювало програму подальшої експансії. В “Основних принципах національної політики” ставилося завдання “просування на південь”. З цією метою пропонувалося посилити могутність морського флоту, щоб забезпечити пануюче становище в західній частині Тихого океану.

2. Захопленню Китаю відводилося центральне місце, бо він мав бути для Японії плацдармом для нових загарбань, а також відкрити нові джерела сировини, ринки збуту, можливість використання дешевої робочої сили.

3. 7 липня 1937 р. японські війська почали наступ на Китай. Вони захопили Пекін, Тяньцзінь, Шанхай та інші великі північні центри країни і рушили в центральні китайські провінції.

4. Хоча японські агресори намагалися витіснити американських і англійських конкурентів з китайського ринку, ефективних заходів проти Японії вони не застосовували. Більше того, продовжувався експорт воєнно-стратегічних матеріалів із США і англійських колоній. Англія ЙС1НА дотримувалися в цьому регіоні політики “невтручання” і “вмиротворення” агресора. Вони сподівалися, що Японія почне агресію проти СРСР.

5. У серпні 1937 р. Японія захопила Шанхай і почала завоювання Центрального Китаю.

6. За 15 місяців війни Японія окупувала значні території Північного, Центрального і Південного Китаю, захопила майже всю залізничну сітку, блокувала морські береги.

7. 21 серпня 1937 р. був підписаний радянсько-китайський договір про ненапад. СРСР почав надавати Китаю допомогу.

8. У вересні-жовтні 1937 р. Радянський Союз експортував до Китаю 282 бомбардувальники і винищувачі, у 1937-1940 pp. — 885 бойових літаків, десятки танків, сотні гармат, тисячі кулеметів, мільйони снарядів, сотні мільйонів патронів. У

1938 р. Китай отримав 100 млн дол. позики, а в 1939 р. — ще 150 млн дол.

9. Війна в Китаї затяглася майже на 10 років, оскільки японці зустріли опір гомінданівських військ, до яких приєдналися озброєні угруповання Комуністичної партії Китаю.

10. Влітку 1938 р. японці розпочали воєнну авантюру проти СРСР. Після жорстоких боїв у районі озера Хасан, в яких була використана й авіація, японські війська були відкинуті частинами Червоної армії.

11. На початку 1939 р. Японія захопила острови Спарті й Хайнань і одержала можливість створити свої військово-морські бази на підступах до Філіппін, Індокитаю, Індонезії.

12. Влітку 1939 р. японські війська почали агресивні дії проти Монгольської Народної Республіки, але були розгромлені на річці Халхін-Гол спільними діями Червоної армії і частин МНР.

ВІСЬ БЕРЛІН — РИМ — ТОКІО

1. Ускладненню ситуації у світі сприяло утворення блоку агресивних держав.

2. У жовтні 1936 р. під час візиту міністра закордонних справ Італії до Берліна був підписаний італо-німецький протокол про співробітництво двох держав. Партнери домовилися про розмежування сфер економічної експансії на Балканах і в Дунайському басейні та узгодили свої дії у війні проти Іспанської республіки. Німеччина офіційно визнала захоплення Італією Ефіопії.

3. 25 листопада 1936 р. Німеччина і Японія підписали договір про боротьбу проти Комуністичного Інтернаціоналу. Обидві країни зобов’язувалися інформувати одна одну про діяльність Комінтерну і в тісному співробітництві вести проти нього боротьбу.

4. 6 листопада 1937 р. До Антикомінтернівського блоку приєдналася Італія.

5. 27 вересня 1940 р. Було підписано військову угоду між Німеччиною, Італією та Японією (Троїстий пакт).

6. 20-24 листопада 1940 р. Угорщина, Румунія та Словаччина приєдналися до Троїстого пакту.

Висновки:

• виникло об’єднання трьох агресивних держав, яке отримало назву “вісь Берлін — Рим — Токіо”;

• цей блок був небезпечним як для СРСР, так і для західних держав — СІЛА, Франції, Великої Британії;

• політика “невтручання” і “вмиротворення” країн-агресорів призвела до зростання їх апетитів і наблизила європейську й світову війну.

ПОЛІТИКА “ВМИРОТВОРЕННЯ” АГРЕСОРІВ

1. Політика “вмиротворення” агресорів — це політика Великої Британії та Франції, спрямована на те, щоб врегулювати відносини з Німеччиною, відкупитися від її вимог за чужий рахунок і направити її експансію виключно на Схід.

2. Головне в політиці “вмиротворення” — небажання створити єдиний фронт демократичних сил проти фашизму, здійснення поступок Німеччині за рахунок малих країн. Але чим більше було поступок, тим більше зростали її апетити.

3. Політика європейських держав була недалекоглядною, оскільки вони намагалися територіальними поступками відвернути загрозу світової війни. Як заявив міністр закордонних справ Франції Ж. Бонне: "Будь-який договір краще, ніж світова війна, у випадку якої загине вся Європа ”. Британський прем’єр-міністр Н. Чемберлен усвідомлював, що нова війна в Європі підірве економічне становище Великої Британії та її імперські позиції в заокеанських володіннях.

4. Політика постійних поступок домаганням нацистської Німеччини та її союзників унеможливила створення єдиного фронту демократичних держав, що й призвело до Другої світової війни.

5. Політика “вмиротворення” призвела до того, що А. Гітлер без перешкод “рвав на шматки” Версальський договір, без перешкод здійснив “аншлюс” Австрії, приєднання Чехо-Словаччини і приготувався до війни.

ЗАГАРБАННЯ НІМЕЧЧИНОЮ АВСТРІЇ

1. А. Гітлер провадив дипломатичну підготовку до захоплення Австрії під лозунгом об’єднання всіх земель, заселених німцями.

2. Він створив свою агентуру в Австрії, яка почала активні дії приєднання до Німеччини. В липні 1934 р. нацистськими агентами був убитий канцлер Австрії Дольфус. У 1934 р. спроба австрійських гітлерівців захопити владу у Відні не вдалася. Одначе гітлерівці не відмовилися від своїх планів. Для підготовки “аншлюсу” Австрії до Відня прибув новий німецький посол фон Папен, який мав великий досвід політичної і воєнної розвідки та підривної роботи.

3. Вересень 1937 р. У Берліні А. Гітлер провів переговори з Б. Муссоліні і той дав згоду на “аншлюс” Австрії.

4. Країни західної демократії зайняли такі позиції:

• через два місяці відбулася зустріч британського міністра Галіфакса з А. Гітлером, який дав зрозуміти, що за певних умов британський уряд не перешкоджатиме захопленню Австрії, Чехо-Словаччини і “вільного міста” Данцига (Гданська). Британське керівництво намагалося будь-якою ціною вирішити англо-німецькі суперечності, домовитися про розподіл сировини, ринків збуту, врегулювати колоніальні претензії Німеччини;

• уряд США не висловив ніяких претензій проти здійснений плану німецької експансії в Центральній Європі.

5. 11 лютого 1938 р. австрійського канцлера Шушніга викликали в резиденцію А. Гітлера. Від австрійського уряду вимагалося, щоб фашисти вільно діяли на території Австрії. Шушніг вирішив провести плебісцит з цього питання, але німецькі війська вторгайся до Австрії і окупували її. Новий канцлер оголосив про приєднання Австрії до Німеччини.

6. На початку квітня 1938 р. Велика Британія, Франція і США ліквідували свої дипломатичні місії у Відні й тим самим визнали “аншлюс” Австрії.

МЮНХЕНСЬКА УГОДА І РОЗЧЛЕНУВАННЯ ЧЕХО-СЛОВАЧЧИНИ

1. Після “аншлюсу” Австрії гітлерівський уряд почав готувати захоплення Чехо-Словаччини. А. Гітлер висунув вимогу про передання Німеччині Судетської області, більшість населення якої становили німці. Агентура гітлерівців — так звана Судето-німецька партія (генлейнівці) — вимагала повної автономії Судетської області.

2. У травні 1938 р. німецьку армію було перекинуто до кордону Чехо-Словаччини. У відповідь 20 травня 1938 р. чехо-словацький уряд оголосив часткову мобілізацію.

3. Правлячі кола Чехо-Словаччини під тиском Великої Британії, Франції і США вирішили капітулювати і виконати вимоги генлейнівців.

4. 22 вересня 1938 р. британський прем’єр-міністр Н. Чемберлен зустрівся з А. Гітлером (відбулося три таких зустрічі) і повідомив про згоду чехо-словацького уряду прийняти ультимативні вимоги Великої Британії і Франції. Однак А. Гітлер знову розширив свої територіальні претензії щодо Чехо-Словаччини.

5. Президент США Ф. Рузвельт звернувся до А. Гітлера із закликом до мирного врегулювання судетської проблеми. Але послання було складено у м’яких тонах, і це втручання США, на думку американського історика Ф.Санборна, “зіграло роль головного вмиротворювача”.

6. 29 вересня 1938 р. британський прем’єр-міністр Н. Чемберлен, голова французького уряду Даладьє та італійський диктатор Муссоліні прибули до Мюнхена для переговорів з А. Гітлером. Тут була вирішена доля Чехо-Словаччини без самої Чехо-Словаччини, бо чехо-словацький уряд не допустили до переговорів.

7. Згідно з договором, який підписали чотири країни (Велика Британія, Франція, Італія і Німеччина):

• Чехо-Словаччина була зобов’язана протягом 10 днів (до 10 жовтня 1938 р.) передати Німеччині Судетську область;

• втратила 1/3 своєї території й 1/4 населення;

• німецький кордон повинен проходити за 40 км від Праги;

• Чехо-Словаччина втратила половину своєї важкої промисловості, могутні воєнні споруди й укріплення.

8. Уряд Чехо-Словаччини прийняв умови Мюнхенської угоди, ставши таким чином на шлях національної зради. Чехо-словацький президент Бенеш не мав права підписувати документ про порушення цілісності своєї країни, але він обмежився лише особистим протестом,

9. Після укладення Мюнхенської угоди А. Гітлер підписав декларації з Великою Британією та Францією:

• 30 вересня 1938 р. А. Гітлер і Н. Чемберлен підписали англо-німецьку декларацію, яка передбачала взаємні консультації і зобов’язання вирішувати всі спірні питання шляхом переговорів;

• 6 грудня 1938 р. подібну декларацію підписали Німеччина і Франція, в якій були зафіксовані наміри кожної держави самостійно шукати домовленостей з агресором.

Висновки:

1. Мюнхенська угода започаткувала розчленування і ліквідацію Чехо-Словаччини, істотно змінила співвідношення сил у Європі на користь фашистських держав.

2. Ганебна Мюнхенська угода стала вирішальною подією на шляху розв’язання Другої світової війни.

3. Мюнхен став символом недалекоглядності й великого політичного прорахунку керівників західних демократій.

4. Три раунди переговорів Н. Чемберлена з А. Гітлером — це одна з нікчемних капітуляцій, що сталася під тиском безвиході та жорстокості в поєднанні з безпринципністю лідера Великої Британії, який не наполіг на непорушних гарантіях безпеки Чехо-Словаччини. Результат підсумував В. Черчилль у Палаті громад: “Ми зазнали поразки без війни”.

5. Американський історик Ф. Шуман дав таку оцінку Мюнхенській угоді: “У всій написаній історії... не знайдемо нічого, що можна порівняти з тим зразком дурості й віроломства, які продемонстрували представники демократичних народів напередодні Другої світової війни”.