Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Всесвітня історія опорні конспекти 10 клас

Тема 8. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ ПРІОРИТЕТИ ПРОВІДНИХ КРАЇН СВІТУ

НАПРЯМКИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ США

1. У 30-х pp. метою зовнішньої політики США було зміцнення міжнародних позицій, що похитнулися під час економічної кризи.

2. Ф. Рузвельт відмовився від політики невизнання СРСР, яку правлячі кола США провадили протягом 16 років. 17 листопада 1933 р. між Радянським Союзом і Сполученими Штатами Америки були встановлені дипломатичні відносини.

3. Ще з середини XIX ст. США провадили політику ізоляціонізму, що базувалася на ідеї невтручання США у європейські збройні конфлікти, які не стосувалися американського континенту. Формально проголошувався принцип неучасті у європейських справах, а фактично це була політика збереження “свободи рук” у міжнародних справах.

У 30-х pp. політика ізоляціонізму не сприяла організації колективної відсічі фашистських держав, створенню, гарантії миру у світі.

4. Фактично США провадили політику потурання агресії, що сприяло розв’язанню Другої світової війни.

У 1935-1937 pp. конгрес США прийняв низку актів про нейтралітет США:

• було заборонено експорт зброї, боєприпасів і військових матеріалів державам, які воювали;

• США не дозволялося брати участь у воєнних конфліктах;

• не дозволялося надавати країнам, що воюють, позики і кредити;

• американцям заборонялося плавати на суднах країн, що воювали.

На основі цих актів США відмовили у допомозі:

• Ефіопії під час агресії Італії;

• уряду Народного фронту в Іспанії під час громадянської війни 1936-1939 pp.

5. На Далекому Сході США продовжували політику “відчинених дверей” і “рівних можливостей” щодо Китаю. Японія стала першою країною, що здійснила насильницький перегляд Версальсько-Вашингтонської системи і розпочала боротьбу за переділ світу. Агресія Японії в Китаї (1931-1932 pp.), її вихід з Ліги Націй у 1933 р. та початок війни в Китаї у 1937 р. були загрозою американській військовій монополії в Тихому океані, хоч американські стратеги вважали, що Японія, загрузнувши в Китаї, не зазіхатиме на тихоокеанські володіння США. Проте в 30-х pp. суперечності між Японією та США на Далекому Сході і в басейні Тихого океану загострювалися.

6. В Латинській Америці США провадили політику “доброго сусіда”, що супроводжувалося проникненням американського капіталу в країни Латинської Америки, витісненням Великої Британії й Німеччини з цього регіону та посиленням своїх позицій. Уряд США висунув на перший план не воєнну інтервенцію, а методи фінансово-економічного натиску і торгівлі. СІЛА посилили боротьбу за сфери економічного впливу. Тільки протягом 1936 р. між США і країнами Латинської Америки було підписано 11 торгових договорів.

ЗАГОСТРЕННЯ АНГЛО-НІМЕЦЬКИХ СУПЕРЕЧНОСТЕЙ

1. У 30-х pp. Велика Британія, побоюючись зміцнення позицій Франції в Європі, розглядала Німеччину як противагу Франції на європейському континенті. Уряд Англії очолював прихильник політики “вмиротворення” Невіл Чемберлен (прем’єр-міністр Великої Британії у 1937-1940 pp.), за згоди якого робилися поступки Гітлеру за рахунок третіх країн. Політика Великої Британії стосовно Німеччини була непослідовною:

• великі монополії країни продовжували вкладати капітали в німецьку військову промисловість і після приходу А. Гітлера до влади;

• у червні 1935 р. була укладена англо-німецька угода, яка фактично легалізувала морські озброєння Німеччини. Згідно з цією угодою Німеччина одержала право на будівництво флоту, що становитиме 35% тоннажноговійськового флоту Великої Британії, включаючи право будувати підводний флот, що становитиме 45% британського, а в особливих випадках щодо підводних човнів навіть допускався паритет;

• правлячі кола Великої Британії надали Німеччині свободу дій у Центральній і Східній Європі. Британський

• уряд робив значні кроки по збільшенню чисельності військ, їх оснащенню (постанова 1937 р. про збільшення й переустаткування королівських військово-морських сил), бо бачив зростання військової могутності Німеччини.

2. Велика Британія почала шукати противагу Німеччині на Сході, а тому було укладено союзи з Францією, Польщею, Румунією, Грецією, Туреччиною.

3. У березні 1938 р. СРСР виступив з ініціативою проведення міжнародної конференції з метою виробити практичні заходи проти агресора. Лондон відмовився брати участь у ній, мотивуючи тим, що це призведе до утворення в Європі блоків і підірве перспективу встановлення миру. Велика Британія не звертала увагу на те, що блок у Європі вже створено (Німеччина, Італія, Японія, 1936-1937 pp.)

4. Змагання у військовій сфері, прагнення Німеччини повернути втрачені колонії, активне її проникнення на Близький Схід спричинили загострення англо-німецьких відносин.

5. Одночасно зовнішня політика Великої Британії була політикою заохочення агресора:

• окупація Чехо-Словаччини Німеччиною здійснювалася за згодою Великої Британії і Франції, які підписали Мюнхенську угоду;

• коли Німеччина й Італія втрутилися в громадянську війну в Іспанії (1936-1937 pp.), організувавши пряму інтервенцію, Велика Британія і Франція провадили політику “невтручання”;

• у квітні 1939 р. почалися англо-франко-радянські переговори про взаємодію проти агресора, які тривали до серпня, всі сторони вели переговори формально. СРСР висловив готовність виставити проти агресора 136 дивізій, а Велика Британія пообіцяла дві, а згодом ще дві. І Велика Британія, і СРСР в цей час налагоджували контакти з Німеччиною;

• Велика Британія вичікувала в Європі й тоді, коли на континенті вже гриміли гармати.

Висновок: у 30-х pp. Велика Британія належним чином не оцінила небезпеку, яку ніс Європі фашизм.

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ФРАНЦІЇ

1. Занепокоєна мілітаризацією Німеччини після приходу А. Гітлера до влади, Франція провадить активну зовнішню політику:

• у 1934 р. міністр закордонних справ Луї Варту висунув ідею про укладення багатостороннього пакту про взаємний ненапад з країнами Східної Європи, включаючи СРСР і Німеччину (Східний пакт), але виникли труднощі у втіленні її в життя;

• тоді Франція висунула ідею підписання окремих договорів про ненапад:

2 травня 1935 р. в Парижі був підписаний франко-радянський договір про взаємодопомогу в разі будь-якої агресії. Але не було підписано окремої воєнної конвенції, що було дуже важливо;

6 грудня 1938 р. був підписаний франко-німецький договір, що свідчив про наміри кожної держави самостійно шукати домовленості з агресором.

2. У 30-х pp. Франція збільшила воєнні асигнування, створила Нове Міністерство оборони й націоналізувала концерн “Шнейдер-Крезо”, який випускав військову продукцію.

3. Франція провадила двояку політику: з однієї сторони — йшла на поступки Німеччині та зближення з нею, з другої — на консолідацію антифашистських сил.

Вона йшла на поступки А. Гітлеру:

• не звертала уваги на переозброєння німецької армії;

• на “аншлюс” Австрії;

• на захоплення Судетської області, а згодом всієї Чехо-Словаччини.

4. У 1939 р. відбулися англо-франко-радянські переговори. Велика Британія і Франція намагалися не допустити зближення СРСР і Німеччини, а тому затягували переговори. СРСР використовував переговори для тиску на Німеччину під час укладання політичного й економічного договору.

Висновок: політика Франції була недалекоглядною. Вона намагалася відвернути загрозу світової війни територіальними поступками Німеччині.

НЕДОТРИМАННЯ НІМЕЧЧИНОЮ СТАТЕЙ ВЕРСАЛЬСЬКОГО ДОГОВОРУ

1. Після приходу до влади у 1933 р. нацистський режим почав переглядати умови Версальського договору, за яким Німеччина позбавлялася своїх колоній і повинна була виплачувати величезні суми репарацій.

2. Жовтень 1933 р. На конференції з питань роззброєння Німеччина в ультимативній формі вимагала скасувати військові статті Версальського договору і надати їй “рівні права” на озброєння. Після відмови німецька делегація залишила конференцію.

3. Жовтень 1933 р. Через декілька днів Німеччина вийшла з Ліги Націй, розв’язавши цим самим руки для озброєнь і агресії.

4. Січень 1935 р. Проведено референдум у Саарській області, яка протягом 15 років перебувала під управлінням Ліги Націй, про возз’єднання з Німеччиною.

5. 1 березня 1935 р. Саарська область відійшла до Німеччини (за це висловилося 90% населення), яка виплатила Франції компенсацію за вугільні шахти. Промислова база Німеччини значно зміцніла.

6. Лютий 1935 р. Д. Гітлер оголосив про створення в Німеччині військової авіації, що суперечило рішенням Версальського договору.

7. Березень 1935 р. Однобічно порушивши статті Версальського договору, А. Гітлер запровадив загальні військову повинність. Почалися інтенсивні військові навчання. Було відновлено німецький Генеральний штаб і створено 500-тисячну армію, що була у 5 разів більшою, ніж передбачалося мирним договором.

8. В країні провадилася мілітаризація економіки, тобто переведення господарства на однобічний воєнний розвиток, розширення виробництва воєнної продукції. Велася гонка озброєнь, нарощування озброєнь, розширення воєнної промисловості та скорочення цивільного виробництва.

9. Англо-німецька морська угода 1935 р. відкрила німцям шлях до збільшення тоннажу військово-морського флоту і будівництва підводних човнів, що фактично означало двостороннє порушення Версальських угод.

10. Щоб скасувати всі військові обмеження Версальського договору, Німеччина провадила велику пропагандистську кампанію про “несправедливість” і необхідність “рівності” як у самій країні, так і за кордоном.

Висновки:

1. До 1936 р. Німеччина в односторонньому порядку переглянула низку статей Версальського договору.

2. Крок за кроком Німеччина провадила ліквідацію Версальської системи, створюючи в Європі нове вогнище війни.

3. Версальська система мирних договорів фактично зазнала краху.

4. Односторонній розрив Німеччиною Версальського договору не зустрів належного опору правлячих кіл Великої Британії, Франції, США.

"... коли почалося озброєння Німеччини, інші країни не вжили ніяких заходів. Порушення Версальського договору Німеччиною було сприйнято зовсім спокійно ” (з виступу колишнього гітлерівського міністра економіки Я. Шахта на Нюрнберзькому процесі).

5. Західні країни були пасивними. Вони намагалися відвернути загрозу від своїх держав і спрямувати її проти СРСР.

6. Щоб мати світове панування, гітлерівці посилено насаджували свою агентуру в країнах Близького і Середнього Сходу, в Латинській Америці, йшли на зближення з японськими мілітаристами.

ЕКСПАНСІОНІСТСЬКІ ПРЕТЕНЗІЇ ІТАЛІЇ

1. Переділ світу почався з “малих воєн”. Італія взяла курс на відтворення “величі нації” та створення великої колоніальної імперії в Африці й Середземномор’ї.

2. В Італії здійснювалося ідеологічне та військове навчання молоді, яка виховувалася в дусі обожнювання дуче та боротьби за “велику Італію”; поширення ідеї перетворити Середземне море на “внутрішнє озеро” Італії.

3. Жовтень 1931 р. Була підписана німецько-італійська угода про спільні дії з основних питань міжнародної політики і про розмежування сфер впливу в Центральній і Південно-Східній Європі.

4. У 1934 р. було прийнято закон про воєнізацію нації. Почали чисельно зростати збройні сили країни.

5. Особливу активність Італія проявила на Балканах і в басейні Дунаю. Вона хотіла підкорити собі країни Балканського півострова і Близького Сходу, частину Східної і Північної Африки.

6. Жовтень 1936 р. Була підписана німецько-італійська угода про спільні дії з основних питань міжнародної політики і про розподіл сфер впливу в Центральній і Південно-Східній Європі.

7. 1937 р. До Антикомінтернівського пакту, підписаного 1936 р. Німеччиною і Японією, приєдналася Італія. Держави цього блоку зобов’язувалися інформувати одна одну про важливі міжнародні події, спільно боротися проти “міжнародного комунізму” та проводити спільні заходи проти СРСР.

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНА ДОКТРИНА СРСР

1. Зовнішній політиці СРСР у передвоєнні роки завдали великої шкоди ті негативні явища у радянському суспільстві, які склалися внаслідок сталінських репресій і які призвели до послаблення:

економіки,

збройних сил,

радянської дипломатії.

Багатьох спеціалістів народного господарства, офіцерів збройних сил, радянських дипломатів було репресовано.

2. В цей період на міжнародній арені СРСР самоізолювався, звузилися його міжнародні зв’язки, була підірвана довіра міжнародної громадськості до позицій і пропозицій СРСР.

3. Радянський Союз провадив двоїсту зовнішню політику, про яку свідчать радянсько-німецькі відносини у 20-х pp. XX ст. Між СРСР і Німеччиною було декілька таємних домовленостей у військовій сфері, які суперечили статтям Версальського договору. Наприклад, німецькі збройні сили створили на території СРСР низку шкіл:

танкову — в Казані,

військово-повітряну — в Липецьку,

військово-хімічну — в Саратові.

У свою чергу, радянські військові навчалися в німецьких навчальних військових закладах.

Успішно розвивалося й економічне співробітництво:

• у 1931-1932 pp. СРСР займав перше місце з імпорту машин із Німеччини;

• у 1932 р. до СРСР надійшло 43% німецького експорту.

4. Прихід А. Гітлера до влади у 1933 р. призвів до погіршення радянсько-німецьких відносин.

5. Грудень 1933 p. Були визначені основні принципи радянської зовнішньої політики:

• дотримання нейтралітету;

• невтручання у будь-які воєнні конфлікти;

• політика “вмиротворення” стосовно Німеччини та Японії;

• конкретні заходи у створенні системи колективної безпеки в Європі під егідою Ліги Націй.

6. Така зовнішня політика змінила становище СРСР на міжнародній арені. Радянський Союз поступово почав брати більш активну участь у міжнародному співробітництві:

• у листопаді 1933 р. СРСР був визнаний США;

• 1934 р. СРСР було прийнято до Ліги Націй;

• 2 травня 1935 р. в Парижі був підписаний франко-радянський договір про взаємодопомогу на випадок війни. Ефективність договору була обмеженою, оскільки не було підписано окремої військової конвенції;

• 1935 р. СРСР підписав договір про взаємодопомогу з Чехо-Словаччиною. Проте в окремій статті зазначалося, що допомога СРСР Чехо-Словаччині могла надаватися одночасно з наданням допомоги Францією.

7. Однак у 30-х pp. радянська зовнішня політика була двоякою:

• у квітні 1939 р. одночасно з пропозиціями Великої Британії і Франції розпочати тристоронні переговори з питання колективної безпеки та забезпечення гарантій безпеки для європейських країн СРСР запропонував Німеччині встановити тісні відносини;

• в кінці липня 1939 р. СРСР відновив з Німеччиною переговори, щоб підписати економічний договір і вирішити територіальні питання;

• 23 серпня 1939 р. у Москві було підписано пакт про ненапад між СРСР і Німеччиною строком на 10 років. У секретній частині договору йшлося про розподіл сфер впливу між СРСР і Німеччиною. Внаслідок підписання договору Радянський Союз отримав значні території, а Німеччина забезпечила собі підтримку з боку СРСР у війні з Польщею, а згодом і у війні проти Західної Європи, бо на Сході вона мала надійний тил з боку СРСР.

Висновки:

1. Двояка зовнішня політика СРСР викликала побоювання в країнах західної демократії через її ненадійність, непослідовність, непередбачуваність.

2. Велика Британія й Франція вважали СРСР ненадійним військовим і дипломатичним партнером, тому недовірливо ставилися до всіх пропозицій СРСР.

3. Однією з причин Другої світової війни є недалекоглядна політика урядів Великої Британії, Франції та СРСР, які відмовилися від створення системи колективної безпеки та від колективних заходів, щоб стримати агресора, що фактично підштовхувало Німеччину до застосування військової сили і розв’язання війни.