Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Всесвітня історія опорні конспекти 10 клас

ЮГОСЛАВІЯ

УТВОРЕННЯ КОРОЛІВСТВА СЕРБІВ, ХОРВАТІВ І СЛОВЕНЦІВ

Напередодні Першої світової війни:

• Сербія і Чорногорія були незалежними державами і воювали на боці Антанти;

• Хорватія, Боснія і Герцеговина, Словенія та ін. входили до складу Австро-Угорщини.

Серпень 1918 р. Партії Словенії створили Народну раду.

5 жовтня 1918 р. Було утворено Народне віче Хорватії, яке представляло інтереси всіх південнослов’янських земель.

6 жовтня 1918 р. Це віче було перейменовано на Народне віче словенців, хорватів і сербів і мало на меті проголосити незалежність південних слов’ян. До його складу ввійшли представники всіх провідних партій.

29 жовтня 1918 р. У Загребі було скликано Народне віче словенців, хорватів і сербів, яке оголосило про вихід з Австро-Угорщини й утворення незалежної Держави словенців, хорватів і сербів.

Причини слабкості Держави словенців, хорватів і сербів:

1. Не отримала офіційного міжнародного визнання.

2. Важке становище у зв’язку з воєнними діями.

3. Були територіальні претензії з боку Італії.

4. Нова держава була нездатна:

• організувати керівництво державою;

• провести соціально-економічні перетворення;

• здійснити аграрну реформу.

5. Змушена була піти на союз із Сербією.

Сербія прагнула під своєю зверхністю об’єднати всі південнослов’янські народи, тому представники радикальних партій Сербії, королівського двору активно пропагували цю ідею.

1 грудня 1918 р. Між Державою словенців, хорватів і сербів та Сербією була підписана угода про створення єдиної держави — Королівства сербів, хорватів і словенців, до складу якого ввійшли:

Сербія, Словенія,

Хорватія, Боснія, Герцеговина,

Далмація, Чорногорія, частина Македонії.

Королівство сербів, хорватів і словенців — конституційна монархія на чолі з сербською династією Карагеоргієвичів. Це унітарна держава.

Унітарна держава — держава, що не має у своєму складі самостійних державних утворень.

ВИЗНАЧЕННЯ КОРДОНІВ КОРОЛІВСТВА СЕРБІВ, ХОРВАТІВ І СЛОВЕНЦІВ

Кордони королівства були визначені системою міжнародних договорів:

1. За Нейїським договором з Болгарією (27 листопада 1919 р.) частина території Болгарії відійшла до Королівства сербів, хорватів і словенців:

• македонський район Струмилиці;

• декілька міст.

2. За Тріанонським договором з Угорщиною (4 червня 1920 р.) королівству передавалися:

• королівство хорватів і словенців;

• західна частина Банату.

3. За Сен-Жерменським договором з Австрією (10 вересня 1919 р.) королівство одержало:

• Боснію і Герцеговину;

• частину герцогства Корніольського;

• Південну Штирію.

4. За Раппальським договором з Італією (1920 р.) до Італії відійшли:

• вся Істрія;

• острови поблизу Далмації;

• деякі інші території.

Після Другої світової війни ці території (крім Трієсти) знову відійшли до Югославії (так називалося Королівство сербів, хорватів і словенців з 1929 p.).

Югославія погодилася визнати незалежність м. Фіуме (Рієка), але у 1924 р. Італія завоювала це вільне місто, що значно послабило зовнішньополітичні позиції Югославії.

Лютий 1919 р. У Королівстві сербів, хорватів і словенців розпочалася аграрна реформа:

• було обмежено поміщицьке землеволодіння;

• поміщикам виплачувалася компенсація за відібрані землі протягом 20 років;

• створено великий прошарок середнього селянства.

1921 р. Королівство сербів, хорватів і словенців увійшло до Малої Антанти (Югославія, Румунія, Чехо-Словаччина), що діяла під егідою Франції.

1927 р. Югославія уклала союзний договір з Францією.

Висновки:

1. Королівство сербів, хорватів і словенців не зняло напруженості на Балканах.

2. Балкани залишалися одним із найнебезпечніших районів у Європі, “пороховою бочкою Європи”.

3. Югославська держава не мала ні спільної історії, ні спільної мови, ні спільної релігії.

4. Об’єднані землі не були на однаковому економічному етапі розвитку:

• економічно розвинені райони — Словенія і Хорватія;

• дещо відставала від них Сербія;

• інші регіони — економічно відсталі.

КОНСТИТУЦІЯ КОРОЛІВСТВА СЕРБІВ, ХОРВАТІВ І СЛОВЕНЦЮ

28 червня 1921 р. Було затверджено Видовданську конституцію (прийнята в день св. Вида, у річницю битви на Косовому Полі).

Органи державного управління за Конституцією 1921 р.

Загальне виборче право мали чоловіки з 21 року, що належали до “сербо-хорвато-словенської національності”. Особи, що не належали до цієї “національності”, мали право обирати до органів влади, якщо прожили в королівстві не менше 10 років.

НАЦІОНАЛЬНЕ ПИТАННЯ

Конституція 1921 р. узаконила унітарну державу з дискримінацією національних меншин. Вона надала перевагу сербам.

Територія Королівства сербів, хорватів і словенців становила 248 тис. кв. км.

Населення — 12 млн осіб. 39% населення становили серби, які стали панівною нацією в королівстві. Урядом проводилася великосербська політика:

• в державному апараті, армії, поліції переважали серби;

• ігнорувалися національні інтереси інших народів;

• на територіях національних меншин не організовувалися органи місцевого самоврядування;

• проти національних меншин велись репресії.

Найчисленнішими національними меншинами в Королівстві сербів, хорватів і словенців на 1918 р. були: німці, угорці, албанці, румуни, турки, південні слов’яни (словенці, македонці, хорвати, чорногорці).

Проти унітарної держави виступали:

• хорватські федералісти,

• чорногорські автономісти.

В країні поглибилася політична криза.

Проти політики сербізації активно боролася Хорватія.

Видатним діячем хорватського національного руху був С. Радич.

Степан Радич (1871-1928)

Лідер Хорватської республіканської селянської партії (ХРСП), що була ініціатором створення Хорватського блоку партій (1921 p.), які вимагали федеративного устрою Королівства сербів, хорватів і словенців. Розвивав теорію “селянського права” (єдність інтересів селянства, його гегемонія в політичному житті). Був смертельно поранений великосербським націоналістом.

Висновки:

1. Королівство сербів, хорватів і словенців — багатонаціональна держава з різними релігіями:

• православ’ям — серби, чорногорці, македонці;

• католицизмом — хорвати, словенці;

• ісламом — жителі Боснії, Герцеговини і Косово.

2. Національне питання було головним у різні періоди суспільно-політичного життя в країні.

3. Надзвичайно напруженими були сербо-хорватські суперечності.

4. Основу міжнаціональних суперечностей було закладено у 20-х pp., що призвело наприкінці 80-х pp. до розпаду Югославії та до жорстоких міжнаціональних і релігійних воєн.

ДЕРЖАВНИЙ ПЕРЕВОРОТ 1929 р.

Причини перевороту:

1. Внутрішньополітична нестабільність:

• часта зміна урядів;

• парламентська криза внаслідок виходу з Народної Скупщини селянсько-демократичної коаліції;

• релігійні суперечності;

• антисербські виступи у Хорватії та Словенії;

• діяльність великосербських терористичних груп;

• гострі протиріччя різних частин королівства.

2. Різна зовнішньополітична орієнтація окремих регіонів Югославії:

• Хорватія орієнтувалася на Німеччину;

• Словенія — на Австрію;

• Сербія — на Росію;

• Боснія — на мусульманські країни.

6 січня 1929 р. Державний переворот.

В країні встановилася військово-монархічна диктатура.

Всю повноту влади перебрав на себе король Александр, який:

• розпустив парламент — Народну Скупщину;

• скасував конституцію 1921 p.;

• розпустив політичні партії;

• для придушення опозиції створив Державний суд захисту держави.

Жовтень 1929 р. Королівство сербів, хорватів і словенців стало називатися Югославією. Було змінено кордони адміністративних одиниць. Всю країну було поділено на 9 провінцій (“банів”) і один столичний округ. Поділ було здійснено так, щоб у кожній адміністративній одиниці (бані) більшість становили серби. На чолі банів — бани, які призначалися королем і підпорядковувалися тільки йому.

1931 р. Була прийнята нова конституція. Югославія була проголошена конституційною монархією. Законодавча влада здійснювалася королем і двопалатним парламентом. До виборів допускалися лише ті партії, які виступали за єдність держави.

1934 р. Югославія ввійшла до Балканської Антанти (Греція, Румунія, Туреччина, Югославія) під егідою Франції. Пізніше позиції Франції на Балканах були підірвані фашистськими Німеччиною та Італією.

Короля Александра (прихильника союзу з Францією) було вбито хорватськими фашистами. Королем став старший син Александра Петро II (йому було 11 років). Регентську раду очолив принц Павло, прибічник фашистської Німеччини.

1935 р. Прем’єр-міністром і міністром закордонних справ Югославії в 1935-1939 pp. був Мілан Стоядинович (1888-1961), який проводив фашизацію країни. Щоб позбавити хорватських сепаратистів-католиків підтримки ззовні, він уклав конкордат із Ватиканом, за яким католицька церква отримала значні привілеї, що спричинило незадоволення православного населення Югославії.

Конкордат — договір між папою римським як главою католицької. церкви і державою, який регулює правове становище католицької церкви в певній державі й відношення держави з папським престолом.

1935-1941 pp. В Югославії діяла профашистська партія Югославії “Радикальний союз”, засновником і керівником якої був М. Стоядинович.

1937 p. М. Стоядинович уклав договори з Італією “Про нейтральність” та з Болгарією “Про вічну дружбу”.

Югославія визнала окупацію Ефіопії Італією.

1938 р. Югославія визнала приєднання до Німеччини Австрії (“аншлюс” Австрії).

Югославія була ініціатором припинення діяльності Малої Антанти після розчленування Чехо-Словаччини.

ДЕРЖАВНИЙ ПЕРЕВОРОТ 1941 р.

1939-1941 pp. Прем’єр-міністром Югославії був Д. Цвєткович.

25 березня 1941 р. Уряд Д. Цвєтковича приєднався до Троїстого пакту (Німеччина, Італія, Японія). Це спричинило значний протест населення. Сили Югославії, орієнтовані на західну демократію, почали підготовку до державного перевороту.

27 березня 1941 р. Профашистський уряд Д. Цвєтковича був повалений внаслідок державного перевороту антифашистських сил на чолі з генералом Д. Симовичем (1882-1962).

У 1943 р. Д. Цвєткович емігрував з країни.

Березень - квітень 1941 р. Прем’єр-міністром Югославії був Душан Симович. Це був проанглійський уряд, який орієнтувався на антифашистські держави Заходу.

5 квітня 1941 р. Було підписано договір про дружбу і ненапад між СРСР і Югославією.

Прихід до влади антифашистських сил спричинив занепокоєння Німеччини.

6 квітня 1941 р. Нехтуючії нормами міжнародного права, на Югославію напали фашистські війська.

Король Петр ІІ Карагеоргієвич емігрував за кордон. Емігрував і югославський уряд.

Д. Симович став міністром югославського емігрантського уряду в 1941-1942 pp. Після звільнення Югославії від фашистів у 1945 р. Д. Симович повернувся на батьківщину.

17 квітня 1941 р. Югославія була окупована фашистською Німеччиною.

Територію країни розділили на сфери впливу такі країни:

Італія,

Австро-Угорщина,

Болгарія,

Німеччина.

Висновки:

1. Політика компромісів і узгоджених дій з Німеччиною завершилася для Югославії трагедією.

2. Після одинадцяти днів боїв німці окупували величезну територію країни. Югославський уряд опинився у вигнанні.