Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Всесвітня історія опорні конспекти 10 клас

НІМЕЧЧИНА

ЛИСТОПАДОВА РЕВОЛЮЦІЯ 1918 р.

Причини революції:

1. Господарська розруха, інфляція, дорожнеча, голод, безробіття внаслідок Першої світової війни.

2. Поразка Німеччини у Першій світовій війні.

3. Вплив революції 1917 р. в Росії.

3 листопада 1918 р. Повстання моряків у Кілі, які відмовилися виконувати наказ командування вийти в море і вступити в бій з переважаючими силами британців.

Так почалася демократична революція в країні, яка проходила під гаслами:

• відміна військового стану в країні;

• відновлення демократичних свобод;

• 8-годинний робочий день тощо.

Повстання моряків підтримали в інших містах і регіонах Німеччини.

9 листопада 1918 р. Повстання в Берліні. Імператор Вільгельм II утік в Нідерланди. Було сформовано уряд — Раду народних уповноважених (РНУ) на чолі з правим соціал-демократом Ф. Ебертом.

До складу уряду ввійшли представники таких партій:

• Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН);

• Незалежної соціал-демократичної партії Німеччини (центристська партія) (НСДПН).

Уряд здійснив низку заходів:

1. Скасував облоговий стан.

2. Відновив свободу слова, зборів, спілок.

3. Оголосив амністію політичним в’язням.

4. Скасував деякі реакційні закони.

5. Ввів 8-годинний робочий день.

6. Обіцяв надати допомогу безробітним.

Але були залишені в недоторканності:

• старий офіцерський корпус;

• чиновництво.

16-21 грудня 1918 р. Відбувся І загальнонімецький з’їзд рад робітничих і солдатських депутатів, який підтримав Раду народних уповноважених і призначив на 19 січня 1919 р. вибори в Установчі (Національні) збори.

Цим були незадоволені ліві сили.

Кінець грудня 1918 р. Ліві сили об’єдналися в Комуністичну партію Німеччини (КПН), яка проголосила своєю метою боротьбу за встановлення диктатури пролетаріату.

Ліві сили вирішили бойкотувати скликання Установчих зборів.

5 січня 1919 р. В Берліні відбулися масові демонстрації, в яких взяли участь 150 тис. осіб. Було створено військово-революційний комітет, який намагався вести переговори з урядом.

11 січня 1919 р. Урядові війська розгромили повстання. Відомі революційні діячі Карл Лібкнехт і Роза Люксембург були вбиті.

19 січня 1919 р. Відбулися вибори до Установчих (Національних) зборів. Буржуазні партії одержали 54,5% голосів, СДПН і НСДПН — 45,5%.

11 лютого 1919 р. Установчі (Національні) збори обрали Ф. Еберта президентом країни.

Було створено коаліційний уряд на чолі з Ф. Шейдеманом.

Значні позиції в уряді займали:

Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН), Незалежна соціал-демократична партія Німеччини (НСДПН), Німецька демократична партія (НДП).

Вони створили так звану “веймарську коаліцію”.

Ці події свідчать про завершення демократичної революції в Німеччині

Наслідки Листопадової революції:

1. Було повалено напівабсолютистську монархію.

2. Проголошено республіку.

3. В ході революції були повернені важливі права і свободи:

• загальне виборче право;

• свобода об’єднань, зборів і друку.

4. Було введено закон про 8-годинний робочий день.

5. На селі були ліквідовані закони проти сільськогосподарських робітників.

БАВАРІЯ

7 квітня 1919 р. Проголошено Баварську радянську республіку, яка проіснувала до 1 травня 1919 р. Було здійснено такі заходи:

1. Введено робітничий контроль на виробництві.

2. Націоналізовано банки і залізниці.

3. Почалося формування армії.

4. Відбувалася конфіскація матеріальних цінностей у підприємців.

Проти Баварської республіки центральний німецький уряд відправив 100-тисячну армію, яка придушила республіку. Баварська радянська республіка проіснувала лише два тижні і зазнала поразки.

Причини поразки:

1. Більшість населення не підтримала дії комуністів.

2. Проголошена республіка перебувала в ізоляції.

КОНСТИТУЦІЯ НІМЕЧЧИНИ

31 липня 1919 р. Установчі (Національні) збори у м. Веймарі схвалили Конституцію (ввійшла в історію як Веймарська).

Політичний устрій

Веймарська республіка

(проіснувала з 31 липня 1919 р. до 1933 р.)

За час існування Веймарської республіки часто змінювалися уряди.

Роки

Назва

уряду

Склад

уряду

Діяльність

уряду

Липень 1919-червень 1920 р.

Уряд на чолі з Ф. Шейдеманом, одним із лідерів СДПН

Коаліційний уряд. Веймарська коаліція. Значні позиції в уряді займали СДПН, НСДПН, НДП.

1. Проводив політику лояльного виконання Версальського договору.

2. Намагався зміцнити республіканські органи влади.

12-13 березня 1920 p.- спроба державного перевороту для відновлення “старих порядків”. Загальнонімецький страйк (12 млн чол.) зірвав наміри путчистів.

Червень 1920- травень 1921 р.

Уряд

Ференбаха

Коаліційний уряд з представників буржуазних партій і центру.

Коли країни-переможці оголосиш ультиматум про сплату Німеччиною репарацій, уряд відмовився прийняти цей ультиматум і подав у відставку.

Травень 1921-листопад 1922 р.

Уряд І. Вірта

Веймарська коаліція на чолі з лідером центру.

Був прихильником “політики виконання” репараційних зобов’язань. Був скинений противниками цієї політики.

Листопад 1921- серпень 1923 р.

Уряд

Куна

Представники

буржуазних

партій.

1. Взяв курс на саботаж репараційних платежів.

2. Ця політика у січні 1923 р. привела до франко-бельгійської окупації Руру.

Окупація позбавила Німеччину 70% видобутку вугілля і понад 50% виплавлення чавуну. Уряд Куна розгорнув націоналістичну компанію під лозунгом “вітчизна в небезпеці” і оголосив “пасивний” опір окупації. Рурський конфлікт поставив економіку Німеччини перед загрозою повного краху.

Серпень - листопад 1923 р.

Уряд

Густава

Шгреземана

Уряд “великої коаліції” партій.

2 листопада 1923 р. СДПН заявила про свій вихід з уряду.

Придушив революційні рухи в Саксонії і Тюрінгії.

Висновки:

1. В період з 1918 по 1923 р. (в роки післявоєнного революційного піднесення) кермо Німецької держави переходило поперемінно від “веймарської коаліції” до буржуазних урядів.

2. Праві сили не втрачали надії на відновлення старих порядків (монархії).

3. “Веймарська коаліція” намагалася зміцнити республіканські інститути, спираючись на активну роль держави.

4. Крайні праві, мілітаристські сили намагалися використати незадоволення Версальським договором, важким економічним становищем. У цій атмосфері зміцнювала свої позиції фашистська партія, створена у 1921 р.

Період економічної і політичної стабілізації

Роки

Назва уряду

Склад уряду

Діяльність уряду

Кінець 1923 - 1924р.

Уряд О. Маркса

Буржуазний уряд. До складу уряду ввійшли представники великого капіталу і земельної аристократії. СДПН перейшла в опозицію до уряду.

Відкрив період буржуазних урядів.

Травень 1924 р.

Уряд Г. Лютера

Управляли державою праві сили

Націоналісти демонстрували свої промонархістські симпатії і антипатії до Веймарської республіки.

Травень 1928-1930р.

Уряд Г. Мюллера

Уряд очолив лідер СДПН

Була створена велика коаліція партій за участю СДПН.

Висновки:

1. У 1925 р. після смерті президента Ф. Еберта президентом республіки було обрано кайзерівського фельдмаршала, монархіста П. Гінденбурга.

2. В Німеччині існувала багатопартійна система, уряди часто змінювалися, між партіями велась боротьба за владу.

3. Загострилася боротьба між монархічними і республіканськими угрупованнями.

4. 1925-1927 pp. — період організаційної консолідації націонал-соціалізму.

5. Часткова стабілізація була часом зміцнення міжнародних позицій Німеччини:

• план Дауеса (1924 р.) сприяв відновленню промислового потенціалу Німеччини і заклав підвалини зміни співвідношення сил у світі;

• Локарнські договори гарантували західні кордони Німеччини, зберігаючи можливість німецької агресії на схід;

• вступ Німеччини до Ліги Націй (1926 р.) і зняття з неї воєнного контролю свідчив про значне зростання ролі Німеччини в європейській і світовій політиці.

6. Економічний розвиток Німеччини у 1924-1929 pp. не був стабільним. Лише в 1926 р. в країні почалося промислове піднесення, яке продовжувалося до 1929 р. Темпи економічного розвитку Німеччини були повільнішими, ніж до війни, і нижчими, ніж у США і Франції.

7. 20-ті роки стали важливою віхою раціоналізації німецького виробництва. Було здійснено переведення залізничного транспорту на електричну тягу.

8. Відбулося відродження Німецької держави, що підривало гарантії Версальського договору, плану Дауеса і Локарнських договорів щодо “вмиротворення” Європи.

Період економічної кризи

Роки

Назва уряду

Склад уряду

Діяльність уряду

1930-1932 pp.

Уряд Брюнінга

Уряд очолив лідер правого крила партії Центру (НДСПН).

1. Уряд не мав більшості у рейхстазі, існувала лише “довіра президента”, він управляв за допомогою надзвичайних декретів Гінденбурга.

2. У 1930 р. було видано таких декретів 5, у 1931 р. - 44, у 1932p. - 66.

3. Законодавчі функції рейхстагу були незначними: у 1932 р. він прийняв лише 5 законів.

4. Уряд поступово відходив від політики ліберального реформізму.

5. Звужувалася партійно-політична база Веймарської республіки.

Червень -листопад 1932 р.

Уряд Франсуа фон Палена

Лідер військових і юнкерських сил, непримиренний до лівих партій. Уряд мав підтримку профашистських сил.

1. У рейхстазі уряд не мав більшості і правив за допомогою декретів.

2. Прихід уряду Папена до влади свідчив про відмову буржуазних партій від політики реформізму.

Листопад 1932 р. - січень 1933 р.

Уряд Шлейхера

Буржуазний уряд, який очолив генерал.

1. Це був останній уряд Веймарської республіки.

2. Уряд не мав опори у рейхстазі.

3. Представники великих банків, монополій і генералітету остаточно переходили на профашистські позиції.

Кінець січня 1933 р.

П. Гінденбург призначив А. Гітлера рейхсканцлером

Встановилася фашистська диктатура.

Фашисти виступили:

1. За придушення робітничого руху.

2. За регулювання економіки.

3. За ревізію Версальської системи.

Висновки:

1. Економічна криза 1929-1933 pp. стала і кризою Веймарської республіки, ослабивши її політичний фундамент, бо значна частина середніх верств населення перейшла в опозицію до її режиму.

2. Соціал-демократичний реформізм, ліберально-парламентська демократія і збереження “веймарської коаліції” не відповідали інтересам великого капіталу, дрібних і великих власників, які бачили вихід з кризи, а також необхідність ревізії Версальської системи у встановленні сильної влади, “твердої руки”.

3. Привчаючи країну до антипарламентських методів управління, кабінети Брюнінга, Палена, Шлейхера розчищали шлях до встановлення фашистської диктатури.