Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Всесвітня історія опорні конспекти 10 клас

СРСР у 20-30-х  pp. XX ст.

ДОБА “ВОЄННОГО КОМУНІЗМУ”

(1918-1920 pp.)

“Воєнний комунізм” — це проведення більшовиками надзвичайних заходів у галузі економіки, насильницьке руйнування існуючої в Росії економічної системи, що базувалася на товарно-грошових відносинах.

Причини введення політики “воєнного комунізму”:

1. Величезні труднощі, породжені громадянською війною.

2. Політика більшовиків з мобілізації всіх ресурсів країни.

3. Необхідність запровадження терору стосовно всіх, кого не влаштовував новий режим більшовиків.

Суть політики “воєнного комунізму”:

1. Запровадження продовольчої розкладки.

Селян зобов’язали здавати всі надлишки продуктів сільського господарства державі. З використанням сили (продзагонів, які посилалися на село, комбідів — комітетів бідноти, які були створені на селі і були опорою більшовиків) продовольчі ресурси вилучалися із села.

Норми особистого споживання визначалися державою.

2. Скасування вільної торгівлі.

Всі приватні магазини і торговельні склади були націоналізовані. Торгівля була замінена організованим державним розподілом.

3. Натуралізація в оплаті праці, зрівняльний її розподіл. Заробітну плату робітникам видавали продовольчими пайками. Існувала зрівнялівка в оплаті праці.

4. Націоналізація всієї промисловості, транспорту, фінансів, системи зв’язку.

На 1920 р. радянська держава мала 4500 фабрик і заводів, де працювало майже 1 млн чол.

5. Запровадження замість товарно-грошових відносин прямого товарообміну між містом і селом, здійснення якого покладалося на державних чиновників.

6. Мілітаризація праці:

• вводилася обов’язкова трудова повинність;

• ухилення від трудової повинності розглядалося як дезертирство і переслідувалося за законами воєнного часу;

• на промислових підприємствах і в цілих галузях вводився воєнний стан. Робітникам цих підприємств заборонялося самостійно залишати підприємства, міняти місце роботи, відмовлятися від тієї роботи, яка їм пропонувалася.

7. Оголошувалася державна монополія на найважливіші продовольчі товари — хліб, цукор, чай, сіль. Усіма продуктами розпоряджалися лише державні органи.

8. Створення комун, артілей, тсозів, радгоспів.

9. “Революційне насильство” проти буржуазії, яке на практиці набрало форм терору стосовно всіх, кого не влаштовував новий режим.

10. Повний централізм.

Головний метод здійснення політики “воєнного комунізму” — “червоний” терор.

Націоналізація — насильницьке (примусове) відчуження приватної власності (землі, її надр, банків, підприємств) окремих осіб у промисловості та в інших галузях господарства у власність держави.

Тсоз — товариство спільного обробітку землі; колективізувалися лише посіви.

Артіль — це форма колективного господарства для спільної праці на основі усуспільнення засобів виробництва. Колективізувалися посіви і майно, у селян залишалася присадибна ділянка та необхідний для обробітку інвентар.

Комуна — форма сільськогосподарського кооперування, за якої усуспільнюються всі засоби виробництва. Сільські господарства повністю розчинялися в колективних.

Радгосп — державне сільськогосподарське підприємство, в якому всі засоби виробництва і вироблена продукція є державною власністю.

НАСЛІДКИ ПОЛІТИКИ “ВОЄННОГО КОМУНІЗМУ”

1. В країні виникла глибока економічна і політична криза.

2. Зменшилося сільськогосподарське виробництво і почалося його руйнування.

3. Скоротилися посівні площі.

4. Ігнорувалися економічні важелі регулювання та управління економікою.

5. Виникла величезна інфляція.

6. Селяни були змушені повертатися до натурального господарства.

7. Все це спричинило голод 1921-1922 pp., який охопив територію Поволжя, Південної Росії та України і забрав життя 1,5 млн осіб.

8. Запровадження політики “воєнного комунізму” спричинило великий опір у суспільстві, для придушення якого розпочато “червоний” терор.

НОВА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА (НЕП) (1921-1928 pp.)

Неп — це політика, спрямована на подолання масового незадоволення політикою “воєнного комунізму”. Вона передбачала відмову радянської влади від спроб створити економіку, цілком позбавлену товарно-грошових відносин, економічних методів господарювання; тимчасові поступки приватному капіталу при переході до соціалістичного будівництва.

Причини непу:

1. Політика “воєнного комунізму” спричинила соціально-економічну кризу в країні і зазнала краху.

2. Політична криза в країні внаслідок несприйняття широкими верствами населення політики “воєнного комунізму”.

3. Масовий опір політиці комуністичного будівництва.

В країні поширились заворушення, страйки робітників, виступи селян, повстання. Зокрема повстання відбулися:

• в Тамбовській губернії під керівництвом О. Антонова;

• в Сибіру;

• на Поволжі;

• на Дону;

• в Україні селянський рух очолив Н. Махно;

• повстання матросів у Кронштадті (1921 p.).

Завдання непу: .

1. Подолати економічні труднощі та політичну кризу в суспільстві.

2. Забезпечити досягнення більшовиками кінцевої мети — побудови соціалізму.

Березень 1921 р. Відбувся X з’їзд РКП(б). Взято курс на проведення нової економічної політики.

Суть непу:

1. Продовольча розкладка замінювалася продовольчим податком, який мав бути меншим, ніж розкладка.

Після сплати податку селянин отримав право вільно розпоряджатися результатами своєї праці, продавати їх. Це створювало економічні стимули для розвитку сільського господарства. Продподаток мав такі розміри:

• заможні селяни сплачували 5-6% прибутку,

• середні — 3-5%,

• бідняки — 1-2% або зовсім не сплачували.

2. Було відроджено знищену свого часу фінансову систему:

• відновлено грошовий обіг, банки, кредитні установи, податкову політику;

• з’явилася велика кількість нових банків, які обслуговували державні установи, підприємства, кооперативи;

• було проведено грошову реформу в 1922-1924 pp., введено стабільну валюту, зупинено величезну інфляцію.

3. Було відроджено товарно-грошові відносини.

4. Допускалася оренда землі та застосування сільськогосподарської праці в селянських господарствах, промислових і торговельних закладах.

5. Була ліквідована заборона на приватні підприємства і торгівлю.

6. Частина націоналізованих підприємств передавалася в оренду.

Дозволялося передавати дрібні і середні державні підприємства в оренду приватним особам і кооперативним об’єднанням.

Вже у 1921 р. орендувалося понад 5200 підприємств.

7. Великі підприємства залишалися в руках держави.

8. Замість зрівнялівки в оплаті праці встановлювалася виплата заробітної плати в грошовій формі залежно від кількості і якості, а отже, відновлювалися матеріальні стимули виробництва.

9. Розвивалися різні форми кооперації: сільська, кредитна, збутова, продовольча та ін.

10. Була відмінена загальна трудова повинність.

Відбувалося забезпечення промисловості робочою силою через біржі праці.

11. Було проведено реорганізацію апарату державного управління господарством країни. Система главків була ліквідована, державні підприємства об’єднувалися у трести, які працювали на господарсько-розрахункових засадах, але госпрозрахунок був обмежений.

12. Відбувалося залучення іноземного капіталу для відродження промисловості та передання на певних умовах окремих фабрик і заводів у концесію іноземним власникам, при утриманні головних важелів управління економікою в руках держави.

У 30-х pp. всі концесійні договори в СРСР було анульовано.

13. Розширювалася торгівля з зарубіжними країнами, але лише на основі державної монополії на неї.

Концесія (від лат. — допущення, дозвіл) — договір, на підставі якого передаються в користування на певних умовах громадянам, іншим державам природні багатства, підприємства та інші господарські об’єкти, що належать державі.

Вже у 1923-1924 pp. в Росії склалися такі економічні уклади у валовій продукції народного господарства:

патріархальне господарство — 0,6%,

дрібнотоварне виробництво — 51%,

приватний капіталізм — 8,9%,

державний капіталізм — 1%,

державна власність (соціалізм) — 38,5%.

ПОЗИТИВНІ НАСЛІДКИ НЕПУ

1. Правлячим режимом більшовиків досягнуто політичної стабілізації в суспільстві.

2. Нова економічна політика дала змогу швидко подолати економічну кризу і відбудувати зруйноване громадянською війною господарство.

3. Відроджувалася економіка Росії.

4. Введення продподатку стимулювало зростання виробництва сільськогосподарської продукції:

• розширилися посівні площі;

• збільшилося поголів’я худоби.

5. Успішно відбудовувалася промисловість. У 1927 р. промислове виробництво перевищило рівень 1913 р.

6. У 1922-1924 pp. була здійснена грошова реформа.

Була введена в обіг нова грошова одиниця — червонець (один червонець дорівнював 10 золотим карбованцям).

7. Державі вдалося залучити іноземний капітал.

8. Значного поширення набули товарно-грошові відносини.

9. Формувався збалансований бюджет.

10. Покращилися умови життя та праці робітників і селян.

Бюджет — виражені у грошах і затверджені в законодавчому порядку доходи і видатки держави на певний строк (на рік).

НЕГАТИВНІ НАСЛІДКИ НЕПУ

1. Залишалася надмірна централізація управління.

2. Зберігався державний контроль над економікою.

3. Існував жорсткий однопартійний більшовицький режим у політико-ідеологічній сфері.

4. Склалася адміністративно-ринкова система в економіці, яка довго існувати не могла.

Протягом 1928-1929 pp. відбулося згортання ринкових відносин і перехід до командно-адміністративної системи управління економікою.

Неп був призупинений сталінською політикою індустріалізації.

УТВОРЕННЯ СРСР

ПЕРЕДУМОВИ УТВОРЕННЯ СРСР

1. Спільне політичне керівництво всіх радянських республік, однаковість політичної системи.

2. Правлячою була більшовицька партія.

3. Місцеві республіканські організації більшовицької партії не мали автономії.

4. Керівництво радянських республік було абсолютно залежним від центру.

5. Для всіх республік існувала єдина армія, єдине військове керівництво.

В роки громадянської війни утворився військово-політичний союз радянських республік.

6. Існувала єдина транспортна система.

7. Зберігалися традиційні економічні зв’язки і регіональна спеціалізація в межах загальноросійської економіки.

8. У 1920 р. утворилася договірна федерація радянських республік внаслідок підписання двосторонніх договорів між РРФСР і республіками.

На практиці центральні органи перестали рахуватися з республіками як незалежними державами, що спричинило незадоволення місцевих республіканських керівників.

Було взято курс на утворення єдиної соціалістичної держави.

ПЛАНИ ОБ’ЄДНАННЯ РАДЯНСЬКИХ РЕСПУБЛІК

1. План автономізації.

Розроблений Й. Сталіним.

Передбачав входження республік у Російську федерацію на правах автономії. Це означало ліквідацію самостійності республік.

2. План конфедерації.

Утворення союзу суверенних держав, які повністю зберігають свою незалежність і створюють об’єднані органи для координації дій.

Цей план підтримали X. Раковський і М. Скрипник (Українська СРР), Компартія Грузії.

У 1923 р. це стало підставою для звільнення X. Раковського з посади голови уряду УРСР.

3. План федерації.

З ним виступив В. Ленін.

Суть плану полягала в тому, що всі радянські республіки, серед них і Російська федерація, мали входити на рівних правах у нове державне об’єднання — Союз Радянських Соціалістичних Республік.

УТВОРЕННЯ СРСР

Жовтень 1922 р. Відбувся пленум ЦК РКП(б). Затверджено план утворення єдиної держави, запропонований В. Леніним. Утворено Конституційну комісію у складі Й. Сталіна, М. Калініна, Г. П’ятакова, X. Раковського, Г. Чичеріна. Комісія мала виробити конституційні засади єдиної держави.

23-27 грудня 1922 p. X Всеросійський з’їзд рад.

У його роботі брали участь делегації республік. На з’їзді було запропоновано назву нової держави — Союз Радянських Соціалістичних Республік (уперше цю назву запропонував Г. Чичерін).

30 грудня 1922 p. І з’їзд рад СРСР.

З доповіддю про Декларацію і Договір про утворення СРСР виступив Й. Сталін. Ці документи були прийняті делегатами з’їзду. Остаточні тексти цих документів із урахуванням зауважень і пропозицій союзних республік мав затвердити наступний з’їзд рад. Було утворено комісію для підготовки остаточних документів.

Було обрано:

1. ВЦВК у складі 371 члена і 138 кандидатів (від республік пропорційно до кількості населення в них).

2. Президію ВЦВК у складі 19 членів і 13 кандидатів.

3. Чотири Голови Президії ВЦВК, які мали почергово головувати на засіданнях:

• від РРФСР — М. Калініна,

• від УРСР — Г. Петровського,

• від БСРР — А. Черв’якова,

• від ЗСФРР — Н. Наріманова.

До складу СРСР увійшли:

1. Російська Федерація.

2. Українська СРР.

3. Білоруська СРР.

4. Закавказька Федерація (створена у березні 1922 р. в складі закавказьких республік: Грузії, Вірменії, Азербайджану).

ЮРИДИЧНЕ ОФОРМЛЕННЯ СРСР

Січень 1923 р. ЦВК СРСР створив Конституційну комісію, яку очолив М. Калінін.

Протягом 1923 р. Відбувався процес доопрацювання союзного договору. Союзні держави домагалися більшої самостійності. Й. Сталін вирішив замість союзного договору прийняти Конституцію СРСР.

Січень 1924 p. II з’їзд рад СРСР затвердив першу Конституцію СРСР.

В компетенції СРСР були:

• зовнішньополітичні відносини, оборона;

• транспорт, зв’язок;

• фінанси;

• планування, торгівля.

За республіками залишилися:

• внутрішня політика,

• земельні справи,

• юстиція,

• охорона здоров’я,

• соціальне забезпечення тощо.

Союзними органами були:

1. З’їзд рад СРСР, що збирався один раз на два роки, вибори до якого здійснювалися на основі виборчого права, обмеженого для “соціально ворожих елементів”.

2. ЦВК (Центральний виконавчий комітет), який складався з двох палат — Ради союзу і Ради національностей.

3. Ради народних комісарів (Раднарком) — виконавча влада. Головою Раднаркому до 1924 р. був В. Ленін, а після його смерті — О. Риков.

Висновки:

1. СРСР став унітарною тоталітарною державою.

2. Формально кожна республіка мала право виходу з СРСР, але цього ніколи не було.

ПЕРЕМОГА Й. СТАЛІНА В БОРОТЬБІ ЗА ВЛАДУ

Після смерті В. І. Леніна (січень 1924 р.) в партійно-державному керівництві загострилася боротьба навколо питань подальшого розвитку країни. Прагнення встановити контроль над партією і державою, захопити всю повноту влади було характерним для 20-х pp.

Основними суперниками в боротьбі за політичне лідерство були Й. Сталін і Л. Троцький.

В партії Л. Троцький очолив “ліву опозицію”, що виступила з критикою бюрократичного партійного апарату та спроби Й. Сталіна зосередити владу в своїх руках.

Січень 1925 р. Пленум ЦК ВКП(б) засудив позицію Л. Троцького, якого було усунено з посад члена Політбюро і голови Реввійськради.

Після ХIV з’їзду партії (грудень 1925 р.) Г. Зінов’єв і Л. Каменев, які до цього виступали проти Троцького, об’єдналися. Вони розкритикували зростаючу бюрократизацію партійного і державного апарату, виступили за прискорення темпів капітального будівництва у промисловості, за індустріалізацію, яка повинна була здійснюватися за рахунок селянства. Жовтень 1927 р. Було опубліковано тези ЦК ВКП(б) до XIV з’їзду партії з критикою Л. Троцького та його прибічників. Грудень 1927 р. На XV з’їзді ВКП(б) Л. Троцького та всіх його прибічників було виключено з партії;

Також виключено з партії 75 активних діячів опозиції, в тому числі Г. П’ятакова, К. Радека, X. Раковського.

1928 p. Л. Троцького було вислано за межі СРСР.

Так звана “права опозиція” (М. Бухарін, О. Риков, М. Томський) звинувачувала Й. Сталіна у “воєнно-феодальних методах експлуатації селян” у роки “воєнного комунізму”, наполягала на збереженні й розширенні ринкових відносин, збалансованому розвитку всіх галузей народного господарства, розумних темпах індустріалізації тощо.

М. Бухаріна та його прихильників звинувачено в капітуляції перед куркульством, намірі реставрувати капіталізм і розколоти більшовицьку партію.

Листопад 1929 р. Пленум ЦК ВКП(б) вивів М. Бухаріна зі складу Політбюро.

30-ті роки. Всіх активних учасників опозиції 20-х років за наказом Й. Сталіна було заарештовано і фізично знищено. Вони стали “ворогами народу” та “іноземними шпигунами”.

1988 р. Вироки над колишніми учасниками опозиційних блоків було відмінено як безпідставні.

Висновки:

1. Політичні дискусії 20-х pp. відобразили складний процес соціалістичного будівництва і гостру боротьбу за владу.

2. Політичні опоненти Й. Сталіна були позбавлені влади.

3. Й. Сталін здобув диктаторську владу в партії та державі.

ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ

Індустріалізація — це процес створення важкої промисловості, необхідної для перебудови всього народного господарства на базі передової машинної техніки; прискорений розвиток промисловості з метою забезпечення обороноздатності країни.

Причини індустріалізації:

1. Значне економічне відставання СРСР від країн світу.

2. Необхідність технічного переозброєння основних галузей народного господарства країни.

3. Необхідність створити потужний військово-промисловий комплекс.

4. Потреба необхідної техніки (машин, тракторів тощо) для проведення колективізації.

5. Намагання сталінського керівництва перейти до побудови соціалізму, складовими якого були:

індустріалізація,

колективізація,

культурна революція.

Особливості проведення індустріалізації:

1. Країна могла розраховувати лише на внутрішні джерела фінансування.

2. Бракувало кваліфікованих спеціалістів.

3. Почалася не з легкої промисловості, щоб накопичити кошти, а з важкої промисловості.

4. Проводилася форсовано, завищеними темпами.

Грудень 1925 p. XIV з’їзд ВКП(б) проголосив курс на прискорення індустріалізації.

Джерела фінансування індустріалізації:

1. Перерозподіл коштів із легкої та харчової промисловості у важку.

2. Вилучення коштів із сільського господарства, пограбування і поневолення села.

3. Податки з населення.

4. Внутрішні позики “під контролем громадських організацій”, тобто примусові.

Протягом 1927-1929 pp. було випущено три державні позики індустріалізації.

У 1930-1932 pp. — ще три державні позики першої п’ятирічки:

1930 р. — позика “п’ятирічки за чотири роки”;

1931 р. — позика “третього вирішального року п’ятирічки”;

1932 р. — позика “четвертого завершального року п’ятирічки”.

5. Держава здійснювала випуск паперових грошей, Тільки за першу п’ятирічку інфляційні покриття державних потреб становили 4 млрд крб.

6. Держава збільшувала випуск спиртних напоїв.

У 1927 р. завдяки продажу спиртних напоїв бюджет одержав понад 500 млн крб., 1930 р. — 2,6 млрд крб., 1934 р. — 6,8 млрд крб.

7. Збільшувався вивіз за кордон за низькими цінами нафти, лісу, хліба, хутра.

8. Держава продавала за кордон твори мистецтва.

9. Використовувалася безкоштовна праця у вихідні (суботники, недільники).

10. Здійснювалася експлуатація селян, робітників, інших верств населення, яка досягла небаченого рівня.

11. Експлуатувалися мільйони в’язнів ГУЛАГу.

12. Був запроваджений суворий режим економії.

13. Використання народного ентузіазму, ініціативи трудящих і масової ударної праці (стаханівський рух, різні види соціалістичного змагання).

Метод індустріалізації — військово-більшовицький штурм надвисоких темпів зростання важкої промисловості.

Здійснення індустріалізації почалося з перших п’ятирічок. 1928-1932 pp. — перший п’ятирічний план розвитку народного господарства СРСР.

1929 р. Було здійснено перехід до форсованої індустріалізації.

Й. Сталін у статті “Рік великого перелому” обнародував темпи приросту промислової продукції другого року п’ятирічки — 32%.

Ця цифра не підкріплювалася відповідними матеріальними ресурсами.

1930 р. Й. Сталін на XVI з’їзді ВКП(б) виступив з пропозицією досягти темпів приросту промислової продукції на третьому році п’ятирічки 45%.

Видобуток вугілля мав зрости до 150 млн т (фактично було видобуто лише 60 млн т), виплавлення чавуну мало досягти 20 млн т, а фактично становило 6,2 млн т.

Політика форсованого розвитку зазнала провалу. Плани першої п’ятирічки не були виконані. Середньорічний приріст промислової продукції не перевищив 10%.

Політбюро ЦК ВКП(б) заборонило всім відомствам друкувати будь-які цифрові дані про виконання першої п’ятирічки. Країні було оголошено, що п’ятирічний план виконано за 4 роки і 3 місяці.

1933-1937 pp. — другий п’ятирічний план розвитку народного господарства СРСР, який теж не був виконаний.

Позитивні наслідки індустріалізації:

1. Було збудовано багато нових підприємств:

• тракторні заводи в Сталінграді, Харкові, Челябінську;

• автомобільні заводи в Москві, Нижньому Новгороді;

• металургійні комбінати в Кузнецьку і Магнітогорську.

2. Створювалися нові галузі промисловості.

3. Було створено потужну індустріальну базу.

4. СРСР з країни аграрної перетворився на індустріальну державу.

5. У 1937 р. за обсягом промислової продукції СРСР вийшов на друге місце у світі після США.

6. Була забезпечена техніко-економічна незалежність СРСР від західних держав.

7. Зміцнилася обороноздатність країни.

8. Було ліквідовано безробіття.

Негативні наслідки індустріалізації:

1. Ігнорувалися економічні закони розвитку економіки.

2. Посилилася централізація управління промисловістю.

3. Адміністративно-директивні методи управління стали головними у розвитку радянської економіки.

4. Індустріалізація призвела до підриву розвитку легкої і харчової промисловості, сільського господарства, що суттєво вплинуло на добробут населення.

5. Нераціонально і непродуктивно розміщувалися продуктивні сили.

6. Надвисокі темпи індустріалізації призводили до безладдя, аварій, бракоробства.

7. Політика індустріалізації супроводжувалася волюнтаризмом, політичним свавіллям сталінського керівництва.

8. Було взято курс на мілітаризацію промисловості.

9. Відбувалася ізоляція радянської економіки від світової.

10. Індустріалізація призвела до зростання міст, де загострилися житлова і продовольча проблеми.

11. Був відсутній матеріальний принцип стимулювання праці. Праця робітників стимулювалася позаекономічними засобами, головним чином розгортанням "соціалістичного змагання"

КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ

Колективізація — перебудова сільського господарства шляхом об’єднання дрібних одноосібних селянських господарств у колективні господарства.

Причини колективізації:

1. Нестача коштів для індустріалізації.

2. Потреба в товарних ресурсах (у тому числі зерна), щоб придбати на Заході машини, обладнання, технології для розвитку важкої промисловості.

3. Хлібна криза 1927-1928 pp., коли селяни відмовилися здавати хліб за низькими цінами.

4. Колективними господарствами було легше управляти, ніж мільйонами розрізнених селянських одноосібних господарств.

5. Необхідність ліквідації заможного селянства — головного ворога радянської влади.

Метод колективізації — терор проти селянства.

Грудень 1927 p. XV з’їзд ВКП(б). Взято курс на колективізацію сільського господарства.

1929 р. Партійне керівництво перейшло у сільському господарстві до суцільної колективізації. По відношенню до тих селян, які не хотіли вступати до колгоспів, проводилася політика “розкуркулення” і “ліквідації куркульства як класу”.

Розкуркулення — це позбавлення селян власності.

Суцільна колективізація — насильницьке насадження “згори” колгоспної системи.

Визначали три категорії куркулів.

До першої категорії належали:

• активні “вороги” радянської влади;

• учасники й організатори антирадянських виступів;

• учасники терористичних актів.

Міра покарання — розстріл або заслання до Сибіру.

До другої категорії належали:

• активні саботажники колгоспного будівництва;

• ті, хто чинив менш активний опір.

Методи покарання — конфіскація всього майна, заслання сімей у найвіддаленіші райони — на Північ, Сибір, Урал, Казахстан.

До третьої категорії належали менш активні саботажники колгоспного будівництва.

Міра покарання:

• часткова конфіскація майна;

• розселення в спеціальних поселеннях в інших районах за місцем проживання під контролем каральних органів і залучення їх до праці.

“Розкуркулення” здійснювали “трійки”, до складу яких входили: секретар партійного комітету, голова виконкому, керівник місцевого ДПУ.

Майно куркулів (будинки, сільськогосподарський реманент, особисте майно) передавали колгоспам, а також сільським активістам.

За сучасними дослідженнями, за роки колективізації “розкуркулених” в СРСР було 10 млн осіб.

1930 р. Відбулася форсована колективізація.

Ті селяни, які не хотіли вступати в колгоспи, обкладалися непосильними податками. Селяни чинили опір.

Формами боротьби селян проти колективізації були:

1. Терористичні ;акти проти представників органів влади.

2. Окремі селянські виступи.

3. Підпалювання колгоспних будинків.

4. Повернення вилученого зерна.

5. Приховування зерна.

6. Масовий забій власної худоби.

За період з 1928 по 1932 р. в окремих районах було винищено близько половини поголів’я худоби.

Особливо сильний опір колективізації й “розкуркуленню” чинили селяни в основних зернових районах — на Кубані, Волзі й Дону, в Україні.

1932-1933 pp. Голод в СРСР, який охопив Поволжя, Північний Кавказ, степові райони Дону й Кубані, особливо Україну. Голод був штучним, бо нереальними були плани хлібозаготівель і в селян забирали все. В період голоду держава продавала зерно за кордон.

7 серпня 1932 р. Був прийнятий Закон про охорону соціалістичної власності (названий в народі “законом про п’ять колосків”). За розкрадання колгоспного майна запроваджувалася найвища міра покарання — розстріл з конфіскацією майна.

1937 р. Колгоспи об’єднували 93% селянських господарств.

НАСЛІДКИ КОЛЕКТИВІЗАЦІЇ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

1. Голодомор 1932-1933 pp. і страшні людські втрати.

2. Була фізично знищена найкваліфікованіша і найпрацьовитіша частина сільських працівників, справжніх господарів, проводилося грубе насильство.

3. Було встановлено економічний і політичний контроль радянської влади над селянством.

4. Сільське господарство було цілковито підпорядковане командно-адміністративній системі управління.

5. Насильницька колективізація спричинила глибоку кризу в сільському господарстві, почався його розвал.

6. Було порушено баланс у розвитку промисловості і сільського господарства.

7. З часу проведення колективізації тривало постійне відставання сільськогосподарського виробництва.

8. Відбулося державне закріпачення селян.

9. Селяни втрачали споконвічні національні риси: хазяйновитість, працелюбність, ініціативність.

10. Нормами життя стали зрівнялівка, безгосподарність, повна незацікавленість селян в ефективній продуктивній праці, відсутність економічних стимулів до праці.

11. Відбулося масове зубожіння села.

МАСОВІ РЕПРЕСІЇ

Мета терору 30-х pp.:

1. Не допустити формування міцної опозиції режиму.

2. Посилити комуністичну диктатуру, яка проявлялася у:

• забороні фракцій у більшовицькій партії;

• чистках партійних лав;

• знищенні “ворогів народу”, “шпигунів” іноземних держав.

3. Формування тоталітарного режиму — режиму особистої влади Й. Сталіна.

1928 р. Було сфабриковано “шахтинську справу” — так звану “шкідницьку” організацію спеціалістів вугільної промисловості Донбасу.

Інженерно-технічних працівників звинуватили у шкідництвах, в організації вибухів на шахтах, злочинних зв’язках з колишніми власниками шахт. Й. Сталін використав цю справу для обґрунтування необхідності боротьби з “ворогами”, що, на його думку, перешкоджало будівництву соціалізму в СРСР.

1930 р. Було сфабриковано низку політичних процесів над “ворогами народу”:

• над “право-лівацьким блоком”;

• справа “Промпартії” над інженерами і науковцями. їх звинуватили у зв’язках з іноземними розвідками, в організації диверсій тощо. Після жорстоких тортур засуджені “визнавали” себе винними;

• справа “підпільної трудової селянської партії” на чолі з відомими економістами А. Чаяновим і М. Кондратьєвим.

1 грудня 1934 р. Вбивство у Смольному лідера ленінградських більшовиків, відомого діяча більшовицької партії С. Кірова. Й. Сталін використав вбивство С. Кірова для розправи над “ворогами народу”, нагнітання в країні атмосфери страху і посилення своєї влади.

1 грудня 1934 р. Президія ЦВК СРСР прийняла постанову про порядок розгляду звинувачень у підготовці чи здійсненні терористичних актів, яка відводила слідству в цих справах не більше 10 діб. Справи розглядалися без прокурорів і адвокатів. Оскарження чи помилування не допускалося. Найвищу міру покарання виконували відразу після винесення вироку.

Серпень 1936 р. Відкрито процес над “антирадянським об’єднаним троцькістсько-зінов’євським центром”. Судили 16 чоловік, серед них — Л. Каменева і Г. Зінов’єва. Всі були засуджені до розстрілу.

Січень 1937 р. Московський процес над “паралельним антирадянським троцькістським центром”. Судили 17 осіб. Серед них — Ю. П’ятакова, Г. Сокольникова, К. Радека. Більшість засудили до смертної кари.

Березень 1938 р. Процес над “антирадянським правоцентристським центром”. Судили 21 чол. Серед них — М. Бухаріна, О. Рикова, X. Раковського.

Політичні процеси поклали початок масовим репресіям проти радянських людей.

1937-1938 pp. Терор став всеохоплюючим. Масові репресії застосовувалися до всіх категорій населення:

• представників партійного і державного апарату (були знищені 98 із 139 членів і кандидатів у члени ЦК ВКП(б); 1108 із 1966 делегатів XVII з’їзду партії);

• військових (репресовано: 11 заступників наркому оборони,

75 із 80 членів Вищої військової ради,

14 із 16 генералів армії,

90% командирів корпусів,

35 тис. із 80 тис. офіцерів);

• працівників органів безпеки;

• інтелігенції;

• працівників освіти, науки, культури;

• робітників;

• селян;

• духовенства та ін.

В такій ситуації у грудні 1936 р. була прийнята Конституція СРСР, яка не гарантувала здійснення прав і свобод громадян, які вона декларувала, але вони перекреслювалися реальною політикою репресій сталінізму.

Висновки:

1. В СРСР остаточно утвердився тоталітарний режим, що базувався на однопартійній диктатурі й авторитарній владі Й. Сталіна.

Авторитарна влада — необмежена влада однієї особи, що зневажає закони і вимагає безумовної покори з боку різних суспільних сил.

2. Тоталітарний режим 30-х pp. базувався на системі насильства, ліквідації демократичних прав і свобод.

3. Масові репресії 30-х pp. — це жахливий злочин сталінського керівництва проти власного народу.

4. За даними сучасних дослідників, загальна кількість репресій сталінізму становить близько 40 млн чол.