Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Всесвітня історія опорні конспекти 10 клас

ВСТАНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

ПРИХІД ДО ВЛАДИ БІЛЬШОВИКІВ

Осінь 1917 р. В Росії почалася політична криза.

Політична криза — це втрата довіри до уряду зі сторони народу, В країні загальнонаціональна криза. Її прояви:

• не вистачало продуктів;

• росла дорожнеча;

• насувався голод;

• закривалися підприємства;

• солдати не хотіли більше воювати;

• розгорталася страйкова боротьба робітників;

• ширився селянський рух, який охопив 9/10 повітів європейської частини Росії;

• зростав національно-визвольний рух народів колишньої імперії.

Причини загальнонаціональної кризи:

1. Продовження участі Росії у Першій світовій війні.

2. В країні посилилася боротьба за владу.

3. Тимчасовий уряд був нездатним забезпечити справедливий і демократичний мир.

4. Тимчасовий уряд був недієздатним і неспроможним вирішити соціальні проблеми:

• зберігалося поміщицьке землеволодіння;

• вирішення аграрного питання відкладалося до скликання Установчих зборів;

• робочий день тривав 11-13 годин;

• зросли ціни і спекуляція;

• зросло безробіття.

5. Суспільно-політичний лад 1917 р. був далекий від демократії. Лише 1 жовтня 1917 р. Росія була оголошена республікою.

6. Національне питання не було вирішене.

7. Російські демократичні сили були слабкими.

8. Активну позицію займали більшовики, їх лідери, особливо В. Ленін.

В цих умовах зростав вплив більшовиків серед народних мас:

• На відміну від інших партій, вона являла собою дисципліновану, централізовану організацію.

• Більшовицька партія зростала чисельно. На початку 1917 р. вона налічувала 24 тис. осіб, до осені її лави зросли до 350 тис.

• Після розгрому заколоту Корнілова відбулася більшовизація рад, тобто більшовики здобули більшість в радах.

• Програма більшовиків стала популярною серед народу.

Підготовка більшовиками збройного повстання

“Криза назріла”, — писав В. І. Ленін в кінці вересня 1917 р. В таких політичних умовах з’явився ленінський план збройного повстання, викладений у листах лідера більшовиків В. І. Леніна петроградському та московському комітетам РСДРП “Більшовики повинні взяти владу” та “Марксизм і повстання”.

Проти проведення повстання виступили Г. Зінов’єв і Л. Каменев, які вважали, що відсутні умови для переможного завершення повстання. Боротьба за диктатуру пролетаріату, на їхню думку, була передчасною.

Серед прихильників повстання був Л. Троцький, який був головою Петроградської ради і проявляв велику активність у підготовці повстання.

10 жовтня 1917 р. Відбулося засідання РСДРП(б), де була прийнята резолюція про підготовку повстання більшістю голосів. Проти виступили Л. Каменев і Г. Зінов’єв. Свою незгоду з рішенням збройного захоплення влади більшовиками вони висловили у газеті “Новая жизнь”. При Петроградській раді було створено штаб повстання — Військово-революційний комітет (ВРК).

16 жовтня 1917 р. Відбулося розширене засідання РСДРП(б), на якому був затверджений ленінський план збройного повстання й обрано Військово-революційний центр для керівництва повстанням. Збройні формування більшовиків (Червона гвардія) були в бойовій готовності.

Жовтень 1917 р. У 62 містах Росії налічувалося до 200 тис. червоногвардійців.

БІЛЬШОВИЦЬКИЙ ПЕРЕВОРОТ

24 жовтня 1917 р. Тимчасовий уряд спробував перейти в наступ. За наказом В. Леніна революційні війська зайняли важливі пункти й установи Петрограда (центральний телеграф, продовольчі склади, мости, вокзали, центральну електростанцію). Ленін прибув у Смольний і очолив збройне повстання.

25 жовтня 1917 р. Військово-революційний комітет сповістив усю країну про вирішальну перемогу більшовиків у Петрограді в зверненні “До громадян Росії”, переданому в ефір через радіостанцію крейсера “Аврора”, а також опублікованому в більшовицькій пресі.

Ніч з 25 на 26 жовтня 1917 р. Штурмом Зимового палацу і арештом Тимчасового уряду завершився акт збройного повстання.

II Всеросійський з’їзд

25 жовтня 1917 р. Відкрився II Всеросійський з’їзд рад.

Склад з’їзду:

390 делегатів — більшовики (члени більшовицької партії),

179 — ліві есери,

104 — праві есери і меншовики.

Це дало можливість більшовикам прийняти свої рішення. Обурені тим, що більшовики здійснили насильницький переворот, помірковані соціалісти і меншовики залишили з’їзд. На з’їзді була прийнята відозва “Робітникам, солдатам і селянам”, у якій було проголошено про перехід влади до рад.

З’їзд прийняв такі документи:

1. Декрет про мир:

• пропонувалося всім воюючим народам та їх урядам негайно розпочати переговори про справедливий, демократичний мир;

• укласти мир без анексій і контрибуцій.

Анексія — загарбання чужої території насильницьким приєднанням до великої або сильної держави малих і слабких народностей.

Контрибуція — грошові суми, які переможена держава за умовами мирного договору сплачує державі-переможниці. Декрет (від лат. — постанова, указ) — акт, що видається найвищим органом державної влади чи державного управління з найважливіших питань державного життя.

2. Декрет про землю:

• поміщицька власність на землю скасовується без усякого викупу;

• скасовувалося право приватної власності на землю;

• націоналізація землі та передання їх радам селянських депутатів для розподілу селянам;

• розподіл землі між селянами на зрівняльних засадах (за кількістю їдців або працездатних);

• було скасовано селянський борг на суму 3 млрд крб.

3. На з’їзді було обрано Всеросійський центральний виконавчий комітет (ВЦВК), який був найвищим органом державної влади в період між з’їздами, і сформовано перший радянський уряд — Раду народних комісарів (Раднарком) на чолі з В. Леніним.

4. Головою ВЦВК було обрано Л. Каменєва (був усунений з цієї посади 8 листопада 1917 p., бо обстоював створення коаліційного уряду і включення до його складу правих есерів і меншовиків).

5. До складу ВЦВК було обрано 101 чол. Серед них:

62 більшовики, 29 лівих есерів та ін.

8 листопада 1917 р. Головою ВЦВК обрано Я. Свердлова.

Висновки:

1. У 1917 р. відбувся більшовицький переворот, в ході якого було встановлено владу більшовиків.

2. Радянський уряд був сформований тільки з більшовиків.

3. Більшість забезпечили собі більшовики й ВЦВК.

ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА В РОСІЇ

Громадянська війна — організована збройна боротьба за державну владу між різними суспільними верствами населення в країні; форма боротьби за демократичні перетворення.

В ході громадянської війни в Росії склалися два непримиренні табори:

1. “Білі”;

• російські офіцери;

• прихильники монархії;

• ліберальні групи і партії, які відстоювали демократичний шлях розвитку;

• чиновництво;

• поміщики;

• велика буржуазія;

• селяни, незадоволені продрозкладкою;

• робітники, незадоволені диктатурою більшовиків;

• частина інтелігенції;

• російське козацтво.

2. “Червоні”:

• ліворадикальні політичні сили (більшовики);

• пролетаріат;

• найбідніше селянство;

• частина інтелігенції;

• частина колишніх солдат, матросів і офіцерів;

• згодом на бік більшовиків перейшло середнє селянство, коли більшовики висунули лозунг: “Перейти від політики нейтралізації середняка до союзу з середняком”.

Причини громадянської війни:

1. Боротьба за владу між окремими соціальними групами, партіями і різними політичними силами, які діяли в Росії.

2. Прагнення колишніх правлячих кіл зберегти свою власність і владу, свій привілейований стан (перш за все поміщики і великі підприємці).

3. Незадоволення економічною політикою більшовиків:

• політикою “воєнного комунізму”;

• продовольчою диктатурою;

• діями продзагонів.

4. Незадоволення різних верств населення військово-комуністичними методами керівництва країною:

• їхнім ігноруванням законності;

• розгоном Установчих зборів у січні 1918 p.;

• укладенням сепаратного миру з Німеччиною у березні 1918 р.

5. Прагнення іноземних держав:

• повернути борги царського і Тимчасового урядів;

• не втратити великі прибутки, які одержували з Росії.

6. Прагнення Великої Британії і Франції повернути Росію до складу Антанти і змусити її продовжити війну.

Особливості громадянської війни:

1. Її тісний зв’язок з іноземною інтервенцією.

2. Боротьба проти іноземної інтервенції надавала громадянській війні національно-визвольного характеру.

3. Громадянська війна в Росії означала:

• війну між різними верствами населення;

• національно-визвольну війну народів Росії;

• збройну інтервенцію;

• селянську війну проти надзвичайних заходів політики “воєнного комунізму”;

• боротьбу проти білогвардійських урядів;

• боротьбу між прихильниками різних ідей і поглядів щодо подальшого розвитку Росії;

• боротьбу між різними партіями, які відстоювали різні шляхи розвитку Росії.

ПЕРІОДИЗАЦІЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ

Існують різні точки зору сучасних істориків щодо періодизації громадянської війни в Росії. Одна з них подана нижче.

Перший період (листопад 1917 р. — березень 1918 p.):

• боротьба між більшовиками і їхніми противниками;

• розпуск Установчих зборів;

• збройна боротьба за встановлення радянської влади;

• боротьба більшовиків з національно-визвольними рухами.

Другий період (березень 1918 р. — березень 1919 p.):

• початок і посилення іноземної інтервенції;

• повстання чехословацького корпусу, навколо якого об’єдналися антирадянські сили Поволжя, Сибіру, Далекого Сходу;

• розгром козачої армії Краснова на Дону;

• формування збройних сил “білих” на Північному Кавказі (армія Денікіна).

Третій період (березень 1919 р. — березень 1920 p.):

• період найсильнішого протистояння і вирішальних битв;

• розгром більшовицькими арміями Колчака, Денікіна, Юденича;

• боротьба за встановлення радянської влади в Україні, Білорусі, Прибалтиці.

Четвертий період (квітень 1920 р. — листопад 1920 p.):

• радянсько-польська війна;

• боротьба на Півдні України та в Криму проти білогвардійських армій генерала Врангеля;

• завершальний етап громадянської війни.

П’ятий період (листопад 1920 р. — жовтень 1922 p.):

• завершення війни на окраїнах колишньої Російської імперії;

• ліквідація останніх вогнищ громадянської війни;

• придушення національно-визвольних рухів і селянських повстань.

ПЕРШИЙ ПЕРІОД

(листопад 1917 р. — березень 1918 р.)

26-30 жовтня 1917 р. Похід на Петроград козачих частин генерала Краснова, організований О. Керенським. Війська генерала Краснова були розгромлені.

Листопад 1917 р. Більшовики розгромили в Могильові ставку верховного командування на чолі з генералом Духоніним.

Грудень 1917 р. Створено Всеросійську надзвичайну комісію (ВНК) для боротьби з контрреволюцією.

5 січня 1918 р. Початок роботи Установчих зборів. Під час виборів до Установчих зборів, які відбулися 12 листопада 1917 p., більшовики отримали лише 22,5% голосів, а тому вирішили розпустити Установчі збори. Більшовики запропонували Установчим зборам визнати владу рад і ратифікувати декрети, видані більшовицьким урядом. Більшість депутатів відмовилася визнати владу рад, що стало причиною розпуску Установчих зборів.

Наслідки розпуску Установчих зборів:

1. Знищено ілюзії про можливість демократичного шляху розвитку.

2. Позбавлено країну останнього шансу мирно вирішити питання про владу конституційним шляхом.

3. Загострення громадянської війни.

15 січня 1918 р. був прийнятий декрет про створення робітничо-селянської армії. До цього часу збройною опорою більшовиків була Червона гвардія, в якій налічувалося понад 150 тис. солдатів і матросів.

До червня 1918 р. Червона армія комплектувалася на добровільних засадах. Жорстокою і затяжною була громадянська війна на Дону, Кубані, Північному Кавказі, Південному Уралі.

Новостворені частини Червоної армії розгромили козачі частини на Дону й армію генерала Корнілова на Кубані.

9 березня 1918 р. Початок іноземної інтервенції.

Британські експедиційні сили висадилися в Мурманську. Англійські і французькі війська захопили Архангельськ. Американці та японці контролювали Владивосток і Далекий Схід.

Союзники відправляли експедиції, щоб зберегти військове спорядження, яке вони привезли до російських портів для Тимчасового уряду.

З березня 1918 р. Більшовики підписали Брестський мирний договір з Німеччиною, щоб припинити участь Росії у Першій світовій війні. Згідно з договором, Німеччина захопила Польщу, Прибалтику, Україну. Раднарком погодився виплатити Німеччині велику контрибуцію (6 млрд золотих марок).

ДРУГИЙ ПЕРІОД

(березень 1918 р. — березень 1919 р.)

25 травня 1918 р. Початок повстання чехословацького корпусу, який був сформований з військовополонених австро-угорської армії проти радянської влади. Вони поверталися додому з Росії через Владивосток. До чехословацького корпусу приєдналися антибільшовицькі сили Поволжя, Сибіру, Далекого Сходу. Ними було захоплено велику територію вздовж Сибірської залізниці. Влада більшовиків була ліквідована.

Середина 1918 р. У Єкатеринбурзі більшовики вбили колишнього російського царя Миколу Романова та його сім’ю.

Кінець літа 1918 р. В руках контрреволюції опинився весь Сибір, Урал, Поволжя.

Листопад 1918 р. У зв’язку з революцією Брестський мир з Німеччиною було анульовано. Війська Червоної армії зайняли значні території України, Білорусі, Прибалтики, проігнорувавши гасло більшовиків про право націй на самовизначення.

Кінець літа 1918 р. В Батумі і Новоросійську висадилися англійські війська, в Одесі і Севастополі — французькі.

До березня 1919 р. Головним для радянської Росії був Південний фронт. Радянські війська розгромили козачу армію Краснова.

ТРЕТІЙ ПЕРІОД

(березень 1919 р. — березень 1920 р.)

Весна 1919 р. Основні сили контрреволюції зосередились на Сході. “Верховний правитель Росії” адмірал О. Колчак, отримавши велику допомогу від країн Антанти (600 тис. гвинтівок, 3 тис. кулеметів, 600 гармат), перейшов у наступ.

Березень 1919 р. Армія Колчака (130 тис. чол.) перейшла в наступ і захопила Уфу, Актюбінськ та ін.

Більшовики визнали Східний фронт головним і кинули сюди свої головні сили.

Кінець квітня 1919 р. Червона армія під командуванням М. Фрунзе перейшла в контрнаступ. У боях особливо відзначилася 25-та стрілецька дивізія, якою командував В. Чапаев.

Січень 1920 р. Червона армія розгромила війська Колчака й звільнила територію від Волги до Байкалу. За вироком Іркутського ревкому О. Колчака розстріляли.

Літо 1919 р. Почав наступ з Півдня генерал Денікін, отримавши від країн Антанти 300 тис. гвинтівок, 550 гармат, 30 танків, 160 млн набоїв, 250 тис. комплектів обмундирування. Денікін мав на озброєнні бронепоїзди й літаки. Війська Денікіна захопили Північний Кавказ, Кубань, Донбас, Курськ, Орел, загрожували Тулі.

Тепер головним для більшовиків стає Південний фронт.

Літо 1919 р. Було розгромлено армію генерала Юденича, яка в той час намагалася захопити Петроград.

Жовтень 1919 р. Червона армія переходить у контрнаступ і завдає поразки військам Денікіна.

Січень 1920 р. Червона армія захопила Царицин і Ростов.

До весни 1920 р. Війська Червоної армії вигнали війська Денікіна з України.

27 березня 1920 р. Червоноармійські і партизанські загони звільнили Новоросійськ, що означало завершення боротьби з Денікіним.

ЧЕТВЕРТИЙ ПЕРІОД (квітень 1920 р. — листопад 1920 р.)

25 квітня 1920 р. 150-тисячна польська армія розпочала воєнні дії проти більшовицької Росії. Поляки захопили Київ і витіснили радянські війська на лівий берег Дніпра. Червона армія, поповнивши свої сили, почала наступ силами Західного фронту на Львів, а Південно-Західного — на Варшаву.

Похід на Варшаву був невдалим, бо війська відірвалися від своїх резервів і тилів, опинилися під загрозою оточення і були змушені відступити. Польський уряд згодився підписати мирний договір (березень 1921 p.), за яким Польща захопила Західну Україну.

Квітень — жовтень 1920 р. Наступ на Півдні розпочав генерал Врангель, проти якого був створений Південний фронт (командуючий М. Фрунзе). Війська Червоної армії відбили спробу дивізій Врангеля прорватися на Правобережну Україну. Війська Врангеля були розгромлені в Південній Україні та на підступах до Криму.

Війська Врангеля відступили в Крим і зайняли укріплення на Перекопському перешийку та біля переправ через протоку Сиваш. Головна лінія оборони проходила по старовинному Турецькому валу висотою 8 м, перед яким був глибокий і широкий рів і дві лінії окопів із дротяними загородженнями.

У ніч на 8 листопада 1920 р. Червона армія форсувала Сиваш. Одночасно частини 51-ї дивізії на чолі з Блюхером атакували Турецький вал. Рештки врангелівських військ на кораблях покинули Крим.

Із ліквідацією військ Врангеля громадянська війна була в основному завершена.

П’ЯТИЙ ПЕРІОД

(листопад 1920 р. — жовтень 1922 р.)

1921-1922 pp. Громадянська війна продовжувалася в Закавказзі, Середній Азії, на Далекому Сході.

Лютий 1922 р. Вирішальні бої Червоної армії проти білогвардійців і японських інтервентів під Волочаївкою.

25 жовтня 1922 р. Частини Червоної армії захопили Владивосток.

Це було остаточне завершення громадянської війни.

НАСЛІДКИ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ

1. За різними даними загинуло від 8 до 15 млн осіб, 2 млн людей опинилися в еміграції (переважно інтелігенція).

2. Війна призвела до голоду, епідемій, руйнації народного господарства.

3. Значно занепала економіка.

Промислове виробництво у 1920 р. скоротилося у 7 разів (порівняно з 1913 p.), сільськогосподарське — майже на 50%. Економічні збитки становили 50 млрд золотих крб.

4. У громадянській війні переміг більшовизм.

5. Радянська країна опинилася в міжнародній ізоляції і не могла сподіватися на підтримку із-за кордону.

Громадянська війна — це велика трагедія, що призвела до великих людських втрат. Це насильство й жорстокість, терор, море ненависті й гніву. Це знецінення людського життя, знехтування загальнолюдськими цінностями: нормами гуманізму, милосердя, моральності, добра, справедливості.

ПРИЧИНИ ПОРАЗКИ АНТИБІЛЬШОВИЦЬКИХ СИЛ У ГРОМАДЯНСЬКІЙ ВІЙНІ

1. Політичні прорахунки антибільшовицьких сил щодо селян, невирішеність ними земельного питання, ліквідація поміщицького землеволодіння тощо.

2. Монархічні гасла лідерів “білого руху” спричинили незадоволення різних верств населення, які не хотіли відновлення попередніх порядків.

3. Відмова антибільшовицьких сил у підтримці національних рухів.

4. Намагання відродити “єдину і неподільну” Росію відвертало від “білого руху” народи, які прагнули незалежності.

5. Розкол сил опозиції, які виступали під різними гаслами.

6. Більшовики зуміли краще організувати свої сили.

7. Терор проти населення спричинив різку негативну реакцію різних верств населення.

8. Широка більшовицька пропаганда серед населення своєї програми радикальних перетворень у суспільстві, в якій було багато обіцянок для різних верств населення.

9. Вузькість соціальної бази антибільшовицьких сил.

10. Держави були зайняті в Першій світовій війні і не змогли надати ефективної підтримки опозиції.

11. Міжнародні сили не вірили в життєву силу влади більшовиків.