Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Всесвітня історія опорні конспекти 10 клас

РОСІЯ - СРСР. РОСІЙСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1917 р.

Причини революції:

1. Аграрне питання продовжувало залишатися гострим і невирішеним: існувало поміщицьке землеволодіння, малоземелля і безземелля значної частини селян.

2. Погіршення життя народу внаслідок економічної розрухи, викликаної Першою світовою війною, яка загострила всі суперечності в Російській імперії.

3. Важкі умови життя і праці робітників, відсутність робітничого законодавства.

4. Суперечності між потребами соціально-економічного розвитку Росії та дуже застарілою суспільно-політичною системою (самодержавством).

5. Продовжував існувати тяжкий національний гніт, жорстоке визискування населення національних окраїн.

6. Обмеженість політичних прав і свобод громадян.

7. Незадоволення існуючим режимом різних верств населення (робітників, селян, частини буржуазії і дворянства, інтелігенції).

8. Втрата авторитету й послаблення царизму у зв’язку з Першою світовою війною, незадоволення політикою царя Миколи II.

В Росії склалася загальнонаціональна криза: невдоволена інтелігенція, розчаровані конституціалісти, розгублені урядовці, безправні робітники, пригноблені безземельні селяни, солдати без надії “ні на життя, ні на перемогу”.

Характер революції: демократична.

Завдання революції:

1. Повалення царської монархії і перехід до парламентської демократії, встановлення демократичної республіки.

2. Ліквідація поміщицького землеволодіння і перерозподіл землі, докорінна зміна умов життя селян.

3. Демократизація суспільно-політичного життя.

4. Проголошення політичних прав і свобод громадян.

5. Вирішення національного питання.

6. Встановлення 8-годинного робочого дня, мінімальних розмірів зарплат, пенсій, необхідного соціального захисту.

Особливості революції:

1. Головним питанням революції 1905-1907 pp. було аграрне, а революції 1917 р. — політичні: влада і війна.

2. В ході революції виникло двовладдя — Тимчасовий уряд і ради.

Рушійні сили революції: робітники, селяни, інтелігенція.

ПАДІННЯ МОНАРХІЇ

Для Росії Перша світова війна стала важливим чинником Лютневої революції 1917 р. Військові поразки, великі втрати в армії, розвал народного господарства, голод у промислових центрах — все це загострило соціально-економічні і політичні відносини в Росії. Весь тягар війни ліг на плечі робітників і селян, що привело до антивоєнних настроїв серед селян, солдатів і матросів.

23 лютого (8 березня) 1917 р. Робітники Петрограда почали страйк проти нестачі продуктів, який супроводжувався масовими мітингами і демонстраціями. Страйкувало 50 підприємств (130 тис. робітників).

24 лютого 1917 р. В Петербурзі припинили роботу і вийшли на вулицю 200 тис. чоловік.

25 лютого 1917 р. Страйк охоплював 306 тис. учасників. Страйки і демонстрації переросли в загальнополітичний страйк під гаслами: “Хліба!”, “Геть війну!”, “Геть царизм!”. Страйкарі вимагали миру, хліба, землі і свободи.

27 лютого 1917 р. Збройне повстання в Петрограді. На бік революції перейшли солдати Петроградського гарнізону (60 тис. військовослужбовців). Мітинги протесту, демонстрації поширилися в ці дні по всій країні.

Цар розпустив Державну думу, але депутати створили Тимчасовий комітет на чолі з Родзянком (голова 4-ї Державної думи, октябрист).

В ході революції створювалися ради.

27 лютого 1917 р. Відбулося засідання Петроградської ради робітничих депутатів (більшість у виконкомі ради належала меншовикам і есерам), на якому:

1. Було створено комісію з постачання столиці продовольством.

2. Вирішено на підприємствах створювати міліцію.

3. Заборонено видання чорносотенних газет.

4. Видано наказ по Петроградському військовому округу, в якому пропонувалося:

• створити у військових частинах виборні комітети з солдатських представників;

• проголошувалася рівність громадянських прав усіх військовослужбовців;

• пропонувалося в усіх частинах створити солдатські комітети з правом контролю за діями командування.

Подібні ради виникали і в інших містах (у березні 1917 р. їх було вже понад 500).

2 березня 1917 р. За згодою виконкому Петроградської ради було сформовано Тимчасовий уряд на чолі з князем Г. Львовим (цей уряд мав діяти до скликання Установчих зборів). Микола II зрікся престолу.

В країні утворилося двовладдя:

Тимчасовий уряд Мав офіційну державну владу.

Ради робітничих і солдатських депутатів

Неофіційний уряд, який не мав у своїх руках органів державної влади, але спирався на підтримку й силу озброєних робітників і солдатів.

Склад Тимчасового уряду:

Голова і міністр внутрішніх справ — князь Г. Львов.

Міністр закордонних справ — кадет П. Мілюков.

Військовий і морський міністр — октябрист О. Гучков.

Міністр фінансів — підприємець і поміщик М. Терещенко.

Міністр юстиції — есер О. Керенський.

Причини двовладдя:

1. Стихійність початку революції.

2. Слабкість і неорганізованість політичних партій, які не були готові взяти владу в свої руки.

3. Рівновага сил — Тимчасового уряду та рад робітничих і солдатських депутатів, нездатність жодної зі сторін встановити свою владу.

Висновок: ці дві влади лише заважали одна одній і посилювали хаос і безладдя, що набували все більшого поширення в Росії.

РОЗСТАНОВКА ПОЛІТИЧНИХ СИЛ, ПАРТІЙ І ОРГАНІЗАЦІЙ, ЯКІ МАЛИ ВПЛИВ НА ХІД ПОДІЙ

Після Лютневої революції в політичному житті Росії діяло понад 50 партій, серед яких найвпливовішими були:

1. Конституційно-демократична партія (кадети).

Захищала інтереси фінансово-промислових кіл Росії.

Її лідером був П. Мілюков.

У березні - квітні 1917 р. діяло 380 кадетських організацій, які об’єднували понад 70 тис. чол. В нових умовах вони:

• обстоювали демократичну парламентську республіку;

• прагнули вести війну до переможного кінця;

• у національному питанні залишалися прихильниками “єдиної і неподільної Росії”.

2. Партія октябристів.

Захищала інтереси обуржуазнених поміщицьких кіл та великої буржуазії. Лідер партії — московський промисловець О. Гучков.

3. Партія соціалістів-революціонерів (есерів).

Захищала інтереси селян.

Була найчисленнішою і в 1917 р. налічувала близько мільйона чоловік.

Представники есерів входили до Тимчасового уряду. Вони прагнули захопити більшість в Установчих зборах і мирним демократичним шляхом втілити в життя свою програму — ліквідувати приватну власність на землю і передати її в загальнонародне користування без викупу.

4. Меншовики.

Захищали інтереси робітників, дрібних власників, інтелігенції. Виступали за:

• загальний демократичний мир;

• помірковане реформаторство, яке наближало Росію до європейських країн;

• широке об’єднання всіх демократичних сил.

5. Більшовики.

Захищали інтереси, як вони вважали, пролетаріату і біднішого селянства.

Перший місяць після Лютневої революції необхідність створення коаліції демократичних сил підтримувало більшовицьке керівництво (Л. Каменев, Й. Сталін).

Все змінилося після повернення в Росію у квітні 1917 р. лідера більшовиків Володимира Ілліча Ульянова (Леніна), який запропонував курс на здійснення соціалістичної революції, взяття влади в свої руки і встановлення нового порядку “диктатури пролетаріату”.

Значення Лютневої революції:

1. Поваливши царизм, Лютнева революція відкрила перед країною можливість розвитку її реформаторським шляхом, шляхом переходу до парламентської форми правління.

2. Вона відкрила нову сторінку в історії народів Росії, які піднялися на національно-визвольну боротьбу.

3. Революція принесла народам Колишньої імперії сподівання на свободу і демократію.

НАСЛІДКИ ЛЮТНЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Позитивні наслідки:

1. Росія стала однією з найдемократичніших країн світу.

2. В країні почали здійснюватися демократичні перетворення:

• було ліквідовано царську жандармерію;

• проголошено політичні права і свободи;

• заборонені раніше політичні партії могли діяти легально;

• жінки були урівнені в правах із чоловіками.

3. Проводилася робота з організації та проведення прямих, рівних, таємних, загальних виборів до Установчих зборів.

Негативні наслідки:

1. Було збережено старий державний апарат з незначними змінами:

• місце губернаторів посіли комісари Тимчасового уряду;

• поліцію замінили міліцією.

2. Підтримувалася політика війни.

3. Як і раніше:

• продовжувалася політика “єдиної і неподільної Росії”;

• діяло царське законодавство.

4. Не було проголошено республіки.

5. Питання про землю відкладалося.

6. Ігнорувалося національне питання.

РОСІЯ ЗА ТИМЧАСОВОГО УРЯДУ

Тимчасовий уряд став на шлях поміркованих реформ:

1. Проголосив громадянські свободи.

2. Видав наказ про ліквідацію жандармерії; поліції, охранки.

3. Санкціонував арешт найвищих царських чиновників і генералів.

4. Оголосив амністію політичних в’язнів (партії, що переслідувалися за царизму, стали легальними).

5. Поширив громадянські свободи на військовослужбовців.

6. Оновив старий судовий апарат.

7. Одночасно уряд заявив про намір воювати до перемоги і про вірність царським договорам із країнами Антанти.

Розруха в народному господарстві посилювалася:

• закривалися промислові підприємства;

• тисячі людей втрачали роботу;

• в країні загострилася продовольча криза;

• міста постачалися з перебоями;

• не вирішувалося питання про землю.

КРИЗИ ТИМЧАСОВОГО УРЯДУ

(незадоволення населення внутрішньою і зовнішньою політикою Тимчасового уряду)

1. Квітнева криза.

Була пов’язана з нотою міністра закордонних справ Мілюкова до союзників про продовження Росією війни до переможного кінця.

21 квітня 1917 р. В Петрограді відбулася 100-тисячна демонстрація протесту під гаслами “Геть війну!”, “Геть Тимчасовий уряд!”. Міністри Тимчасового уряду (Мілюков, Гучков), які відкрито підтримували курс “війни до переможного кінця”, були змушені піти у відставку.

Було утворено коаліційний уряд з представників буржуазії (10 міністрів) і соціалістичних партій (6 міністрів). Але суть уряду не змінилася.

Новим військовим міністром став есер О. Керенський (1881-1970). Він був центральною постаттю в ході Лютневої революції. Соціаліст і адвокат, О. Керенський був одночасно членом Тимчасового уряду і депутатом Петроградської ради.

2. Червнева криза.

Була пов’язана з незадоволенням мас внутрішньою політикою Тимчасового уряду. В Петрограді відбувся І Всеросійський з’їзд рад робітничих і солдатських депутатів, де більшість мали меншовики і есери.

Вперше лідер більшовиків В. І. Ленін відкрито заявив про наміри більшовиків взяти владу в свої руки. З’їзд прийняв резолюцію довіри до Тимчасового уряду.

У дні з’їзду почався наступ російських військ на Південно-Західному фронті, який був погано підготовлений, не вистачало снарядів, продовольства. Російська армія, втративши понад 60 тис. солдатів убитими й пораненими, відступила з Галичини до російського державного кордону. Це був повний провал наступальної операції.

Це загострило боротьбу між більшовиками (радикальним крилом революції) і контрреволюціонерами (очолювали генерали), які звинуватили у провалі наступу більшовиків, вимагаючи скасування армійських комітетів, розгону рад, оголошення більшовиків поза законом.

Більшовики на чолі з В. Леніним виступили за переростання революції в соціалістичну під гаслами: “Владу — радам!”, “Землю — селянам!”, “Фабрики — робітникам!”, “Мир — усьому народу!”.

Ці гасла зустрічали все більшу підтримку серед різних верств населення. Через ради більшовики мали намір прийти до влади. Ситуація в країні погіршувалася, створивши сприятливий ґрунт для більшовиків.

3. Липнева криза.

3-5 липня 1917 р. В Петрограді пройшли демонстрації (майже 550 тис. осіб), учасники яких вимагали:

• передати владу радам;

• проведення політичних і економічних реформ;

• вирішення питання про мир.

Тимчасовий уряд перейшов у наступ:

• демонстрація трудящих була зупинена (50 осіб вбито, 650 — поранено);

• революційні частини гарнізону були роззброєні і виведені з Петрограда на фронт;

• створювалися спеціальні офіцерські загони для боротьби з революцією;

• заарештували лідерів більшовиків (Л. Каменева, Л. Троцького, А. Луначарського та ін.);

• більшовики пішли в підпілля;

• оголосили в розшук В. Леніна.

В. Ленін переходить на нелегальне становище, переховується на станції Розлив.

Двовладдя закінчилося.

Вся влада опинилася в руках Тимчасового уряду.

Був сформований новий коаліційний уряд на чолі з О. Керенським.

Висновок: такий поворот подій не влаштовував ні крайніх правих (прихильників військової диктатури), ні крайніх лівих (більшовиків, які виступали за встановлення диктатури пролетаріату).

ЗАКОЛОТ КОРНІЛОВА

(25-30 серпня 1917 р.)

Контрреволюційні сили прагнули встановити військову диктатуру. Почав готуватися військовий переворот. Його центром стала ставка Верховного командування в Могильові, а главою — генерал Л. Корнілов, який був призначений у липні 1917 р. головнокомандуючим.

25 серпня 1917 р. Під командуванням Л. Корнілова військові сили рушили на Петроград:

• 3-й кінний корпус генерала О. Кримова;

• кавказька “дика дивізія”;

• англійські танки.

Л. Корнілов запропонував О. Корейському піти у відставку.

О. Керенський був змушений виступити проти Л. Корнілова, зняв його з посади Верховного головнокомандуючого й оголосив заколотником.

Заходи проти Л. Корнілова підтримали робітники.

В ті дні активно діяли більшовики. Створено загони Червоної гвардії (до 60 тис. чол.), залізничники не пропускали ешелони з корніловцями (не було пропущено 45 ешелонів).

30 серпня 1917 р. Заколот провалився. Головні організатори заколоту були заарештовані.

Висновки:

1. Спроба встановити військову диктатуру не вдалася.

2. Почалося різке розмежування політичних сил.

3. Відбувся процес більшовизації рад (здобуття більшовиками більшості в радах).

4. Спираючись на ради, більшовики стали на шлях підготовки повстання проти Тимчасового уряду.

РОЗПАД РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

Лютнева демократична революція в Росії мала величезний вплив на розгортання національно-визвольної боротьби у Фінляндії, Прибалтиці, Україні, Білорусі, Закавказзі, Середній Азії, Казахстані.

Демократичні перетворення сприяли зростанню самосвідомості. Намагання відродити “єдину і неподільну” Росію відвертало від Тимчасового уряду народи, які виборювали свою незалежність.

Україна

В Україні ситуація була складною. Поряд з органами Тимчасового уряду та радами робітників і солдат, виникла Центральна Рада, яка була створена українськими національно-демократичними силами.

Центральна Рада спочатку намагалася позбутися імперської залежності і ставила питання про національно-територіальну автономію України у демократичній Російській федеративній республіці. Така політика Центральної Ради спричинила незадоволення Тимчасового уряду. Відносини між Україною і Росією загострилися.

Центральна Рада дійшла висновку про необхідність боротьби за національне і соціальне визволення України та створення власної соборної самостійної держави.

Білорусь

У Білорусі в березні 1917 р. був скликаний Національний з’їзд, який висловився за автономію Білорусі у демократичній федеративній Росії.

Така позиція білоруських національних сил прозвучала на з’їзді народів Росії, що відбувся у вересні 1917 р. в Києві. Представники Білорусі ввійшли до Ради народів, яка виступала, щоб Росія стала рівноправною федерацією.

Закавказзя

У Закавказзі був створений Закавказький комісаріат — уряд, який проводив політику відокремлення Закавказзя від Росії. 22 квітня 1918 р. Закавказький сейм проголосив незалежну Закавказьку федеративну республіку, але вона проіснувала лише місяць через протиріччя національно-релігійного характеру.

У травні 1918 р. були проголошені Грузинська, Вірменська і Азербайджанська демократичні республіки. У Грузії до влади прийшла соціал-демократична партія меншовиків. В Азербайджані владу захопила націоналістична партія “Мусават” (рівність), яка намагалася створити Азербайджанську незалежну державу.

У Вірменії до влади прийшла революційна партія, яка виступала за створення національної держави і ведення боротьби проти Туреччини. За період з 1915 по 1918 р. в боротьбі з турками загинуло майже 2 млн чол. Проте через декілька тижнів Вірменська і Азербайджанська республіки були окуповані турецькими військами. Грузія ще зберегла свою незалежність за допомогою Німеччини. У справи Грузії постійно втручалися Туреччина, Німеччина, країни Антанти, пропонуючи свою допомогу.

Фінляндія

Після лютневих подій 1917 р. в Петрограді виборювала свою незалежність й Фінляндія. Фінський сейм вимагав автономії.

У березні 1917 р. Тимчасовий уряд видав акт про відновлення Конституції Великого Князівства Фінляндського, а питання про автономію відкладалося до скликання Установчих зборів.

Прибалтика

У Прибалтиці після лютневих подій у Росії були утворені Національні Ради, які спочатку ставили питання автономії, а потім незалежності.

Після приходу до влади більшовиків двічі встановлювалася радянська влада в Латвії, Литві й Естонії. Проте, спираючись на допомогу західних країн, передусім Англії, прибалтійські народи відстояли свою незалежність.

Татари і башкири

Після лютневих подій у Росії були створені Національні Ради, проголошені автономні уряди татар і башкирів.

На початку 1918 р. більшовики розпустили татарську і башкирську Національні Ради, заарештували керівників татар і башкирів і встановили радянську владу.

Середня Азія

Ситуація в Середній Азії була складнішою, ніж у центрі. Відстале, неписьменне селянське населення перебувало під впливом місцевих феодалів і мусульманського духівництва. Діяли різні групи під національними і релігійними гаслами. Центром революційних подій був Ташкент.

У листопаді 1917 р. був скликаний крайовий з’їзд рад, на якому було створено Раднарком Туркестанського краю.

В Середній Азії існували незалежні ханства:

Хіва — правитель Джунаїд-хан;

Бухара — вся влада в руках еміра Сейїд-Алім-хана.

Ці ханства були ліквідовані більшовиками у 1920 р.

Висновок: таким чином, Лютнева революція започаткувала процес розпаду Російської імперії.