Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Всесвітня історія опорні конспекти 10 клас

ФРАНЦІЯ

НАСЛІДКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ДЛЯ ФРАНЦІЇ

1. Франція після Першої світової війни стала провідною країною Західної Європи.

2. Вона повернула високорозвинені індустріальні райони Ельзас і Лотарингію.

3. До складу французької колоніальної імперії ввійшли німецькі і турецькі володіння:

• частина Того і Камеруну в Африці;

• Сирія і Ліван на Близькому Сході.

4. Війна принесла Франції значні людські жертви:

• 1 млн 300 тис. солдат загинуло,

• 2 млн 800 тис. було поранено,

• майже 5 млн чол. залишилося без житла і роботи.

5. Франція зазнала значних матеріальних втрат:

• були спустошені північно-східні департаменти Франції, з найрозвиненішою промисловістю;

• зруйновано близько 10 тис. фабрик і заводів;

• загинула половина французького торгового флоту;

• загальні втрати Франції становили 134 млрд золотих фрайків.

6. Із країни-кредитора Франція перетворилася на боржника.

Борг союзникам дорівнював 60 млрд франків, у тому числі США — 40 млрд франків.

Соціально-економічний розвиток країни у 20-30-х  pp.

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ФРАНЦІЇ У 1918-1921 pp.

Після закінчення Першої світової війни у Франції почалася економічна криза, яка тривала з 1918 по 1921 p.:

1. Промислове виробництво становило 55% рівня 1913 р.

2. Виробництво сільськогосподарської продукції — 77%.

3. Ціни на продукти харчування і товари першої необхідності зросли в 5-7 разів.

4. Податки зросли в 4 рази.

5. Різко впав курс франка, виникла інфляція.

6. Важливу роль відігравав заснований урядом банк “Національний кредит”, через який розподілялися субсидії на відновлення зруйнованих війною районів.

7. Після виходу із кризи в економіці Франції спостерігався застій.

ЧАСТКОВА СТАБІЛІЗАЦІЯ (1924-1930 pp.)

Причини високих темпів промислового розвитку:

1. Надходження репарацій із Німеччини.

Незважаючи на їхнє постійне скорочення, Франція одержала понад 8 млрд марок у вигляді натуральних поставок: вугілля, лісу, цементу тощо. Це значно покращило її економічне становище. .

2. Повернення Ельзасу і Лотарингії.

3. Використання саарського вугілля.

4. Технічна реконструкція важкої індустрії, що сприяло високим темпам її розвитку.

5. Відбудова економіки зруйнованих війною районів.

6. Дешева робоча сила в колоніях.

Економічне зростання в роки стабілізації:

• промислове виробництво значно випереджало довоєнний рівень;

• промислове виробництво зросло в 1,5 рази;

• щорічний приріст промислової продукції становив у середньому 5%;

• зросла питома вага важкої промисловості, особливо металургії і машинобудування; .

• на підприємствах здійснювалася раціоналізація виробництва, запроваджувалися конвеєри, нова техніка;

• за темпами економічного розвитку Франція випереджала Англію і Німеччину;

• швидкими темпами розвивалися нові галузі промисловості — автомобільна, хімічна, електротехнічна, авіаційна, радіотехнічна;

• значно зросла концентрація виробництва і капіталу. На великих підприємствах працювало до 60% робітників;

• зросли прибутки великих компаній (“Рено”, “Пежо”, “Шнейдер” та ін.), які контролювали економіку та фінанси країни;

• дрібні і середні підприємства чисельно переважали великі підприємства;

• Франція значно збільшила виробництво озброєнь, зростали прибутки військово-промислових компаній;

• помітно зросло виробництво предметів розкоші;

• Франція перетворилася на розвинену індустріально- аграрну країну;

• текстильна й деякі інші галузі промисловості перебували в стані застою і не досягли довоєнного рівня;

• сільське господарство в 1924-1930 pp. трималося на рівні 1913 р.;

• поряд із великими підприємствами у Франції була велика кількість ремісничих підприємств;

• Франція залишалася державою-рантьє:

давала капітали в борг, одержуючи прибутки від великих відсотків, а також від цінних паперів численних іноземних компаній. Прибутки від цінних паперів утричі перевищували прибутки від промисловості.

Світова економічна криза

Франція у світову економічну кризу вступила пізніше, ніж інші країни (у 1930 p.), але сама криза тривала довше (до 1935 p.). Причини пізнішого вступу Франції у світову економічну кризу:

1. Відновлення зруйнованих під час війни районів, на які уряд виділив 100 млрд франків.

2. Одержання німецьких репарацій.

3. Будівництво воєнних укріплень на франко-німецькому кордоні (“лінії Мажино”).

Прояви економічної кризи:

• До 1932 р. промислове виробництво скоротилося на 44% порівняно з 1930 р.

• Імпорт і експорт скоротилися на 65%.

• Криза завдала значного удару сільському господарству.

• Величезні запаси продовольства не мали збуту, хоча ціни на Нього впали до низького рівня.

• Кількість безробітних перевищила 2 млн осіб.

• Розорилося понад 100 тис. дрібних підприємств.

• Політична нестабільність.

З листопада 1929 р. по травень 1932 р. при владі змінилося вісім урядів. У середньому кожен із них був при владі чотири місяці. Проте в цілому економічна криза у Франції це була такою глибокою, як у США і Німеччині.

ФРАНЦІЯ У 1935-1939 pp.

1. Посилився вплив держави на економіку країни (державне регулювання).

2. Уряд створив “захищений сектор”, у який ввійшли великі банки, крупні залізничні компанії, металургійні, хімічні об’єднання, які одержували державні замовлення. Їхні прибутки зростали.

3. Тільки в 1937 р. промисловість і зовнішня торгівля повернулися до довоєнного рівня.

4. У 1938 р. намітився новий спад, який не було повністю подолано аж до Другої світової війни.

ПОЛІТИЧНА БОРОТЬБА ЛІВИХ І ПРАВИХ СИЛ

Для політичного життя Франції характерна багатопартійність. У 20-х pp. Францією управляли дві коаліції партій, між якими велася боротьба за владу:

1. “Лівий блок” — союз соціалістів і радикалів.

2. “Національний блок” — союз правих партій.

Із представників партій цих блоків формувалися уряди Франції.

Уряд Ж. Клемансо (1917-1919 pp.)

Жорж Клемансо — лідер радикалів, який провів низку заходів для послаблення післявоєнної напруженості та припинення страйків робітників:

1. Встановив 8-годинний робочий день.

2. Профспілки отримали право на укладення колективного договору.

3. Намагався посилити патріотичні настрої серед населення.

4. Зумів змінити невдоволення людей станом очікування кращих часів, які настануть для Франції.

Уряд “Національного блоку”

Перший уряд “Національного блоку” очолив А. Мільєран (1919-1922), який:

1. Проголосив курс “твердої руки”.

2. Намагався придушити страйкову боротьбу.

3. Подолати кризу.

4. Відродити економіку.

5. Домогтися від Німеччини повної сплати репарацій.

6. Зменшити втручання держави в економічне життя.

У 1922-1924 pp. уряд “Національного блоку” очолив Р. Пуанкаре.

В країні посилилися незадоволення провалом рурської акції 1923 p., коли франко-бельгійські війська були змушені залишити німецький Рур.

Проти уряду виступило духовенство і масові релігійні організації.

Уряд “Лівого блоку” (“картель лівих” —1924-1926 pp.) Уряд очолив Едуард Ерріо.

У передвиборній програмі уряд обіцяв:

1. Амністію політичним в’язням.

2. Відновлення на роботі звільнених страйкарів.

3. Створення системи соціального страхування.

4. Введення прогресивно-прибуткового податку.

5. Дотримання закону про 8-годинний робочий день.

Проте всі ці демократичні заходи уряд не впроваджував у життя, що спричинило його кризу.

Уряд “Національного блоку” — союзу правих партій і частини радикалів (1926-1928 pp.)

Уряд очолив лідер правих, екс-президент Франції Р. Пуанкаре.

Заходи уряду Р. Пуанкаре:

1. Вів боротьбу проти інфляції, за стабілізацію франка.

2. Скоротив витрати за рахунок зменшення чисельності державних службовців.

3. Було введено нові податки.

4. У 1926 р. вперше була введена державна допомога по безробіттю.

5. Були введені пенсії по старості, допомога по хворобі та інвалідності.

1928-1929 pp. — внаслідок нового виборчого закону 1928 р. до влади прийшов “Союз правих партій” без радикалів.

1929 р. Р. Пуанкаре подав у відставку.

Листопад 1929 р. — травень 1932 р. При владі була коаліція правоцентристських партій. Змінилося 8 урядів. Це роки політичної нестабільності.

Уряд “Лівого блоку” та центристських сил (1932 р.)

Уряд знову сформував Е. Ерріо, який був при владі до кінця року:

1. Ніяких реформ не провів.

2. Уклав пакт про ненапад із СРСР (1932 p.).

3. Відмовився від репарацій з Німеччини.

4. Визнав право німців на озброєння.

1932-1934 pp. — часта зміна урядів “Лівого блоку”.

30-ті pp. Активізація діяльності крайніх правих і фашистських організацій і партій, у яких нараховувалося до 2 млн чол. Озброєні фашистські загони мали у своїх рядах до 7-8 тис. чол.

Причини активізації фашистських організацій:

1. Економічна криза.

2. Падіння рівня життя населення.

3. Встановлення фашистських режимів у Німеччині й Італії.

Висновок: для Франції характерна політична нестабільність, часта зміна урядів, боротьба правих і лівих сил за свій вплив у країні.

НАРОДНИЙ ФРОНТ

Народний фронт Франції — це широка антифашистська політична коаліція демократичних сил у боротьбі проти загрози фашизму.

Особливості французького фашизму:

1. Французький фашизм, на відміну від німецького та італійського, почав набирати силу пізніше.

2. Він не був єдиною політичною течією.

3. Не мав масової бази, як фашисти в Німеччині та Італії.

4. Був тісно пов’язаний з правими партіями й католицькою церквою.

5. Був загрозою демократії.

6 лютого 1934 р. Понад 20 тис. озброєних фашистів вийшли на вулиці Парижа і зробили спробу захопити приміщення парламенту та інші урядові будинки. Поліція відкрила вогонь. Спроба фашистського заколоту сколихнула всю Францію.

9 лютого 1934 р. В Парижі відбулася 50-тисячна демонстрація під лозунгом “Геть фашизм!”.

18 лютого 1934 р. В країні відбувся загальнополітичний страйк, який супроводжувався масовими антифашистськими маніфестаціями. Почалося створення Народного фронту — об’єднання широких верств населення проти фашизму.

Січень 1936 р. Була опублікована програма Народного фронту.

Весна 1936 р. Відбулися вибори до палати депутатів. Народний фронт одержав перемогу (56% голосів).

Був сформований демократичний коаліційний уряд, який очолив соціаліст Леон Блюм. У діяльності уряду знайшла відображення програма Народного фронту.

Протягом літа 1936 р. парламент прийняв понад 100 законів, які відповідали програмі Народного фронту.

Втілення в життя програми Народного фронту:

1. Були прийняті закони про заборону воєнізованих фашистських організацій, 40-годинний робочий тиждень, двотижневі оплачувані відпустки, колективні договори між власниками підприємств і робітниками.

2. Було підвищено заробітну плату службовцям.

3. Збільшено пенсії бувшим фронтовикам.

4. Допомога по безробіттю звільнялася від податків.

5. Для безробітних організовували громадські роботи.

6. Уряд надав відстрочку для погашення боргів підприємств у промисловості, торгівлі, сільському господарстві.

7. Середнім верствам населення надавалися пільгові кредити.

8. Урядом було створено зернове бюро, що закуповувало у селян зерно за цінами, які перевищували низькі кризові ціни у 2-3 рази.

9. Податки з малих підприємств були зменшені, а з великих — збільшені.

10. Французький банк був поставлений під контроль держави.

11. Уряд оголосив про націоналізацію декількох воєнних заводів.

12. У 1937 р. був заснований Національний союз залізниць, під управління якого перейшли всі залізниці.

13. Здійснювалося “оздоровлення” фінансової системи країни.

14. Вдалося стабілізувати грошову одиницю — франк.

15. Був встановлений державний контроль над усіма фінансовими операціями.

Початок 1937 р. Уряд Л. Блюма, посилаючись на важке фінансове становище Франції, оголосив “перепочинок” у здійсненні програми Народного фронту.

Червень 1937 р. Уряд Л. Блюма пішов у відставку.

Квітень 1938 р. Був сформований новий уряд, який очолив правий радикал Едуард Даладьє.

Листопад 1938 р. Партія радикалів вийшла з Народного фронту. Це привело до розпаду Народного фронту. Він припинив існування.

ПРИЧИНИ ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ НАРОДНОГО ФРОНТУ

1. Між партіями Народного фронту були суперечності й розбіжності:

• перші розбіжності між партіями Народного фронту виникли у 1936 р. у зв’язку з подіями в Іспанії (коли іспанські фашисти підняли заколот проти уряду Народного фронту в Іспанії, уряд Л. Блюма заявив про політику “невтручання” в іспанські справи, яку різко критикували комуністи);

• серйозні протиріччя в Народному фронті спричинили відношення до користування демократичними свободами фашистськими угрупованнями. Згідно з Законом були

заборонені лише воєнізовані фашистські організації, а інші продовжували існувати. За повну заборону фашистських організацій виступили ліві сили;

• розбіжності між партіями стосувалися здійснення соціально-економічної політики.

2. В реалізації заходів Народного фронту брали участь комуністи, які вважали Народний фронт перехідним етапом для встановлення “диктатури пролетаріату”.

3. Відсутність фінансової підтримки з боку великих підприємців і фінансистів:

• велика буржуазія боялася поглиблення соціальних перетворень;

• банкіри почали переводити свої капітали за кордон, що призвело до знецінення франка і зростання цін.

ЗНАЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ НАРОДНОГО ФРОНТУ

1. Народний фронт вів успішну боротьбу проти фашизму.

2. Він перешкодив фашистам прийти до влади у Франції.

3. Забезпечив збереження і розширення демократичних свобод.

4. Франція стала першою європейською країною, в якій ідеї Народного фронту реально втілилися в життя.

5. Зросла політична свідомість різних верств населення, які переконалися в необхідності єднання в боротьбі проти загрози фашизму.

6. Досягнення Народного фронту переконливо показали, що союз демократичних сил має величезні можливості для здійснення важливих соціально-економічних перетворень.

7. Проводилася відносно результативна соціально-економічна політика.

8. Народний фронт приніс реальне покращення рівня життя французького народу.

9. Велике значення мало соціальне законодавство Народного фронту, яке було найкращим порівняно з іншими країнами.

10. Досвід Народного фронту довів можливість об’єднання демократичних сил у боротьбі проти фашизму.