Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України опорні конспекти 10 клас

Підсумки.

Українська національна революція (1917-1921  pp.)

Етапи боротьби українського народу за незалежність (1917-1921  pp.)

1. Проголошення незалежності під час національно- демократичної революції.

2. Боротьба за збереження державної незалежності під час війни 1918 — 1921 pp., яка вилилась у жорстоку і кровопролитну війну.

Основні етапи державотворчого процесу в Україні

1. Українська Народна Республіка (УНР) (7 листопада 1917 р. — 29 квітня 1918 р.)

2. Українська держава (Гетьманат) (29 квітня 1918 р. - 14 грудня 1918 р.)

3. Українська Народна Республіка (Директорія) (14 грудня 1918 р. — 5 лютого 1919 р.)

4. Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) (13 листопада 1918 р. — 1919 р.)

5. Українська соціалістична радянська республіка (УСРР) - з 1919 р.

Головні політичні сили національної революції (1917-1921 pp.)

Дві сили:

Одна — домагалася збереження й розбудови незалежної Української держави:

• Центральна Рада;

• гетьман П. Скоропадський (до 14 листопада 1918 р.);

• Директорія УНР;

• національно-комуністична меншість у КП (б)У. Верстви населення - інтелігенція, селяни.

Інша — боролася за доручення України до складу інших держав (брали участь верстви головно неукраїнського населення, які прагнули спертися на певні соціальні та національні групи. Політичні партії всередині України):

• білогвардійці (боролися за прилучення України до Росії) спиралися на сили країн Антанти, які не визнавали незалежності України;

• правлячі кола Польщі, які прагнули розширити свої кордони за рахунок України;

• більшовики.

Досягнення революції

1. Створено Українську державу — Українську Народну Республіку і Західноукраїнську Народну Республіку.

2. Висувалася і реалізовувалася ідея соборності українських земель, що відобразилося в Акті злуки.

3. У ході державного будівництва проголошувались і здійснювалися соціально-економічні перетворення: ліквідація поміщицького землеволодіння, передача землі селянам, реформування промисловості.

4. Революція сприяла розвиткові національно-визвольного руху.

5. До активного суспільного життя було залучено велику кількість політичних і культурних діячів.,

6. Відбувалися культурно-побутові зміни.

7. Під час революції розвивалася правнича думка — вироблено низку актів: універсалів, Конституцію, нормативні документи.

8. Окреслилася територія Української держави.

9. Діяльність Української Центральної Ради сприяла консолідації українського народу відродженню його свідомості, державницьких прагнень.

10. Створення уряду національної злагоди в ЗУНР стало позитивним прикладом державного будівництва.

11. Українська мова набула статусу державної.

12. Розроблено і прийнято державну символіку — національний гімн, синьо-жовтий прапор, герб у вигляді тризуба.

13. Існування Української держави змусило більшовицьке керівництво піти на поступки українському народу, створивши УСРР.

Хто мав більше шансів на створення й обстоювання незалежності України: Центральна Рада, П. Скоропадський, Директорія чи інша влада?

Найбільше шансів на створення й обстоювання незалежності України мала Центральна Рада, бо в Україні внаслідок Першої світової війни склалася соціально-економічна і політична криза, у Петрограді відбулася Лютнева революція 1917 р. , склалися сприятливі умови для здобуття незалежності: повалено самодержавство, розпочалися деякі демократичні перетворення в Росії.

Центральна Рада цим не скористалася, допустила цілу низку помилок.

1. Не зуміла налагодити ефективного керівництва, навести порядок в Україні.

2. Не було створено боєздатної національної армії, яка могла б захистити себе.

3. Не вирішувалися соціально-економічні питання, а тому Центральна Рада втратила Підтримку народу.

4. Не налагодила роботи промисловості, а міста не було забезпечено хлібом.

5. Не проведено аграрної реформи, а лише її задекларовано.

6. Всередині Центральної Ради не було єдності.

Усе це і призвело до падіння Центральної Ради.

Гетьманат, який було встановлено внаслідок державного перевороту 29 квітня 1918 р., спирався на німецькі та австро-угорські війська. П. Скоропадський захищав приватну власність, великих землевласників, що викликало незадоволення селян, робітників. Він не провів у країні справедливих реформ, хоча вдалою була національно-культурна політика.

У Директорії було найменше шансів зберегти владу. Вона проіснувала лише 1,5 місяця. Україна в той час була у трикутнику смерті: проти неї воювали радянська Росія, Польща, білогвардійці. Чвари у самій Директорії, отаманщина, відсутність реформ, Варшавська угода С. Петлюри з Польщею призвели до того, що народні маси не надали їй належної підтримки.

Більшовики встановили свою владу в Україні силою зброї.

Причини поразки національно-визвольної боротьби українського народу

Внутрішні чинники

1. Низька національная політична свідомість народних мас.

2. Українці не змогли зорганізуватися як нація, національна ідея не мала широкої підтримки.

3. Не було єдності між національними силами різної політичної орієнтації (монархістами, республіканцями, прихильниками радянського ладу). Не винайдено тієї мети, яка об’єднала б усі сили, що прагнули української державності.

4. Не було належного розуміння значення своєї державності, українським силам бракувало зрілості й самостійності.

5. Вузька соціальна база революції.

Особливо слабкі позиції українська революція мала у містах, де переважало неукраїнське населення, серед якого міцними були позиції більшовиків.

Вони мали також вплив на ту частину селян, які повірили обіцянкам більшовиків передати їм землю.

6. Частина селянства та інтелігенції України відмовилася від підтримки будь-якої форми національної української державності, центральної влади взагалі.

7. Відсутність серед політичної еліти чітких настанов щодо державного будівництва, схильність її до соціалістичних експериментів та загравання з федерацією Росії.

8. Слабка роз’яснювальна діяльність серед населення.

9. Негативну роль відіграла міжпартійна і внутрішньопартійна боротьба, особисте суперництво серед керівників УНР, хаос всередині країни.

«Період у побудові української держави — це боротьба постійна своїх зі своїми... Хто ж руйнував любу Україну, як не власні діти...» (І. Левицький).

10. Численні помилки керівників Української держави.

11. Не здійснено глибоких соціально-економічних реформ. Керівники Української революції допускалися прикрих помилок у соціально-економічній сфері, практичних справах.

Зовнішні чинники

Несприятлива для УНР міжнародна обстановка, спрямована на допомогу білогвардійцям та відновлення Польщі:

• пряме втручання в українські справи радянської Росії;

• національно-демократичним силам довелося воювати на два фронти: проти російських більшовиків і російських білогвардійців, які стояли на позиціях невизнання самостійності України;

• не було підтримки демократичних держав Західної Європи;

• білогвардійських і польських інтервентів підтримувала Антанта.

Наслідки Української революції

1. Національно-визвольна боротьба українського народу закінчилася поразкою.

2. Державну незалежність було втрачено.

3. Революція привела до життя більшовицьку УСРР, а значить, хоч формально, але Україна мала свої кордони, свої органи управління, свою конституцію, і не відбулося механічного злиття з радянською Росією.

4. На більшій частині українських земель встановлено радянську владу, розпочалися соціалістичні перетворення. Українському народові нав’язано чужу його прагненням воєнно- комуністичну модель соціально-економічного розвитку.

5. Не відновлено територіальної цілісності.

Західні українські землі окуповано Польщею, Румунією і Чехо-Словаччиною, а східні — радянською Росією.

6. За роки революції господарство України опинилося в стані глибокої кризи, більшість промислових підприємств не працювало, транспорт було розорено, на одну третину порівняно з довоєнним періодом скоротилися посівні площі, знизилася врожайність.

Уроки боротьби українського народу за незалежність у 1917—1921  pp.

Події національно-визвольної боротьби 1917—1920 pp. стали важливим уроком для наступних борців за визволення України:

• необхідно чітко розробити програму розбудови національної держави;

• потрібно спиратися на внутрішні сили народу, оскільки розрахунок на іноземну допомогу завжди небезпечний;

• треба забезпечувати єдність усіх національно- патріотичних сил для досягнення спільної мети — незалежності;

• важливість взаємних поступок, компромісів різних національно-патріотичних сил, без чого неможлива єдність їхніх дій та зусиль;

• діяти рішучіше у вирішенні соціально-економічних проблем, турбуватися про добробут народу;

• постійно охороняти інформаційний простір, рішуче припиняти діяльність ворожих; політичних партій чи громадських організацій;

• створити регулярну армію, покликану захищати національну державу;

• проводити активну агітаційно-пропагандистську роботу;

• забезпечувати зовнішньоекономічні та зовнішньополітичні інтереси України;

• враховувати зовнішньополітичну ситуацію, домагатися підтримки незалежності України великими державами світу.

Чому українські уряди постійно намагалися залучити зовнішні сили для утвердження своєї влади, а не прагнули знайти підтримки серед населення власної країни?

Українські уряди Центральної Ради, Гетьманату, Директорії не використовували свої власні сили для того, щоб домогтися незалежності.

1. Не було єдності між національними силами.

2. Не всі розуміли значення своєї державності.

3. Не створено боєздатної української армії, недооцінювалася її роль і значення.

4. Українські уряди мало робили для здійснення соціально-економічних перетворень всередині країни і народ: не підтримав їх.

5. Велися внутрішні міжусобиці.

6. У країні тривав хаос.

Замість серйозних перетворень всередині країни Уряди зверталися за допомогою до інших держав.

• Так, втративши підтримку народу, не створивши боєздатної своєї армії, не одержавши підтримки країн Антанти, Центральна Рада звернулася за допомогою до Німеччини та Австро-Угорщини на переговорах у Бресті.

• Німеччина й Австро-Угорщина зобов’язувалися допомогти Центральній Раді відновити контроль над усією територією України, але за це уряд УНР зобов’язувався постачати Німеччині з України продовольство, що викликало незадоволення народу. Ще більше виникло незадоволення, народу, коли Німеччина й Австро-Угорщина почали окупацію України і встановили свій окупаційний режим.

• Павло Скоропадський теж прийшов до влади за підтримки німців, які встановили в Україні жорсткий окупаційний режим. Уряд П. Скоропадського здійснював свою політику в інтересах заможних верств населення. Народ був незадоволений.

• Директорія теж не спиралася на підтримку народних мас. Тому С. Петлюра звернувся за допомогою до Польщі, уклавши з нею Варшавську угоду (квітень 1920 p.). Польські війська вирушили в Україну, що викликало велике незадоволення народу.

Визволення своєї країни можливе лише власними силами, про що забували українські уряди.

Історичне значення боротьби українського народу за незалежність у 1917—1921  pp.

1. У роки революції створено українську державу, яка була мрією багатьох борців за незалежність.

2. У боротьбі за українську державність брали участь сотні тисяч патріотів.

3. Створення та діяльність національних урядів привчали жителів міст і сіл України відчувати себе українцями.

4. Національна свідомість, притаманна раніше обмеженій частині інтелігенції, поширилася на всі верстви українського суспільства.

5. Чотирирічна боротьба за свободу українського народу змусила керівників більшовицької партії відродити національну державність України, хоч і в обмеженій радянсько-партійній формі. Незважаючи на те що радянська форма державності була фіктивною, на географічній карті світу з’явилася країна з чітко окресленими кордонами.

6. Завершення розгрому армії Врангеля і польсько-радянської війни поклало край існуванню УНР. Однак залишився її уряд у вигнанні.

24 серпня 1991 р. У Києві президент Уряду М. Плав’юк, голова уряду І. Самійленко та Голова Української Національної Ради М. Воскобійник передали свої повноваження першому президенту незалежної України Л. Кравчуку.

7. Наявність на короткий період власної державності закріпила у народу ідею самостійної державної традиції, яка здійсниться у наступних поколіннях.

16 травня 2005 р. Президент України видав Указ «Про увічнення пом’яті діячів Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки».

8. Без героїчних подій 1917—1921 pp. було б неможливим проголошення державної незалежності України в 1991 р.

9. Боротьба українського народу за незалежність стала прикладом для наступних поколінь борців.

Держави, проголошені в першій половині XX ст. на території України

• УНР.

• Кримсько-татарський національний уряд.

• Одеська радянська республіка.

• Донецько-Криворізька радянська республіка.

• Радянська соціалістична республіка Таврида.

• Українська держава П. Скоропадського.

• Директорія. УНР.

• ЗУНР.

• УСРР.

• Галицька соціалістична радянська республіка.

• Гуцульська республіка.

• Хотинська директорія.

• Карпатська Україна.

• Кримський крайовий уряд.