Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України опорні конспекти 10 клас

Білий та червоний терор

Терор — особлива форма політичного насильства, якому притаманна жорстокість, цілеспрямованість.

Терор завжди був знаряддям тих політичних режимів, які не мали масової підтримки населення.

Білий терор

Денікінці встановили на захопленій території режим терористичної диктатури-антинародного й антиукраїнського спрямування. Вони здійснювали масові страти. Тюрми були переповнені. Діяли військово-польові суди. В Одесі без суду і слідства страчено близько 3 тис. осіб. В Києві кинуто до тюрем 1700 душ. На теренах України було скоєно 400 єврейських погромів.

Червоний терор

Масовий політичний терор проти своїх ідейних противників більшовики розпочали з перших днів існування радянської влади.

Більшовики створили в Україні систему каральних органів.

• Всеукраїнську Надзвичайну комісію (ВУНК) (спочатку її очолював І. Шварц, а з 2 квітня 1919 p. — М. Лаціс);

• народні суди;

• революційні трибунали;

• робітничо-селянську міліцію;

• спеціальні військові частини в боротьбі проти повстанців.

Надзвичайні комісії швидко виносили вироки з будь- якого приводу, десятки тисяч людей по всій Україні було розстріляно без суду і слідства.

Методи боротьби:

• терористичні акції проти селянства;

• арешти;

• розстріл заручників;

• страти членів сімей, хто був оголошений ворогом радянської влади;

• знищення політичних суперників більшовицького режиму.

У 1919 р. тривав рух супротиву радянській владі і радянська влада втрачала підтримку населення. Відбувалися численні повстання.

Політика червоного терору була однією з найважливіших складових частин політики «воєнного комунізму». Селянство чинило запеклий опір хлібозаготівлям і хліб більшовикам доводилося брати силою. По селах розстрілювали заможних селян, що відмовлялися здавати урожай. Нарком продовольства УСРР О. Шліхтер визнавав, що кожний заготовлений пуд хліба «був окроплений кров’ю».

Проти повстанців більшовики направляли регулярні війська.

Каральні експедиції, проводили масові розстріли, спалювали села. Жорстокі репресії здійснювалися проти селянства тих районів, де базувалися махновці (Катеринославщини та Північної Таврії). Десятки тисяч селян, які входили до повстанської армії Н. Махна і після її розпуску у січні 1920 р. поверталися до мирної праці, було розстріляно як ворогів революції.

За порушення виробничої дисципліни робітників на промислових підприємствах жорстоко карали, навіть розстрілювали, звинувативши у саботажі. У Києві у 1919 р. було страчено 12 тис. осіб, а в Одесі, Миколаєві та Херсоні — 14 тис. У всіх великих містах організовувалися концентраційні табори, існувала система наложництва.

Більшовики не брали до уваги ніяких правових норм, а лише «революційну доцільність».

Жертвами червоного терору стали не лише поміщики, капіталісти, офіцери і члени антирадянських партій, підпільних організацій та повстанських загонів. Серед страчених було чимало безпартійних інтелігентів; священиків, службовців.

Кожен раз відновлення більшовицького режиму в Україні супроводжувалося посиленням терору і репресій.

На початку травня 1920 р. до України прибуло близько півтори тисячі досвідчених оперативників на чолі з головою Всеросійської надзвичайної комісії Ф. Дзержинським. Вони разом з місцевими каральними службами розгорнули активну кампанію проти всіх, хто був незадоволений радянською владою.

У липні 1920 р. підрозділи Всеукраїнської надзвичайної комісії переведено на воєнний стан і надано їм право виносити смертні вироки.