Історія України опорні конспекти 10 клас

Військові поразки УНР

Вересень 1919 р. Денікін дав наказ виступити проти українських сил.

24 вересня 1919 р. У відповідь на наказ Денікіна уряд УНР своєю декларацією закликав народ на боротьбу проти денікінців. Становище українських сил трагічне: вони опинилися в «чотирикутнику смерті» — між радянською Росією, армією Денікіна, Польщею та Румунією.

6 листопада 1919 р. Галицький генерал М. Тарнавський підписав угоду з денікінцями про перехід УГА в розпорядження Денікіна.

4 грудня 1919 р. На нараді уряду УНР та командирів армій УНР було вирішено перейти до партизанських форм боротьби.

6 грудня 1919 p. С. Петлюра виїхав до Варшави, де розпочав переговори з польським керівництвом про визнання

УНР та про спільні дії у боротьбі проти радянської Росії.

Причини військових поразок УНР

1. Недалекоглядна, суперечлива внутрішня політика Директорії.

2. Позбавлення політичних прав значної частини українських громадян.

3. Протистояння політичних лідерів (С. Петлюри і В. Винниченка). . '

4. Слабка армія, розквіт отаманства, анархія.

5. Неспроможність завадити єврейським погромам.

6. Міжнародна ізоляція.

7. Втрата контролю над розвитком подій.

Військам Директорії довелося вести боротьбу на багатьох фронтах, сил не вистачало, і Петлюра вирішив відмовитися від фронтових операцій та перейти до партизанської боротьби проти більшовиків і білогвардійців.

Перший зимовий похід військ Директорії УНР (грудень 1919 р. - травень 1920 р.)

Зимові походи військ УНР - героїчна сторінка завершального етапу національно-визвольної боротьби українського народу.

Перший зимовий похід почався після рішення С. Петлюри відмовитися від боротьби на регулярних фронтах і перейти до партизанської боротьби.

Грудень 1919 р. 5-тисячний загін Української армії на чолі з генералом М. Омеляновичем-Павленком і його помічником генералом Ю. Тютюнником почав рейд у гили Денікіна та Червоної армії.

Українські війська здійснили рейд на Правобережжя й вийшли на лівий берег Дніпра. Після цього вони знову відійшли на правий берег Дніпра і почали пробиватися в захоплені поляками райони. Похід ворожими тилами тривав 5 місяців. Війська УНР, які брали участь у рейді, підтримувало місцеве населення, і це давало їм змогу тривалий час вести боротьбу в тилу ворога без допомоги із-за лінії фронту.

Після виходу учасників рейду в райони, контрольовані поляками, вони у травні 1920 р. злилися з регулярними військами армій УНР і взяли участь у радянсько-польській війні на боці Польщі.

Згодом було встановлено відзнаку для учасників походу - Залізний хрест.

Помилки Директорії

1. Проголосивши закон про скасування приватної власності на землю. Директорі/і мало що зробила для його здійснення. Результатом стало невдоволення селян.

2. Директорія не змогла створити на своїй території дійового адміністративного апарату.

3. Реальна влада зосереджувалася в руках виборних органів, які запроваджували цензуру, забороняли збори, нерідко здійснювали репресивні дії щодо робітників і селян, придушували страйки навіть розганяли профспілки, процвітала отаманщина, єврейські погроми. Це викликало масове невдоволення.

4. Не зуміли зберегти армії, яка на час гетьманського режиму налічувала 100 тис. вояків. Внаслідок розпаду й дезертирства армія скоротилася до 21 тис. душ, розпорошених по окремих партизанських загонах на чолі з отаманами, які намагалися уникнути контролю з боку головнокомандувача С. Петлюри.

5. Склалася атмосфера анархії та сваволі, яку називали отаманщиною.

6. Значних масштабів набули єврейські погроми.

7. Проголосивши злуку УНР і ЗУНР в єдину соборну Українську державу, уряди обох частин так і не змогли втілити її вжиття.

8. Орієнтація на країни Антанти не виправдалася.

Причини поразки Директорії

1. Неспроможність Директорії створити життєздатний і стабільний політичний режим: державний апарат, армію, органи охорони громадського порядку, систему законодавчих і виконавчих органів як у центрі, так і на місцях.

2. Директорія не змогла створити сильну владу, внаслідок чого почала втрачати контроль над територією, який перебрали на себе місцеві отамани.

3. У країні панували анархія, отаманщина, масові погроми, злочинність, що значно підривало авторитет української влади, позбавляло її істотної підтримки.

4. Непослідовною була соціально-економічна політика.

5. Розвал армії, недостатнє її фінансування, матеріальне забезпечення та постачання зброї.

6. Відсутність єдності дій та протиріччя між її лідерами.

Одна частина виступала за союз з більшовиками, інша орієнтувалася на Антанту.

7. Директорія недооцінювала більшовицьку агітацію і пропаганду, які впливали на зубожіле українське населення.

8. Народні маси, перебуваючи у кризовому економічному стані, не усвідомлювали загальнонаціональних інтересів, необхідності створення і зміцнення Української держави.

9. Пошуки підтримки серед зовнішніх сил виявилися марними. Країни Антанти прагнули допомогти «білому рухові» в Росії, відродити «єдину і неподільну Росію», прагнення українців до визволення їх мало цікавило.

10. Втручання радянської Росії, яка готувала на своїй території військові частини та направляла їх в Україну.