Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України опорні конспекти 10 клас

Військові поразки УНР

Вересень 1919 р. Денікін дав наказ виступити проти українських сил.

24 вересня 1919 р. У відповідь на наказ Денікіна уряд УНР своєю декларацією закликав народ на боротьбу проти денікінців. Становище українських сил трагічне: вони опинилися в «чотирикутнику смерті» — між радянською Росією, армією Денікіна, Польщею та Румунією.

6 листопада 1919 р. Галицький генерал М. Тарнавський підписав угоду з денікінцями про перехід УГА в розпорядження Денікіна.

4 грудня 1919 р. На нараді уряду УНР та командирів армій УНР було вирішено перейти до партизанських форм боротьби.

6 грудня 1919 p. С. Петлюра виїхав до Варшави, де розпочав переговори з польським керівництвом про визнання

УНР та про спільні дії у боротьбі проти радянської Росії.

Причини військових поразок УНР

1. Недалекоглядна, суперечлива внутрішня політика Директорії.

2. Позбавлення політичних прав значної частини українських громадян.

3. Протистояння політичних лідерів (С. Петлюри і В. Винниченка). . '

4. Слабка армія, розквіт отаманства, анархія.

5. Неспроможність завадити єврейським погромам.

6. Міжнародна ізоляція.

7. Втрата контролю над розвитком подій.

Військам Директорії довелося вести боротьбу на багатьох фронтах, сил не вистачало, і Петлюра вирішив відмовитися від фронтових операцій та перейти до партизанської боротьби проти більшовиків і білогвардійців.

Перший зимовий похід військ Директорії УНР (грудень 1919 р. - травень 1920 р.)

Зимові походи військ УНР - героїчна сторінка завершального етапу національно-визвольної боротьби українського народу.

Перший зимовий похід почався після рішення С. Петлюри відмовитися від боротьби на регулярних фронтах і перейти до партизанської боротьби.

Грудень 1919 р. 5-тисячний загін Української армії на чолі з генералом М. Омеляновичем-Павленком і його помічником генералом Ю. Тютюнником почав рейд у гили Денікіна та Червоної армії.

Українські війська здійснили рейд на Правобережжя й вийшли на лівий берег Дніпра. Після цього вони знову відійшли на правий берег Дніпра і почали пробиватися в захоплені поляками райони. Похід ворожими тилами тривав 5 місяців. Війська УНР, які брали участь у рейді, підтримувало місцеве населення, і це давало їм змогу тривалий час вести боротьбу в тилу ворога без допомоги із-за лінії фронту.

Після виходу учасників рейду в райони, контрольовані поляками, вони у травні 1920 р. злилися з регулярними військами армій УНР і взяли участь у радянсько-польській війні на боці Польщі.

Згодом було встановлено відзнаку для учасників походу - Залізний хрест.

Помилки Директорії

1. Проголосивши закон про скасування приватної власності на землю. Директорі/і мало що зробила для його здійснення. Результатом стало невдоволення селян.

2. Директорія не змогла створити на своїй території дійового адміністративного апарату.

3. Реальна влада зосереджувалася в руках виборних органів, які запроваджували цензуру, забороняли збори, нерідко здійснювали репресивні дії щодо робітників і селян, придушували страйки навіть розганяли профспілки, процвітала отаманщина, єврейські погроми. Це викликало масове невдоволення.

4. Не зуміли зберегти армії, яка на час гетьманського режиму налічувала 100 тис. вояків. Внаслідок розпаду й дезертирства армія скоротилася до 21 тис. душ, розпорошених по окремих партизанських загонах на чолі з отаманами, які намагалися уникнути контролю з боку головнокомандувача С. Петлюри.

5. Склалася атмосфера анархії та сваволі, яку називали отаманщиною.

6. Значних масштабів набули єврейські погроми.

7. Проголосивши злуку УНР і ЗУНР в єдину соборну Українську державу, уряди обох частин так і не змогли втілити її вжиття.

8. Орієнтація на країни Антанти не виправдалася.

Причини поразки Директорії

1. Неспроможність Директорії створити життєздатний і стабільний політичний режим: державний апарат, армію, органи охорони громадського порядку, систему законодавчих і виконавчих органів як у центрі, так і на місцях.

2. Директорія не змогла створити сильну владу, внаслідок чого почала втрачати контроль над територією, який перебрали на себе місцеві отамани.

3. У країні панували анархія, отаманщина, масові погроми, злочинність, що значно підривало авторитет української влади, позбавляло її істотної підтримки.

4. Непослідовною була соціально-економічна політика.

5. Розвал армії, недостатнє її фінансування, матеріальне забезпечення та постачання зброї.

6. Відсутність єдності дій та протиріччя між її лідерами.

Одна частина виступала за союз з більшовиками, інша орієнтувалася на Антанту.

7. Директорія недооцінювала більшовицьку агітацію і пропаганду, які впливали на зубожіле українське населення.

8. Народні маси, перебуваючи у кризовому економічному стані, не усвідомлювали загальнонаціональних інтересів, необхідності створення і зміцнення Української держави.

9. Пошуки підтримки серед зовнішніх сил виявилися марними. Країни Антанти прагнули допомогти «білому рухові» в Росії, відродити «єдину і неподільну Росію», прагнення українців до визволення їх мало цікавило.

10. Втручання радянської Росії, яка готувала на своїй території військові частини та направляла їх в Україну.