Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України опорні конспекти 10 клас

Отаманщина

Отаманщина виникла внаслідок:

• різкого погіршення економічної ситуації;

• розвалу фронтів;

• накопичення великої кількості зброї у населення;

• недалекоглядності політики національних українських урядів щодо воєнного питання;

• відсутності стабільної влади;

• нерозв’язаності земельного питання.

Реальна влада на місцях належала командирам військових частин - отаманам і підпорядкованим їм збройним групам, які не завжди хотіли коритися центральній владі. Такі загони було створено майже у кожному селі. Саме з них складалися збройні сили Директорії. Ці загони опікувалися власними інтересами і не хотіли підпорядковуватися державній владі.

Отаманщина підривала Директорію зсередини, знесилювала її в боротьбі з радянськими військами.

У єврейських погромах брали участь отаманські загони, не контрольовані командуванням армії УНР. За різними даними, за часів Директорії в Україні відбулося понад півтори тисячі єврейських погромів.

С. Петлюра намагався зупинити погроми, віддавши до суду і стративши отамана Семесенка та деяких інших командирів.

Директорія УНР прагнула налагодити дружні стосунки з єврейським населенням України, зокрема:

• відновлено знищену гетьманським урядом національно-культурну автономію;

• єврейські діячі Арнольд Марголін і Соломон Гольдельман увійшли до складу уряду УНР;

• директорія видавала значні грошові суми на допомогу жертвам погромів;

• у складі Катеринославської групи армії УНР на початку 1919 р. діяв єврейський підрозділ.

Єврейські погроми тривали і після відступу з України військ Директорії. їх чинили як більшовицькі війська, так і денікінці

Більшовицька агресія проти УНР

З січня 1919 р. Більшовики зайняли Харків, куди й переїхав створений більшовиками Тимчасовий робітничо-селянський уряд Радянської України.

6 січня 1919 р. Спеціальним декретом було проголошено Українську Соціалістичну Радянську Республіку (УСРР, ця назва зберігалася до прийняття конституції України 1937 р.).

16 січня 1919 р. Директорія оголосила про стан війни з радянською Росією, яка розпочала агресію проти України.

5 лютого 1919 р. Більшовики після кількох боїв вступили до Києва (Богунський полк під командуванням М. Щорса разом із Таращанським полком В. Боженка).

Під тиском радянських військ Директорія змушена була залишити Київ, перебравшись до Вінниці, а потім — до Проскурова (нині Хмельницький), Рівного.

Другий похід більшовиків в Україну супроводжувався, за висловом В. Леніна, «Хрестовим походом по хліб, насадженням колективних господарств, репресіями проти класових ворогів».

3 березня 1919 р. В Україні ширилася політика воєнного комунізму.

Політика більшовиків в Україні не відповідала інтересам українського народу. Протягом квітня - червня 1919 р. тут відбулося понад 300 антибільшовицьких повстань. Отамани, які перейшли на бік більшовиків, розірвали союз, укладений з ними.

Переговори Директорії з країнами Антанти про допомогу

Під час переговорів французьке командування висунуло ультимативні вимоги:

1) реорганізувати уряд УНР;

2) вивести зі складу Директорії членів соціалістичних партій, зокрема й В. Винниченка та С. Петлюру;

3) реорганізувати армію УНР та підпорядкувати її союзному командуванню;

4) відмовитися від більшовицької «соціально-економічної політики».

В. Винниченко та В. Чеховський (голова уряду) подали у відставку. Вся повнота влади зосередилася в руках С. Петлюри, який припинив своє членство в Українській соціал-демократичній партії. Головою уряду став С. Остапенко. Країни Антанти допомоги Директорії так і не надали.

6 березня 1919 р. Військові частини Директорії, переслідувані радянськими військами, залишили Вінницю:

17 березня 1919 р. Тимчасовий перехід деяких військових частин УНР, зокрема й січових стрільців на чолі з Є. Коновальцем, на бік радянської влади.

9 квітня 1919 р. Створення Директорією у Рівному «лівого кабінету» на чолі з Б. Мартосом.

Директорія проголосила політику орієнтації на власні сили у боротьбі проти більшовиків, без залучення іноземних військ.

До червня 1919 р. Червона армія захопила більшість території України. На бік більшовиків перейшли повстанські армії отаманів Н. Махна, М. Григор’єва, Д. Терпила (Зеленого), з якими було досягнуто угод про спільні дії.