Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України опорні конспекти 10 клас

Гетьманський переворот

Причини Гетьманського перевороту

1. Нездатність Центральної Ради опанувати ситуацію і досягти необхідного рівня державного та економічного розвитку.

2. Криза соціальної політики Центральної Ради й несприйнятність цієї політики поміщиками, промисловцями та іншими верствами населення.

3. Наростаюча загроза перетворення України на німецьке генерал-губернаторство.

4. Втрата авторитету Центральної Ради серед широких верств населення в умовах окупації.

5. Господарська розруха, безладдя, анархія.

6. Зволікання Центральної Ради з проведенням аграрної реформи.

7. Відсутність боєздатної регулярної української армії і нерозуміння Центральної Ради про необхідність її створення.

8. Наявність протиріч всередині Центральної Ради.

9. Байдужість країн Антанти до долі України.

10. Зацікавленість окупаційної адміністрації у владі, спроможній виконати зобов’язання щодо постачання продовольства Німеччині.

Українські. політичні групи консервативного спрямування (партії «Українська громада», «Українські хлібороби- демократи») й офіцери українізованих частин та Вільного козацтва вступили в контакт з німецьким командуванням для встановлення в Україні твердої влади, а це було б для Німеччини гарантією успішного вивезення продовольства. П. Скоропадський особисто зустрівся з представниками німецької окупаційної адміністрації і заручився їхньою підтримкою для усунення Центральної Ради від влади.

29 квітня 1918 р. Всеукраїнський хліборобський з’їзд проголосив П. Скоропадського гетьманом України. Це був фактично державний переворот узгоджений з представниками німецької військової адміністрації.

У Грамоті до всього українського народу гетьман обіцяв «забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці».

Було оголошено про припинення діяльності Центральної Ради і всіх органів влади.

«Коли б не було мого виступу, німці кілька днів пізніше завели б на Україні звичайне генерал-губернаторство. Воно було б оперте на загальні засади окупації і нічого спільного з українством... не було б» (П. Скоропадський про Гетьманський переворот у квітні 1918 p.).

Напередодні перевороту німці роззброїли першу дивізію, синьожупанників, інші частини, які підтримували Центральну Раду.

Під час перевороту розформовано галицький корпус Січових стрільців, що охороняв приміщення Центральної Ради і намагався дати відсіч німецьким частинам. Переворот відбувся майже безкровно, лише в сутичці з Січовими стрільцями загинуло троє вірних гетьманові офіцерів. УНР припинила існування:

Закон про тимчасовий устрій України проголошував, що влада в державі належить гетьману.

П. Скоропадський очолив Гетьманат і зосередив у своїх руках усю повноту влади (законодавчу, виконавчу і судову):

• створено гетьманський уряд — Раду міністрів;

• гетьман призначав отамана (голову) Ради міністрів. Ним став полтавський поміщик Ф. Лизогуб

• мав право затверджувати і розпускати уряд;

• призначав Голову найвищого суду і суддів;

• контролював зовнішньополітичну діяльність держави;

• керував збройними силами;

• міг оголошувати воєнний чи надзвичайний стан;

• без затвердження гетьманом жоден закон не мав сили;

• проводив амністію тощо.

Замість назви «УНР» запроваджувалася назва «Українська держава».

29 квітня 1918 р. новий гетьман дістав благословення митрополита.

Висновок

Унаслідок державного перевороту 29 квітня 1918 р. в Україні встановлено республіку з авторитарною формою правління, з міцною владою гетьмана П. Скоропадського.

Павло Скоропадський (1873-1945)

Суспільно-політичний діяч, воєначальник, гетьман Української держави, представник старої української аристократії. Походив із славного козацького роду Скоропадських, з якого вийшло, починаючи з XVII ст. чимало державних і військових діячів і шанувальників національної культури.

Народився 3 травня 1873 р. у Вісбадені (Німеччина). Дитинство Минуло на Чернігівщині у батьківському маєтку. Батько був полковником російської армії. Навчався в Стародубській гімназії, Київському кадетському корпусі, в Пажеському корпусі в Петербурзі. Павло з дитинства виховувався у пошані до української старовини та культури.

З російсько-японської війни П. Скоропадський повернувся полковником, з 1912 р. він — генерал-майор, а в Першій світовій війні — генерал-лейтенант, командир гвардійської кінної бригади, згодом — восьмого гвардійського корпусу.

Лютнева революція застала його на Волині командиром 34-го армійського корпусу.

Серед української громадськості популярності П. Скоропадського сприяло те, що він першим з-поміж генералів царської армії влітку 1917 р. українізував свій кінний корпус, а через кілька місяців (16 жовтня 1917 р.) був обраний отаманом Українського вільного козацтва.

Діячі Центральної Ради, побоюючись його військ і Вільного козацтва, робили все можливе, щоб позбавити його впливу на маси.

Зростало невдоволення народних мас України Центральною Радою та її союзниками — німцями й австрійцями. У країні тривало безладдя. Громадськість почала схилятися до , встановлення сильної влади.

29 квітня 1918 р. делегати з’їзду хліборобів проголосили Україну Гетьманатом — Українською Державою на чолі з Павлом Скоропадським. Переворот відбувся майже безкровно, лише в сутичці з Січовими стрільцями загинули . троє вірних гетьманові офіцерів.

14 грудня 1918 р. до Києва підступали війська С. Петлюри. Того самого дня гетьман з допомогою німців виїхав за кордон, зрікшись влади.

У 1921 р. П. Скоропадський разом із сім’єю (у нього було три дочки і син) поселився у Ванзеє — мальовничому передмісті Берліна. Він брав активну участь у політичному та культурному житті української еміграції, зокрема заснував у Берліні український науковий інститут. Працював над своїми «Споминами», листувався з гетьманцями.

У 30-ті роки він тісно приятелював з колишнім президентом Західно-Української Народної Республіки Є. Петрушевичем.

У роки Другої світової війни П. Скоропадський, користуючись впливом і зв’язками в німецьких військових колах, визволив із тюрми чимало українських патріотів.

Загинув гетьман від ран, заподіяних йому бомбардуванням авіацією союзників баварської станції Платлінг 26 квітня 1945 р. у м. Меттен (Баварія).

Погляди Павла Скоропадського

Павло Скоропадський зробив спробу побудувати Українську державу на монархістсько-поміщицьких засадах, а водночас з. тим намагався реалізувати у XX ст. українську державницьку ідею не як соціалістично-федералістську мрію, а як міцний державний лад на чолі з монархом.

Гетьманський режим був помірковано-консервативним. Павло Скоропадський сподівався, що державний переворот відкриє можливість побудови нової за формою Української держави, яка, спираючись на заможні верстви суспільства, утвердить стабільний політичний лад, що ґрунтуватиметься на засадах приватної власності та зуміє забезпечити національне відродження.

У внутрішній політиці П. Скоропадський обстоював принцип приватної власності як у промисловості, так і в сільському господарстві. Тому всі соціалістичні експерименти він рішуче припинив.

Зважаючи на надзвичайну важливість установлення спокою і ладу на селі, гетьман розпочав підготовку до земельної реформи, щоб утворити міцний прошарок дрібних і середніх власників. Проте здійснити ці сподівання йому не вдалося, а реальний стан справ на місцях був далеким від сподівань Павла Скоропадського.

Вдалою виявилася національно-культурна політика П. Скоропадського, спрямована на відродження старовинних традицій, на українізацію. Гетьманат здобув широке міжнародне визнання.

Під впливом обставин погляди Павла Скоропадського змінилися на федералістські. 14 листопада 1918 р. він задекларував федеративну спілку з майбутньою небільшовицькою Росією. Він на той час вважав Україну рівноправною частиною майбутньої Російської Федерації, але без більшовиків, і готовий був використати всі ресурси України задля створення такої федерації, не зупиняючись навіть перед війною з більшовиками.

Федералістські погляди Павла Скоропадського були підставою для критики Українським національним союзом гетьманського режиму.

Відмовою від державної самостійності гетьман розраховував здобути якщо не допомогу, то хоча б прихильність з боку Антанти, але того не сталося.

В еміграції Павло Скоропадський відмовився від федералістських ілюзій щодо Росії. Він знайшов у собі сили повернутися до активного політичного життя, ставши провідником українського монархічного руху. Очолюваний ним союз гетьманців-державників став в еміграції досить впливовою політичною силою, яка мала на меті об’єднання зусиль українського руху для боротьби за незалежність. Гетьманські організації існували в Німеччині, Франції, Великій Британії, Польщі, США; Канаді, інших країнах.