Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України опорні конспекти 10 клас

І Універсал Центральної Ради

(10 червня 1917 р.)

(Текст проголосив В. Винниченко на II Всеукраїнському військовому з’їзді)

Універсал було зачитано перед народом на Софійському майдані.

12 (25) червня 1917 р. З промовою про необхідність втілення цього документа в життя виступи в М. Грушевський. Народ вітав це бурхливими оплесками. Охоплений ентузіазмом, натовп підняв М. Грушевського над головами людей і на руках проніс його до будинку Центральної Ради.

Причини прийняття І Універсалу

• Вимоги мітингів, рекомендації з’їздів про надання Україні автономії.

• Невизнання Тимчасовим урядом Центральної Ради як виразника волі українського народу і відмова надати Україні автономії під час переговорів делегації Центральної Ради із Тимчасовим урядом у травні 1917 р. (українську делегацію очолювали лідери впливових українських партій — В. Винниченко, М. Ковалевський, С. Єфремов).

• Відкладання Тимчасовим урядом вирішення українського питання до скликання Всеросійських установчих зборів.

• Ініціювання II Військовим з’їздом проголошення автономії України без згоди Тимчасового уряду.

Зміст І Універсалу

1. Проголошено автономію України.

2. Закликав народ до організації нового політичного ладу.

3. Наголошувалося, що склад Центральної Ради буде поповнено представниками інших народів, які живуть в Україні, і це дасть їй змогу стати найвищим органом революційної демократії краю.

4. Комплектування окремих військових частин лише українцями здійснюватиметься під контролем військового міністра і Генерального штабу.

5. Проблему земельної реформи повинні були вирішити Установчі збори.

6. Оголошувалося про запровадження одноразового податку на «рідну справу».

Наслідки проголошення І Універсалу

1. Це був перший крок до здійснення національно-територіальної автономії України.

2. Крок до створення першого українського уряду — Генерального секретаріату.

3. Серед російських політичних сил Універсал викликав негативну реакцію.

Значення

1.І Універсал справив величезне враження на суспільство.

2.Це був акт конституційного значення, яким утверджувалося право українського народу на створення власної держави.

Українські установчі збори — представницька установа, яка мала бути створена громадянами України на основі загального виборчого права для встановлення форми державного правління та прийняття конституції.

Універсал — закон, постанова верховної влади, урядовий документ, урочиста грамота, декларація, маніфест, спрямований на вирішення якихось важливих питань для народу і держави.

Створення Генерального секретаріату — тимчасового революційного уряду України (15 (28) червня 1917 р.)

На чолі уряду — В. Винниченко.

Він одночасно був затверджений генеральним секретарем внутрішніх справ.

У першому складі уряду Центральної Ради переважали соціал-демократи.

Соціал-демократи мали п’ять місць, соціалісти-революціонери — два; соціалісти-федералісти — одне, безпартійний — один.

Створено вісім міністерств:

генеральний писар — П. Христюк,

військових справ — С. Петлюра,

земельних справ — Б. Мартос,

міжнаціональних справ — С. Єфремов,

фінансів — X. Барановський,

юстиції — В Садовський,

освіти — І. Стешенко,

продовольчих справ — М. Стасюк.

Генеральний секретаріат був підзвітний Малій раді (з 40 осіб) — органу, який вирішував поточні й загальні проблеми.

Володимир  Винниченко

(1880-1951)

Відомий український громадсько-політичний і державний діяч, письменник.

Народився в Херсонській губернії (нині Кіровоградська область) в сім’ї селянина. Навчався в гімназії, на юридичному факультеті Київського університету, звідки виключений за «мазепинські» погляди і революційну діяльність, був одним із організаторів РУП, потім — УСДРП. Активний учасник Української революції.

Після Лютневої революції в Росії В. Винниченко вийшов із підпілля, разом з М. Грушевським приїхав до Києва, щоб бути в центрі українських подій, та заходився створювати «Робітничу, газету» — центральний друкований орган УСДРП. Він, як лідер цієї впливової партії, очолив перший уряд Української Народної Республіки — Генеральний секретаріат Центральної Ради — та був призначений генеральним секретарем внутрішніх справ.

Володимир Винниченко — людина великого творчого потенціалу, був автором багатьох декларацій і двох останніх універсалів Центральної Ради. У цих документах він намагався закласти міцні підвалини незалежності України у федеративному устрої майбутньої демократичної Росії. А втім поїздка до Петрограда у травні 1917 р. змусила його усвідомити, що російська демократія закінчується там,, де починається національне питання. Одначе він продовжував пошук компромісів та разом із М. Грушевським узяв участь у київських переговорах із лідерами Тимчасового уряду про визнання автономії України, яке він послідовно підтримував. Він дотримувався тези, що без національного визволення не може бути визволення соціального.

Політична криза в уряді УНР привела до виходу соціал-демократів на чолі з В. Винниченком із Центральної Ради, керівництво якою перебрала Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР). Свої обов’язки прем’єра він склав через три дні після проголошення IV Універсалом самостійності України (12 січня 1918 p.).

18 вересня 1918 р. був обраний головою Українського національного союзу.

У ніч проти 14 листопада 1918 р. було створено Директорію УНР на чолі з В. Винниченком. Очолив антигетьманське повстання, внаслідок якого Директорія УНР доступилася до влади.

Листопад 1918 р. — лютий 1919 р. — голова Директорії УНР.

Коли розпочалася інтервенція на південь України, В. Винниченко виступив проти зближення з командуванням англо-французьких військ. Він почав проводити прорадянську політику, сподіваючись, що радянська Росія визнає УНР. Цього, зрозуміло, не сталося, і Директорія вдалася до пошуку союзу з англо-французькими військами. Французьке командування відмовилося від переговорів з УНР за ліві погляди В. Винниченка. Відтак В. Винниченко пішов у відставку, а Директорію очолив С. Петлюра.

Останні роки життя В. Винниченка

У 1919 р. В. Винниченко вирушив як член ЦК УСДРП на міжнародну соціалістичну конференцію і залишився в Австрії.

14 вересня 1919 р. він вийшов з УСДРП і створив у Відні закордонну групу Української комуністичної партії (УКП). У 1919 — 1920 pp. написав тритомник «Відродження нації», в якому всебічно проаналізував події в Україні 1917 — 1919 pp.

24 травня 1920 р. він (за дозволом В. І. Леніна) разом із дружиною повернувся до радянської Росії, але, ознайомившись із національною політикою більшовиків і невдоволений нею, 23 вересня 1920 р. В. Винниченко назавжди залишив Україну.

У 20-х роках XX ст. жив на півдні Франції, займався письменництвом і публіцистикою. Написав спогади «Революція в небезпеці». Писав п’єси («Брехня» тощо), романи («Заповіт батьків», «Записки кирпатого Мефістофеля», «Поклади золота»), роман про події в Україні 1918 — 1919 pp. «На той бік» (1923 p.), фантастичні романи («Сонячна машина», «Нова заповідь»), збірку оповідань «Намисто» та інші.

В. Винниченко у період «українізації» стає одним із найпопулярніших письменників в Україні. У 1924 — 1928 pp. вийшло перше зібрання його творів у 23 томах, а в 1930— 1932 pp. — друге, 28-томне.

Репресії та насильницька колективізація в Україні змусили письменника знову вийти на політичну сцену. У вересні 1933 р. він написав відкритого листа до політбюро ЦК КП(б)У, в якому звинуватив Й. Сталіна та його ставленика в Україні. У відповідь листопадовий (1933 р.) пленум ЦК КП(б)У назвав В. Винниченка «старим вовком української контрреволюції», заборонив видавати його твори; а ті, що вже вийшли друком, було вилучено з усіх бібліотек.

Від другої половини 30-х років В. Винниченко відмежувався від усіх емігрантських партій і груп, поринувши в літературну діяльність.

Після Другої світової війни працював над романом «Хмельниччина». Останній роман В. Винниченка «Слово за тобою, Сталіне», завершений 6 березня 1951 р. напередодні смерті письменника, був своєрідним підсумком його роздумів — митця і політика.