Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України опорні конспекти 10 клас

Початок українізації армії

Боротьба за відродження української державності не могла бути успішною без створення національних збройних сил. Ініціатором їх створення виступили самостійники.

1.9 (22) березня 1917 p. З ініціативи М. Міхновського, палкого прихильника самостійної України та національних збройних сил, проведено перші збори українських старшин і солдатів Київського гарнізону, де проголосили створення Української військової ради, яка повинна була проводити роботу з організації української національної армії.

2.16 (29) березня 1917 р. Українська військова рада сформувала Український військовий клуб імені гетьмана 11. Полуботка та Український організаційний комітет. Члени клубу агітували українських вояків об’єднуватися під гаслами Центральної Ради.

3. Скрізь у військових частинах почали проводитися військові збори та формуватися військові товариства.

4.18 квітня (1 травня) 1917 р. Під час святкування 1 травня відбулося українське військове свято (з ініціативи клубу ім. П. Полуботка), учасники якого оголосили себе 1-м українським полком ім. Б. Хмельницького, який налічував 3,5 тис. осіб.

Утім керівництво Центральної Ради не усвідомлювало важливості створення української армії.

Виникнення Вільного козацтва

Для захисту української державності та охорони правопорядку на місцях почали створювати підрозділи Вільного козацтва — добровільні війсково-міліцейські формування.

Квітень 1917 р. Виник перший кіш Вільного козацтва у Звенигородському повіті на Київщині. Згодом такі формування почали поширюватися на Лівобережжі, Волині, в Запоріжжі та інших регіонах України з національно свідомих селян і робітників віком старше 18 років. Головою військових формувань вільного козацтва, його почесним отаманом став Павло Скоропадський, а наказним отаманом — І. Полтавець-Остряниця. Центром Вільного козацтва стала Біла Церква.

Головна мета Вільного козацтва:

• підтримувати демократичний устрій у суспільстві;

• боротися з ворогами українського народу;

• не допускати братовбивства;

• боротися проти анархії;

• забезпечувати правопорядок;

• «бути на варті волі та спокою в Україні».

Жовтень 1917 р. У підрозділах Вільного козацтва налічувалося 60 тис. військовиків.

П. Скоропадський хотів надати в розпорядження Центральної Ради свій українізований корпус із 40 тис. бійців, але М. Грушевський і В. Винниченко заперечували необхідність мати регулярну армію.

Микола Міхновськйй

(1873-1924)

Видатний громадсько-політичний діяч, основоположник та ідеолог націоналізму.

Народився 1873 р. в родині священнослужителя в с. Турівка Прилуцького повіту на Чигиринщині. Закінчив там гімназію, продовжив навчання на юридичному факультеті Київського університету Св. Володимира.

М. Міхновськйй став активним діячем міської патріотичної організації, члени якої проповідували необхідність вільного розвитку української культури і не торкалися політичних питань. Юнак одразу ж зрозумів, що йому не по дорозі з цими «патріотами» , бо він хотів бачити Україну самостійною державою.

У 1891 р. група молодих націоналістів створила Товариство тарасівців, ідеологом якого був М. Міхновський. Це товариство пропагувало самостійницькі ідеї й невдовзі було заборонено владою.

Наприкінці 1899р. в Харкові виникла Революційна українська партія (РУП), до якої входило чимало молодих патріотично налаштованих людей. Датою її створення вважають 1900 р. Основні ідеї своєї ідеології М. Міхновськйй виклав у брошурі «Самостійна Україна».

У 1902 р. група прихильників М. Міхновського відкололася від РУП і заснувала Українську народну партію (УНП). М. Махновський розробив для неї програму — «Десять заповідей» і видав їх у Львові.

Українська народна партія для поширення ідей свого лідера видавала у Львові журнал «Самостійна Україна».

Коли вибухнула Перша світова війна, його призвали до армії. Якийсь час перебував на Північному фронті, а напередодні революційних подій 1917 р. перейшов як юрист у розпорядження Київського військового окружного суду.

Погляди М. Міхновського

«Лише цілковите відокремлення України і створення могутньої держави від Карпат і до Кавказу необхідне нашій нації. Українцям не потрібна автономія з ласки Москви, а також федерація у складі Росії, їй потрібна повна незалежність. Україна має матеріальні й духовні сили бути самостійною. Україна для українців» — це основні ідеї поглядів М. Міхновського. Його прихильників називають самостійниками. Вони, щоб уникнути розколу в національному русі, пішли на створення Української Центральної Ради разом з федералістами.

Ініціатива створення українських військових частин належить самостійникам. Перша українська військова частина сформувалася в тилу в середині квітня 1917 р. і вирішила йти на фронт у складі українського полку, що дістав ім’я Богдана Хмельницького. Організацією полку клопоталася офіцерська група «Український військовий клуб імені Павла Полуботка», очолювана М. Міхновським.

Центральна Рада хотіла законним способом вибороти автономію від Тимчасового уряду і боялася рішучих дій М. Міхновського. Тому на 1-му військовому з’їзді головою Військового генерального комітету обрали С. Петлюру, який дотримувався автономістичних поглядів, а не самостійника М. Міхновського. Останнього ввели до складу цього комітету одним із 18 членів, і помітного впливу на його діяльність він не мав.

М. Міхновський та його прихильники виступили проти прийняття II Універсалу (3 (16) липня 1917 p.). У ніч проти 5 липня 1917 р. вони прибули до приміщення Центральної Ради, спираючись на 5 тис. українських вояків — Другий український полк імені Павла Полуботка. М. Міхновський зажадав, щоб Центральна Рада проголосила самостійну Українську державу, видворивши за її межі всіх представників Тимчасового уряду. Цей виступ самостійників Центральна Рада придушила.

М. Міхновський опинився в далекому закутку Румунського фронту, тяжко журячись тим, що в найсприятливіший момент історії самі ж українці перешкодили йому реалізувати мрію свого життя — створити незалежну Україну.

Останні роки життя М. Махновського

Події, в Україні розгорталися бурхливо. Наприкінці квітня 1918 р. Центральну Раду заступив уряд гетьмана П. Скоропадського. Прикутого ревматизмом до ліжка, М. Міхновського привезли на автомобілі до столиці й запропонували високу посаду — міністра внутрішніх справ. Але він відмовився, бо, як зазначали його близькі друзі, прагнув не посад і чинів, а незалежності України. Згодом так само відмовився від посади радника гетьмана, бо не сприйняв проголошення гетьманом П. Скоропадським федерації з Росією.

У 1920—1924 pp. жив на Кубані, вчителював, працював в кооперації.

На початку 1924 р. приїхав до Києва і потрапив до рук чекістів. Обставини смерті не з’ясовано. Його знайшли повішеним.

Спадщину М. Міхновського почали вивчати науковці у незалежній Україні. Повернення до історичної правди дасть змогу правдиво оцінити цю непересічну особистість в історії України.