Історія України опорні конспекти 10 клас

Піднесення визвольного руху та національної самосвідомості українського народу

На початку XX ст. зростало національне гноблення в Наддніпрянській Україні:

• продовжував діяти Емський указ .1876 p який заборонив розвиток української культури;

• царські власті переслідували українську мову, не дозволяли викладати нею в школах і користуватися в адміністративних установах;

• не можна було видавати українською мовою газети, журнали, книги;

• виші навчальні заклади позбавлено автономії.

Основні риси українського національного руху початку XX ст.

1. Розвивався національний рух. Викладачі вишів, демократична інтелігенція виступали проти переслідування української мови.

2. Національний рух був не лише культурно-освітнім, він політизувався і став організованішим.

3. Активно розгортався процес створення українських партій.

4. Проводилися масові культурно-освітні заходи, що набували характеру опозиційних виступів.

5. Національно-визвольний рух поступово набував загальнонаціонального характеру.

6. Зростала національна самосвідомість українців, що знайшла свій вияв у піднесенні національно-визвольного руху.

7. Продовжувала культурницьку діяльність українська інтелігенція.

• У 1903 р. урочисто відкрили пам’ятник 1. Котляревському в Полтаві.

Під час відкриття було заборонено виголошувати привітання українською мовою. Утім делегати відмовились виступати і поклали на стіл президії тексти своїх промов.

• Того самого року в Києві з великим піднесенням і активністю вшанували композитора М. Лисенка з нагоди 35-річчя його діяльності.

• У 1904 р. відзначили 35-річчя літературної діяльності письменника І. Нечуя-Левицького.

Такі заходи сприяли зростанню національної самосвідомості українців, зміцненню контактів між українцями у складі Австро-Угорської та Російської держав.

На початку XX ст. проти переслідувань української мови і культури виступили:

• студентство, яке пропагувало демократизацію суспільних відносин, відродження української культури;

• вчені Київського та Харківського університетів;

• демократична інтелігенція;

• українські ліберали.

Потрібно було вирішувати національне питання.

Багато земств і міських дум ухвалили постанови про необхідність ввести в школах навчання українською мовою.

Галичина стає загальноукраїнським центром визвольного руху

1. У Східній Галичині склалися кращі умови для національного життя, ніж на українських землях під владою Російської імперії:

• не заборонялося друкувати книжки українською мовою;

• існувало українське шкільництво;

• діяли культурно-освітні та наукові заклади.

Активними були українські відділення Просвіти. На 1914 р. існувало 77 філій, майже 3 тис. читалень, 2,7 тис. бібліотек. Кількість членів Просвіти сягала 36,5 тис. осіб;

• активно проводилися ювілейні культурно-просвітницькі заходи:

— 1898 р. Святкування у Львові 100-річчя української літератури (від часу появи «Енеїди» І. Котляревського). До цього ювілею М. Грушевський підготував і видав перший том «Історії України — Руси», яка мала велике значення для зростання національної свідомості українського народу.

— Широко відзначалося 25-р.іччя літературної діяльності І. Франка.

Такі урочистості сприяли піднесенню національного руху в Західній Україні, а завдяки всеукраїнському значенню і єднанню українського народу.

2. Значну роль у громадсько-політичному житті Галичини в цей час починає відігравати митрополит Галицький (греко-католицька церква) Андрій Шептицький (1900— 1944). А. Шептицький став душею всього національного і культурного життя Галичини.

3. Головними гаслами національно-визвольного руху були:

• поділ Галичини; на українську і польську частини;

• національна автономія для її української частини;

• заснування українського університету у Львові;

• загальне виборче право.

Учасники національно-визвольного руху називали Східну Галичину «українським П’ємонтом».

Національне питання — це питання про ліквідацію усілякого національного гноблення, про досягнення рівноправності національностей, вільного самовизначення і розвитку великих та малих народів.

Висновок

Досвід українського національного відродження початку XX ст. мав велике значення для подальшої боротьби за українську державність.