Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України опорні конспекти 10 клас

Здобутки майстрів літератури та мистецтва

Література

Михайло Коцюбинський (1863—1913) — талановитий український письменник. Найвищим досягненням української

прози вважається повість «Фата моргана», в якій зображено трагічні сторінки із життя села в роки революції 1905—1907 pp. Першу частину повісті М. Коцюбинський написав у 1904 році, другу — в 1910 році. Він написав також багато, оповідань («Для загального

добра» тощо), у яких змалював мужність борців за волю і народу. Згодом з окремих оповідань випустив збірки: «У грішний світ», «Поєдинок», «Дебют» та ін. Його називали «поетом краси природи та краси людської душі», бо він сильно відчував і розумів красу природи і глибоко вмів заглянути в людську душу. Такою є повість «Тіні забутих предків».

Олександр Олесь (Кандиба) (1878-1944) — видатний український поет, романтик, уся творчість якого пройнята демократичними ідеалами. У 1907 р. вийшла перша збірка його поезій «З журбою радість обнялась». 3 1907 р. по 1917 р. видав п’ять збірок поезій. У своїхпоетичних творах закликав до боротьби проти самодержавства, за волю, справедливість, оспівував рідну українську природу. Свою творчість він присвятив розбудові української держави.

Микола Чернявський (1868—1946) — великою популярністю і користувалися його поетичні твори, в яких він звертається до козацького минулого України. Його називали «поетом моря й степу». Він перший в українській літературі засудив війну як засіб розв’язання міжнародних конфліктів.

Володимир Винниченко (1880—1951) — видатний громадський і революційний діяч, написав багато оповідань, повістей, романів. Краса й сила, нужда й горе, прагнення до щастя серед важких сірих днів - це основні мотиви його оповідань («Краса й сила», «Історія Якимового дому» тощо): У своїх творах показує важке життя бідняків, процес пролетаризації українського села («Контрасти», «Хто ворог», «Голота» тощо). В його оповіданнях та повістях є цікаві образи з побуту пролетаріату, відгомін революційних настроїв та переживань, описи життя тюрми тощо. Після поразки революції 1905—1907 pp. у, своїх романах «Чесність з собою», «Рівновага», «Заповіти батьків» та інших змальовує образи інтелігенції, яка зневірилася в ідеалах соціалізму.

Західноукраїнські письменники

Іван Франко (1856—1916) — провідний український письменник звертається у своїй творчості до проблем робітників нафтових промислів. Разом із тим він намагається проникнути і в духовне життя інтелігенції, її пошуки свого місця в навколишньому світі. І Франко у своїх творах таврував усю систему тогочасної державної влади, об’єктивно і правдиво показував боротьбу трудящих за свободу й незалежність.

Василь Стефаник (1871—1936) — неперевершений митець короткої психологічної новели, його називали «співцем селянської недолі». Яскраво показав важке життя сільської бідноти, пролетаризованих селян, їхні постійні злидні, бідування, нестатки, пошуки шматка хліба. Він спиняється лише на поодиноких моментах людського життя й висвітлює їх з таким знанням народного життя, з таким розумінням народної психіки, такими переживаннями за людські страждання, що його оповідання залишились назавжди, ніби дорогоцінні перлини, в, українській літературі. Особливо яскраві збірки творів «Синя книжечка», «Камінний хрест», «Дорога» «Моє слово» тощо.

Відомі його оповідання «Засідання», «Кленові листки», «З міста йдучи», «Стратився» та інші.

Ольга Кобилянська (1863—1942) — талановита буковинська письменниця, яскраво показала життя і побут буковинського села. Писала новели. Відомі збірки її новел, «Покора», «Досвіта» та інші.

Крім новел писала повісті «Людина», «Царівна», «В неділю рано зілля копала», «Через кладку», «Земля» тощо. У своїх повістях захоплює читача показом психологічних переживань. Повість «У неділю рано зілля копала» письменниця побудувала на Мотивах народної пісні «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», глибоко знала народну творчість. У повісті «Земля» змалювала образи селян, які люблять землю, хочуть працювати на своїй землі. З великою художньою силою розкривала приватновласницьку психологію дрібних власників — селян.

Марко Черемшина (1874—1927) — знавець душі селянина, його турбот та горя. Відомі його збірки оповідань «Село вигибає», «Верховина» та ін. Писав оповідання, драми («Несамовиті»), поезії в прозі. Йому характерний ліричний опис ситуацій та постатей героїв.

Лесь Мартович (1871—1916) — автор збірок оповідань «На- читальник», «Хитрий Панько» та інших, знавець життя селян і селянської душі. В його повісті «Забобон» помітні риси письменника-сатирика.

Мистецтво

Плідно працювали такі художники:

Іван Труш (1869—1941) — творчість почалася в другій половині XIX ст. і продовжувалася на початку XX ст. Його пензлю належать чудові портрети Лесі Українки, Г. Франка, М. Лисенка, В. Стефаника. Знаменитий пейзажист. Вроджена культура й основна мистецька освіта не позволили І. Трушеві бути лише художником. Він цікавився і пробував популяризувати серед українців мистецтвознавство. У 1905 р. організував у Львові першу українську художню виставку. І. Труш найкраще зарекомендував себе в пейзажному, жанровому та портретному живописі.

Фотій Красицкий — у 1901 р. намалював картину історичного жанру «Гість із Запоріжжя». Активно співпрацював у першому українському сатиричному журналі «Шершень», який видавали у Києві в 1905—1907 pp.

Микола Івасгок (1865—1937) — буковинський митець, малював картини на історичну тематику. Відомі його картини «Битва під Хотином» (1903 p.), «В’їзд Богдана Хмельницького в Київ» (1912 p.), «Іван Богун під Берестечком» (1919 р.) та інші. У 1899 р. організував у Чернівцях першу художню школу.

Опанас Сластьон — свою творчість присвятив популяризації українського мистецтва. В 1900-х роках працював над ілюстраціями до Шевченкового «Кобзаря». У 1906 р. був ілюстратором журналу «Шершень», а пізніше працював у багатьох українських видавництвах.

Порфирій Мартинович — його мистецька спадщина невелика. Але нам залишилися ілюстрації до «Енеїди» І. Котляревського, портрети українських діячів, картини й етюди з українського побуту, малюнки в журналах.

Музика

1903 р. У Львові було відкрито Вищий музичний інститут, якому у 1907 р. присвоїли ім’я М. Лисенка. Його діяльність сприяла вихованню цілої плеяди обдарованих музикантів і композиторів, серед яких виділявся Станіслав Людкевич.

Під впливом революційних подій 1905—1907 pp. М. Лисенко написав «Вічний революціонер», опери «Тарас Бульба» та «Енеїда», драматичний монолог «У грудях вогонь». Ці твори мали глибоке патріотичне, революційне звучання.

1904 р. М. Лисенко заснував музично-драматичну школу в Києві, яка готувала диригентів, хормейстерів, співаків, режисерів, акторів та ін.

Успішно працювали композитори,, які продовжували традиції М. Лисенка.

Кирило Стеценко (1882—1922) — вихованець школи М. Лисенка, став безпосереднім продовжувачем його традицій в українській музичній культурі. Він збирав, вивчав і пропагував українські народні пісні. Такі його твори, як «Усе жило, усе цвіло», «Веснонько, весна», «Сійтеся квіти», оброблені колядки і щедрівки вважають перлинами не лише української, а й світової хорової літератури. На тексти творів Т. Шевченка, І. Франка, П. Грабовського, Лесі Українки склав низку музично- вокальних творів. Широко відомі його хорові композиції «Прометей», «Єднаймося», «Шевченкові». Він написав близько 50 солоспівів з фортепіано, понад 50 хорів, музику для трьох українських комедій, музику до сценічних творів «Про що тирса шелестіла», «Гайдамаки». Написав дитячі опери «Івасик-Телесик» та «Котик і півник». З церковної музики написав дві літургії та в народному дусі панахиду.

Микола Леонтович (1877—1921) — брав безпосередню участь у керівництві самодіяльними хорами, для їх виконання спеціально обробив революційні пісні «Марсельєза», «Варшав’янка» та ін. Писав хорові твори, обробки українських народних пісень. Широко відомі його твори: «Ой пряду», «Щедрик», «Дударик», «Зайчик» тощо.

Станіслав Людкевич (1879—1979) — західноукраїнський композитор. Писав твори, обробки українських народних пісень. Створив чотиричастинну симфонічну оду «Кавказ» на слова Т. Шевченка.

Відомі його «Вічний революціонер», «Хор підземних ковалів»; «Останній бій», симфонічна поема «Каменярі», « Стрілецька рапсодія» та інші.

Соломія Крушельницька (1873—1952) — талановита оперна співачка. В її репертуарі було 60 опер. Виступала на сценах багатьох оперних театрів — у Відні, Варшаві, Кракові, Петербурзі, Одесі та інших. Пропагувала за кордоном українські народні пісні, твори українських композиторів. Її неповторний голос належить до скарбниці вокального мистецтва світу.

Театр

Провідне місце в театральному житті України належало авторським колективам, які очолювали видатні майстри української сцени П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий, М. Садовський.

1905—1906 pp. У Львові театр «Руська бесіда» на чолі з М. Садовським та за участі Марії Заньковецької здійснив постановку кращих творів української драматургії (п’єс М. Старицького, І. Карпенка-Карого).

1907 p. М. Садовський заснував у Києві український театр, де здійснив постановку відомих українських опер «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Енеїда» та «Наталка-Полтавка» М. Лисенка, «Роксолана» Д. Січинського та інших.

1908 р. Святкування 25-річчя творчої діяльності видатного майстра сцени — М. Заньковецької.

За умов наступу на українську культуру театр залишався єдиною легальною установою, яка мала дозвіл на використання української мови.

Архітектура

В архітектурі України на початку XX ст. поширився загальноєвропейський стиль модерн з характерними для нього природними декоративними формами. З’явилося зручне планування, використовували залізні конструкції, різноманітні оздоблювальні матеріали (ліплення, прикраси з заліза тощо).

На основі використання традицій і форм української народної архітектури формувався національний стиль.

Його зразками були:

у Львові

• будинок страхового товариства «Дністер», 1905 р. (архітектор І. Левинський);

• бурси Українського педагогічного товариства;

• Академічний дім;

• вищий музичний інститут ім. М. Лисенка;

• Академічна гімназія

в Києві

• будинок з химерами (архітектор В. Городецький);• Державний банк (архітектор. О. Вербицький, О. Кабелєв);

• перший в Україні критий ринок на Бессарабській площі торговой площею 2896 кв. м (архітектор Г. Гай, скульптурне оздоблення Т. Руденка та О. Теремця).

у Харкові

художня школа І. Котляревського (архітектори В. Кричевський, К. Жуков).

у Полтаві

• школа 1. Котляревського (архітектор В. Кричевський);

• будинок Полтавського земства (архітектори К. Жуков, В. Кричевський).