Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України опорні конспекти 10 клас

Наука. Видатні вчені

Економічні потреби значно прискорили розвиток вітчизняної науки й техніки.

Розвиток техніки

М. Курако (1872—1920) — розробив і впровадив у життя проект доменної печі, що відповідала кращим європейським зразкам:

Л. Лутугін (1864—1915) — склав карту геологічної будови Донбасу, яку 1911р. на Всесвітній виставці відзначено золотою медаллю; За професією Л. Лутугін — гірничий інженер і багато працював для промислового розвитку Донбасу.

Історична наука

М. Грушевський (1866—1934) — його праці початку XX ст. об’єктивно висвітлювали основні події минулого України. Велику популярність мали праці «Очерк історії українського народу» (1904 р.) та ілюстрована історія України (1911р.).

Одночасно М. Грушевський працював над створенням багатотомної «Історії України — Руси», яка стала першим фундаментальним викладом української історії від стародавніх часів до середини XVII ст. М. Грушевський очолював Наукове товариство імені Шевченка, яке почало діяти в Києві й відігравало велику роль. Завдяки невтомній праці Михайла Грушевського, Івана Франка Наукове товариство до 1914 р. випустило близько 3 тис. різноманітних видань. З 1898 р. Товариство почало видавати Літературно-науковий вісник, на сторінках якого друкувалися твори молодих літераторів і публіцистів. Воно друкувало також наукові праці українською мовою, зазнаючи цензурних переслідувань і заборон.

О. Єфименко (1848 — 1918) — перша жінка-історик, доктор історії. Написала працю «Історія українського народу».

І. Лучицький (1845 — 1918) — досліджував розвиток аграрних відносин багатьох країн. У 1912 р. написав працю «Стан землеробських класів у Франції напередодні революції і аграрна реформа 1789 — 1793 pp.». Багато працював у закордонних архівах.

Д. Багалій (1857 — 1932) — автор багатьох праць з історії Харкова, Харківського університету, з історії культури Слобідської України.

О. Левицький (1848 — 1922) - глибоко вивчав народний побут, звичаї та обряди населення України в далекому минулому. Написав яскраві праці «Нариси народного життя у Малоросії XVII ст.», «Волинські оповідання» тощо.

М. Довнар—Запольський (1867 — 1934) - досліджував період Великого князівства Литовського, становище руських земель періоду феодалізму, а також почав вивчати історію декабристів. Написав такі праці, як «Таємне товариство декабристів», «Ідеали декабристів».

М. Аркас (1852—1909) — написав узагальнювальну книгу «Історія України — Руси», видану українською мовою 1908 р. Видано досить великим тиражем для того часу — 7 тис. примірників — і її дуже швидко розкупили. На власні кошти М. Аркас відкрив народну школу з українською мовою навчання, але влада її заборонила.

Мовознавство

Б. Грінченко (1863 — 1910) - зробив значний внесок у розвиток української лінгвістики. У 1907 — 1909 рр. вийшов його чотиритомний «Словник української мови».

A. Кримський (1871—1942) — у 1905 - 1908 pp. написав тритомну «Українську граматику». Вільно володів майже шістдесятьма мовами, а також знав усі діалектні особливості української мови.

B. Гкатюк (1871—1926) — вивчав фольклор українців Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття. Упорядкував і видав фольклористичні та етнографічні праці.

Медицина

Д. Заболотний (1866—1929) — перший у світовій науці дослідив шляхи поширення чуми і запропонував ефективні засоби боротьби з цією страшною хворобою.

І. Мечников (1845—1916) — тривалий час працював в Одеському університеті, переїхав до Парижа, де заснував лабораторію та став лауреатом Нобелівської премії (1908 р.) за досягнення в новій галузі біології та медицини — імунології (вчення про захисні властивості організму від інфекційних захворювань). Створив теорію походження багатоклітинних організмів.

Ботаніка

С. Навашин (1857—1930), В. Липський (1863—1937) — одні з перших дали науковий опис рослинного світу Індонезії, Тунісу, Алжиру, Середньої Азії.

Антропологія

Ф. Вовк (1847—1918) — зібрав великий антропологічний матеріал, який покладено в основу близько 200 його праць. У своїх роботах дійшов висновку, що українці за антропологічними ознаками близькі до південних слов’ян і відмінні від східнослов’янських народів.

Розвиток авіації

1908 р. В Одесі було відкрито перший аероклуб. Вихованці цього клубу М. Єфімов (1881—1920) і С. Уточкін (1876 — 1916) брали участь у вітчизняних і міжнародних авіаційних змаганнях, досягаючи значних успіхів.

1913—1914 pp. Військовий льотчик П. Нестеров (1887 — 1914) під час служби в Україні продемонстрував кілька способів найвищого пілотажу, зокрема й «мертву петлю», що стала відома як «петля Нестерова».

У Києві діяло Товариство повітроплавання, у якому працювали:

Д. Григорович (1883 — 1938) — конструктор першого у світі гідролітака (1912 р.).

І. Сікорський (1889 — 1972) — авіаконструктор, один із піонерів авіації, конструктор перших у світі багатомоторних літаків, його також вважають «батьком вертольотобудування». У 1911 р. на літаку власної конструкції встановив світовий рекорд швидкості з екіпажем. У 1918 р. емігрував до Франції, а потім до США, де працював над конструюванням літаків. До 1939 р. збудував близько 15 типів літаків. Помер у США.