Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України опорні конспекти 10 клас

Події революції 1905—1907  pp. в Україні

Причини революції

1. Існували пережитки феодалізму:

• самодержавна форма правління;

• поміщицьке землеволодіння;

• станові привілеї.

Російська імперія була економічно відсталою. Рівень життя населення залишався низьким. Царизм не бажав і не міг продовжити курс на подальші реформи.

2. Самодержавна форма правління нищила будь-які прояви вільнодумства; політичні та профспілкові організації були заборонені, демократичних свобод не було.

3. Не втратило гостроти аграрне питання.

Зберігалося поміщицьке землеволодіння, малоземелля та безземелля селян. Існувала можливість пригноблювати селян старими, феодальними методами.

4. Жорстока експлуатація робітників, довгий робочий день, низька заробітна платня, відсутність нормальних умов праці, безробіття.

5. Тяжкий національний гніт, жорстоке визискування населення національних окраїн.

6. Втрата авторитету й послаблення царизму у зв’язку з поразкою в російсько-японській війні 1904—1905 pp., невдоволення політикою царя Миколи 11.

Характер революції: буржуазно-демократична.

Завдання революції:

1) повалення самодержавства і встановлення демократичної республіки;

2) проголошення політичних прав і свобод громадян;

3) ліквідація поміщицького землеволодіння і перерозподіл земель, докорінна зміна умов життя селян;

4) встановлення 8-годинного робочого дня, мінімальних розмірів заробітної платні, пенсій, необхідного соціального захисту;

5) ліквідація національного гніту.

Особливості революції

1. Це була періщ революція XX ст., коли протиріччя капіталізму дуже загострилися і Російська імперія стала вузлом цих протиріч.

2. Хоча революція й буржуазна, буржуазія не могла у ній відігравати вирішальної ролі, як це було у країнах Європи раніше, оскільки була недостатньо організованою і занадто прив’язаною до царизму.

3. У цій революції існували три політичних табори — революційний, контрреволюційний, ліберально-буржуазний.

4. Різною була тактика партій:

• більшовики виступали за збройне повстання як основний засіб вирішення завдань революції;

• есери — за збройну боротьбу й терор;

• меншовики, кадети, лідери українських національних партій — за парламентський шлях через вибори в Державну думу;

• чорносотенні партії — за збереження наявного ладу.

Рушійні сили революції:

робітники, селяни, підприємці, студенти, інтелігенція, армія.

Привід до початку революції — розстріл мирної демонстрації в Санкт-Петербурзі 9 (22) січня 1905 p., події «кривавої неділі».

Основні етапи революції (революція тривала 2,5 року). Перший етап (9 (22) січня 1905 р. — вересень 1905 р.) — початок і розвиток революції, її наростання. Другий етап (жовтень — грудень 1905 р.) — найвище піднесення революції, перехід до збройного повстання.

Третій етап (січень 1906 р. — 3 червня J907 р.) — період спаду революції, коли вона повільно відступала під натиском царизму.

Закінчення революції (3 червня 1907 р.) — розгін II Державної думи, що ввійшов в історію з назвою Третьочервневого контрреволюційного перевороту, який засвідчив остаточну поразку демократичної революції в Росії:

Революційний рух в Україні

Робітничий рух .

• Січень — Лютий 1905 р. У відповідь на події в Петербурзі по всій Україні прокотилася хвиля страйків. Страйкували робітники Києва, Житомира, Катеринослава, Горлівки, Юзівки, Єнакієвого, Маріуполя, Бердичева та інших міст. В Україні відбулося 177 страйків, страйкувало 170 тис. осіб.

• Квітень — серпень 1905 р. В Україні відбулося понад 300 робітничих страйків, у яких взяло участь понад 110 тис. робітників.

У багатьох місцевостях підприємці та царські власті були змушені піти на поступки:

— поліпшити умови праці;

— збільшити заробітну плату;

— скоротити робочий день тощо.

• Травень 1905 р. Перші політичні страйки і демонстрації у. Харкові, Катеринославі, Миколаєві, які закінчилися сутичкою з поліцією та військами.

Селянський рух

За масштабами селянського руху Україна посідала одне з перших місць у Російській імперії.

1. Лютий 1905 р. Виступи селян мали стихійний характер. Селяни Чернігівської губернії, озброївшись сокирами, вилами й косами, нападали на поміщицькі маєтки, забирали зерно й худобу, організовували масові порубки поміщицьких лісів. На придушення селянських виступів царські власті посилали війська.

2. Червень 1905 р. Сталося - 1857 селянських виступів, що охопили 64 з 94 повітів України.

3. Літо 1905 р. В Україні виникли місцеві організації Всеросійської селянської спілки. Найбільшого поширення ці об’єднання набули на Лівобережжі та на Півдні. Всього в Україні було створено 120 селянських і волосних організацій спілки, 12 повітових і 7 губернських комітетів.

4. Осінь 1905 р. Прокотилася, хвиля селянських повстань. Серед найбільших був виступ селян в с. Великі Сорочинці на Полтавщині, над якими було вчинено жорстоку розправу. Ці події змалював В. Короленко у творі «Сорочинська трагедія».

5. Жовтень 1905 р. У с. Вихвостові на Чернігівщині селяни розгромний маєток місцевого поміщика, спалили його горілчаний завод.

Найзаможніші селяни, боячись, що біднота добереться до їхнього майна, організували самосуд над 15 найактивнішими учасниками анти-поміщицького виступу і по-звірячому вбили їх.

Вихвостівську трагедію змалював М. Коцюбинський у повісті «Фата моргана».

За 1905 р. відбулося 4 тис. селянських виступів у 7 тис. сіл.

Під час селянських виступів зростали:

політична свідомість селян, їх організованість, активність і масовість.

Виступи в армії та на флоті 14—25 червня 1905 р. Повстання на броненосці «Потьомкін». Організаторами повстання були Григорій Вакуленчук і Панас Матюшенко, вихідці з України. Більшість команди корабля укомплектовано українцями. До складу комітету, який готував повстання, увійшли матроси — члени різних політичних партій, зокрема й більшовики, анархісти тощо. Повстання вибухнуло раніше наміченого строку під впливом вістей з Одеси, де розпочався політичний страйк, а також унаслідок знущання офіцерів над матросами, які відмовилися їсти борщ, зварений із зіпсованого м’яса.

14 червня 1905 р. Під час сутички між офіцерами і матросами було вбито Г. Вакуленчука і командування кораблем перебрав П. Матюшенко. Кілька днів повсталий корабель плавав Чорним морем. Проти нього було вислано ескадру Чорноморського флоту, але матроси відмовилися стріляти у товаришів. Лише нестача вугілля, харчів і прісної води примусила команду повсталого корабля здатися румунським властям. Більшість потьомкінців не повернулася до Росії. Через два роки нелегально повернувся П. Матюшенко, де його у Миколаєві заарештували і за вироком військово-морського суду повісили в Севастополі.

15 — 16 листопада 1905 р. У Севастополі повстали моряки 12 кораблів Чорноморського флоту. Їх очолив лейтенант П. Шмідт. Повсталі висунули вимоги до царя — скликати Установчі збори. Після 13-годинного бою виступ було придушено. П. Шмідта і його найближчих помічників заарештовано і за вироком військово-морського суду розстріляно.

18 листопада 1905 р. Збройний виступ саперів у Києві на чолі з Б. Жаданівським. До майже тисячі військовиків приєдналися 4 тис. робітників міста. Проти повсталих кинуто регулярні війська та місцеву поліцію. Загальні втрати з обох боків становили 250 вбитих і поранених.

Значення повстань в армії і на флоті

Вони сприяли розгортанню народної боротьби проти царизму і засвідчили, що головна опора царизму — армія — перестала бути надійною.

Жовтневий політичний страйк

У жовтневому політичному страйку в Україні взяли участь 120 тис. робітників.

Він проходив під гаслами «Геть самодержавство», «Хай живе всенародне повстання».

10 жовтня 1905 р. У Харкові відбувся загальноміський мітинг, де зібралося 20 тис. страйкарів. Наступного дня в центрі міста робітники й студенти спорудили 8 барикад.

12 жовтня 1905 p. Страйк залізничників в Одесі, до яких приєдналися робітники інших підприємств міста.

13 жовтня 1905 р. Масова похоронна процесія з поховання , загиблих 10 жовтня у збройній сутичці страйкарів із поліцією та царськими військами у Катеринославі, яка вилилася у величезний мітинг.

Революційну хвилю жовтня 1905 р. царизм не зміг придушити силою та змушений був піти на поступки.

17 жовтня 1905 р. Микола II підписав маніфест, у якому народу обіцяли громадянські свободи:

• недоторканність особи;

• свободу совісті, зборів, союзів;

• свободу слова і друку.

Декларувалося скликання російського парламенту — законодавчої Державної думи — із залученням до виборів усіх верств населення.

Наслідки маніфесту

1. Він розширив рамки легальної політичної та культурно-освітньої діяльності.

2. Створив передумови для переходу Росії від самодержавної форми державного устрою до конституційної монархії.

3. Маніфест розколов опозиційні сили на три основні групи:

• представників ліберального руху, які виступали за:

— проголошення демократичних прав і свобод;

— обмеження самодержавної влади;

— скликання парламенту;

• представників радикального руху, які виступали за подальше продовження боротьби (особливо більшовики) та підготовки збройної боротьби проти уряду;

• третя сила складалася з тих, хто заперечував будь-які нововведення і захищав чинну політичну та економічну систему (чорносотенні організації).

Виникнення рад робітничих депутатів

У багатьох містах виникли ради робітничих депутатів для керівництва революційною боротьбою. Протягом жовтня — грудня 1905 р. ради виникли у восьми містах України — Катеринославі, Києві, Миколаєві, Одесі, Єнакієвому, Маріуполі, Юзівці, Кременчуці.

Депутатів рад обирали на основі загальних рівних прямих виборів за відкритого голосування всіх учасників. Згодом ради стали виконувати функції органів влади:

• вводили на заводах 8-годинний робочий день;

• встановлювали ціни на товари у фабрично-заводських крамницях;

• організовували охорону населення від погромників;

• надавали матеріальну допомогу страйкарям;

• виїжджали в села, де закликали селян приєднуватися до боротьби робітничого класу.

Революційні збройні виступи

Грудень 1905 р. Найбільше піднесення збройної боротьби проти царизму в Україні.

1. Збройне повстання робітників Донбасу. Центром подій стала Горлівка.

16 грудня 1905 р. У Горлівці поліція і війська відкрили вогонь по беззбройних страйкарях машинобудівного заводу. Вбито 18 і поранено понад 50 робітників. На допомогу повсталим робітникам прийшли робітничі дружини Донбасу (4 тис. душ), а також селяни з навколишніх сіл. Із них було сформовано три повсталі загони.

17 грудня 1905 р. Повсталі загони пішли в наступ проти царських військ. Сили були нерівними. Після шестигодинного бою, втративши вбитими близько 300 осіб, дружинники залишили Горлівку. Грудневе повстання в Донбасі зазнало поразки. У повсталих не було необхідного досвіду і зброї.

2. Збройні виступи робітників сталися також у Харкові, Катеринославі, Олександрівську (12—13 грудня 1905 p.).

Висновки

• Незважаючи на. поразку, грудневі повстання в Україні відіграли значну роль в утвердженні й розвиткові революційних традицій боротьби народних мас за соціальні права.

• Після придушення збройних повстань революція пішла на спад.