Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України опорні конспекти 10 клас

Посилення еміграції українського селянства

Еміграція — добровільне або вимушене переміщення населення з країн постійного проживання до інших країн.

Перша хвиля еміграції — від останньої чверті XIX ст. до початку Першої світової війни і пов’язана з дією соціально-економічних факторів.

Це трудова еміграція в пошуках кращої долі. За цей час лише з Західної України виїхало близько 500 тис. осіб.

Причини масової еміграції:

1) пошуки вільних земель для сільськогосподарського обробітку, надмірна скупченість населення Західної України, нерозвиненість сільського господарства;

2) безземелля і малоземелля;

3) низькі врожаї, велика заборгованість селян;

4) слабкий розвиток промисловості, безробіття через надлишок робочих рук;

5) хронічні голодування;

6) тягар непосильних і нестерпних податків, свавілля здирників цих податків;

7) пошуки перспективи нормальної праці й життя;

8) турбота про майбутнє дітей, про їх навчання.

Під владою Російської імперії

На південь України переїжджали сотні тисяч переселенців з Росії.

Відбувалася масова міграція сільських жителів до міст. Переселенський потік з Наддніпрянської України спрямовувався на східні й південно-східні окраїни Російської імперії. Переселенський потік тривав:

• у Поволжя;

• на Північний Кавказ;

• у Казахстан, Середню Азію;

• у Сибір (особливо після побудови Транссибірської залізничної магістралі);

• на Далекий Схід (у 1914 р. тут проживало вже 2 млн українців).

Під владою Австро-Угорської імперії

Еміграція цього періоду переважно спрямована на американський континент, де тоді було ще чимало територій, не освоєних людиною.

Уряди США, Канади, Бразилії та інших країн американського континенту виявляли зацікавленість в емігрантах, заохочували масове переселення за кордон, оскільки вони були дешевою робочою силою.

Першими українськими переселенцями до. США у 70-х роках XIX ст. були закарпатці. На початку XX ст. українська

громада у США налічувала понад 200 тис., у Канаді — майже 24 тис. осіб.

Переселенці зберігали народні традиції, мову, культуру, громадський побут, усвідомлювали себе єдиною спільнотою — українцями, частиною українського народу, до етносу країни, в якій поселилися не увійшли, не асимілювалися, хоча через деякий час вони стали громадянами цих країн. Їх стали обирати до органів місцевого самоврядування та провінційного управління.

На нових місцях проживання споруджували церкви й каплиці, при яких для дітей українців відкривали школи українознавства, створювали українські самодіяльні хорові, музичні, танцювальні, драматичні гуртки. Створювали громадські об’єднання, випускали українські часописи.

Переселенці пам’ятали про свою історичну батьківщину, підтримували зв’язки. В цей період вони збирали кошти на фінансування українських шкіл у Галичині, ухвалювали на своїх зібраннях резолюції на підтримку вимоги відкриття українського університету у Львові.

У свою чергу, з Галичини їм надсилали українські підручники для навчання в українських школах.

Українська громада протягом усього періоду їх проживання на американському континенті і до сьогодні постійно демонструвала і демонструє світові прагнення зберігати й розвивати національні традиції, підтримувати різнобічні зв’язки зі ' своїм народом.