Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України опорні конспекти 10 клас

Західноукраїнські землі у складі Румунії

У 1918 p., скориставшись розпадом Російської та Австро-Угорської імперій, Румунія окупувала українські землі: Ізмаїльський, Акерманський і Хотинський повіти Бессарабії, північну Буковину і частину Мармарощини в Закарпатті.

Економічне становище українського населення

Під владою Румунії перебувало три роз’єднані українські громади:

1. Українська громада Північної Буковини.

2. Громада Бессарабії, де у Хотинському повіті (північна частина Бессарабії) проживало багато українців.

Українці теж проживали в Акерманському й Ізмаїльському повітах (південь Бессарабії).

3. В історичній області Мармарощина, де проходив кордон із Закарпатською Україною і яку Румунія відібрала в Угорщини.

Українські землі у складі Румунії не мали самоврядування, власного автономного устрою. Режим був жорстокішим, ніж у Польщі: до 1928 р. на цих територіях тривав воєнний стан.

• Промислові підприємства Північної Буковини і Бессарабії залишалися дрібними і напівкустарними.

• Найбільшу частку в економіці Буковини мала харчова промисловість, у придунайських землях — оброблення шкур, варіння мила, виробництво тканин, сукна, олії.

• Напередодні Другої світової війни було характерним проникнення в економіку німецького капіталу (особливо після укладення економічної угоди між Румунією та Німеччиною).

• Не витримуючи конкуренції на світовому ринку, буковинські підприємства часто закривалися. За 1922— 1929 pp. на Буковині було закрито 85 підприємств, а в умовах кризи кількість промислових підприємств скоротилася майже наполовину.

• Велике приватновласницьке і церковне землеволодіння у Північній Буковині становило 54,8% загальних площ.

Соціальне становище українського населення

1. У вересні 1919 р. уряд Румунії підготував проект аграрної реформи на Буковині, а в березні 1920 р. — в Бессарабії, але вони не ліквідували безземелля у цих краях.

2. Здійснювалася колонізація краю. Кращі землі передавалися вихідцям із Румунії.

До колонізаційного фонду Буковини відійшло 5 тис. гектарів землі.

3. Більшість селян були малоземельними або безземельними. Особливо вони розорялися в період світової економічної кризи 1929 — 1933 pp.

4. Майже третину працездатного населення становили безробітні.

Діяльність українських політичних партій і рухів

На окупованих Румунією землях України склалися менш сприятливі умови для діяльності партій і громадських об’єднань. З 1918 р. по 1928 р. діяв воєнний стан, легальну політичну діяльність партій було заборонено.

З 1928 р. по 1938 р. у Румунії був періодом відносного ліберального правління, що сприяло легальній діяльності політичних партій.

У 30-х роках на Буковині з’явилася низка політичних партій двох напрямків: комуністичного і націоналістичного.

1. Українська національна партія на чолі з А. Залозецьким, якій вдалося провести своїх делегатів у парламент і заснувати низку періодичних видань українською мовою. Виступала за компроміс із владою і за легальні методи діяльності.

2. Комуністична партія Буковини (заснована у 1918 p.), яка у 1926 р. приєдналася до Компартії Румунії, виступала за приєднання Буковини до УСРР.

Осінь 1924 р. Бессарабські комуністи зробили спробу підняти повстання під гаслом відновлення радянської влади в Татарбунарах.

Загальна чисельність учасників цього повстання 6 тис. осіб.

На придушення повстання румунський королівський уряд кинув війська з артилерією та Дунайську флотилію, внаслідок чого загинуло понад 3 тис. повстанців. Над арештованими учасниками повстання було організовано «процес 500».

3. Діяли націоналістичні групи, організаційно не оформлені, використовували для своєї діяльності спортивне товариство «Мазепа» і студентське «Залізняк». Лідерами націоналістичних організацій були О. Забачинський і Д. Квітковський.

У 1938 р. король заборонив політичні партії і встановив диктатуру військових.

Політичні партії могли діяти тільки нелегально. Заборонялася діяльність студентських і навіть спортивних товариств.

Культурне життя

Проводилася політика румунізації українського населення:

• українців вважали «румунами за походженням, які забули свою мову»;

• румунську мову оголошено державною;

• закривалися українські школи і культуро-освітні установи;

• у Чернівецькому університеті ліквідовано українські кафедри;

• людей переслідували за вживання української мови;

• накладено заборону на ввезення українських книжок і музичних творів;

• назви населених пунктів було румунізовано;

• румунізовувалися навіть прізвища та церковна служба. 80% українського населення Північної Буковини та Бессарабії були неписьменними або малописьменними.

У 1919 р. видано закон, за яким на роботу до державних установ брали лише тих, хто знав румунську мову.

У 1936 р. спеціальним циркуляром заборонено вживати історичні назви в офіційних документах і в пресі.

У 1927 р. почалася деяка лібералізація окупаційного режиму, що сприяло відродженню українського громадського

життя. Відновлювалися культурні товариства, хори, театральні групи. Виникали студентські товариства: «Кобзар», «Чорноморець», «Запорожець», «Залізняк», спортивне товариство «Довбуш» та ін. З’явилася українська преса: тижневик “Рідний край”, Щоденна газета “Час” тощо.

Висновки

1. Румунська окупація Бессарабії, Північної Буковини та Мармарощини призвела до повного зникнення навіть елементарних форм організації українства, бо румунські власті проводили насильницьку румунізацію українського населення.

2. Українські землі під владою Румунії були найбільш економічно відсталими.

3. Однак переслідування українців румунськими властями лише посилювало потяг значної частини населення цих регіонів до возз’єднання всіх українських земель.