Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України опорні конспекти 10 клас

Колективізація

Хлібозаготівельні кризи 1927-1929  pp.

У 1927—1929 pp. селяни відмовлялися добровільно продавати хліб державі через надто низькі заготівельні ціни. Ціни на промислові товари були надто високими, тому утворилися так звані «ножиці цін».

Для подолання хлібозаготівельної кризи 1927 — 1928 pp. влада вдалася до надзвичайних заходів: обшуків, величезних штрафів, розпродажу майна неплатників податків і боржників, які не здавали встановленої їм норми зерна, депортацій найнепокірніших селян у віддалені регіони країни.

З 3 липня 1929 р. після прийняття постанови ВУЦВК і Раднаркому України «Про поширення прав місцевих рад щодо сприяння виконання загальнодержавних завдань і планів» сільським радам дозволили накладати на боржників п’ятикратні штрафи від вартості незданого хліба, продавати господарства боржників, порушувати проти них кримінальні справи.

Лише на Дніпропетровщині під час такої «хлібозаготівлі»» у 1928 р. притягнуто до суду 1200 громадян, понад 3 тисячі селянських сімей виселили з рідних місць.

На початку 1928 р. Й. Сталін в умовах надзвичайних заходів «кризи хлібозаготівель» висунув гасло суцільної колективізації.

Із 1 березня 1929 р. в містах з’явилися картки на хліб — явне свідчення продовольчої кризи.

Перехід до суцільної колективізації

«Йдемо звитяжно, переможно —

Немов гроза ідем!

Як перевиховать не можна —

У землю покладем».

(М. Руденко про колективізацію)

Шлях суспільства до соціалізму більшовики пов’язували із переведенням селянства на рейки великого виробництва.

Перші колективні господарства виникли ще у 1917— 1920-х роках.

Залежно від ступеня усуспільнення колективні господарства поділялися на:

• ТСОЗи — товариства спільного обробітку землі, в яких . колективізувалися лише посіви;

• Артілі — колективізувалися посіви та майно, але залишалася присадибна ділянка та необхідний для її обробітку живий і неживий реманент;

• Комуни — селянські господарства повністю розчинялися в колективному.

Незважаючи на всебічну підтримку держави, селяни неохоче йшли в колгоспи.

Колективізація - перебудова сільського господарства в СРСР внаслідок повсюдного створення колективних господарств (колгоспів) наприкінці 20-х — на початку 30-х років, яка супроводжувалася ліквідацією одноосібних господарств.

Колективізоване село повинно було забезпечити промисловість дешевою робочою силою (розкуркулені селяни поповнювали робітничий клас), а колгоспи мали забезпечити промислові центри продуктами харчування. Колгоспи були зручною формою, з допомогою якої можна було легко викачувати ресурси до державного бюджету.

Грудень 1927 p. XV з’їзд ВКП(б). Взято курс на проведення колективізації.

Завдання колективізації

1. Потреба забрати кошти із села на індустріалізацію.

2. Забезпечити населення країни дешевими продуктами харчування й сировиною.

3. Знищити індивідуальні селянські господарства.

4. Ліквідувати дрібнотоварний уклад на селі.

5. Ліквідувати заможне селянство (куркульство) як клас.

Метод колективізації: форсований метод з широким залученням державного репресивного апарату: терору, беззаконня, репресій.

1928 р. Для забезпечення успішної колективізації створювалися державні сільськогосподарські підприємства, які зосереджували наявну сільськогосподарську техніку і кадри механізаторів (МТС - машинно-тракторні станції). Їхнім завданням було виробничо-технічне обслуговування колгоспів і радгоспів — головним чином тракторна оранка і комбайнове збирання хліба.

Листопад 1929 р. Курс на суцільну колективізацію.

Серед ініціаторів форсування колективізації в Україні був генеральний секретар ЦК ВКП(б) України С. Косіор, який підтримав пропозицію И. Сталіна, В. Молотова, Л. Кагановича завершити суцільну колективізацію протягом року. Прийнято резолюцію пленуму «Про сільське господарство України і про роботу на селі», в якій стверджувалося, що Україна має все необхідне, щоб іти прискореними темпами попереду інших союзних республік у справі колективізації сільського господарства.

5 січня 1930 р. Постанова ЦК ВКП(б) «Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву».

Україна колективізацію повинна була закінчити восени 1931 р. Але йшла з прискоренням темпів колективізації (до середини 1931 р. в Україні було колективізовано 38% селянських господарств, а до кінця 1932 р. — 70%).

У 30-х роках на селі організовували соціалістичні змагання.

1. У 1935 р. Паша Ангеліна (Донеччина) стала ініціатором всесоюзного змагання тракторних бригад.

2. Марія Демченко (тепер Черкащина) взяла зобов’язання виростити по 500 ц цукрових буряків з гектара.

В Україні почалося змагання п’ятисотенниць.

Розкуркулення

Розкуркулення — політика знищення селян-власників адміністративним примусом для вступу до колгоспів або засобами оподаткування, а також депортацією репресованих селян на відбудови.

Це одна з найдраматичніших сторінок в історії колективізації.

Мета

1. Ліквідувати заможних господарів, яких називали «куркулями».

2. Передати колгоспам найприбутковіші селянські господарства із землею та реманентом.

3. Вилучити значних запасів сільськогосподарської продукції.

Кампанія «ліквідація куркульства як класу» — це форма репресій стосовно селянства.

30 січня 1930 р. — постанова Політбюро ЦК ВКП(б) «Про заходи з ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації».

Категорії куркулів, визначені у постанові

1. Активні вороги радянської влади,

учасники антирадянських виступів — 10 років ув’язнення або розстріл.

2. Пасивні вороги радянського ладу

(ті, хто в межах радянського законодавства намагався боронити свою власність) — конфіскація майна, виселення до північних та східних районів СРСР.

3. Лояльні до політики більшовиків, що не чинили опору радянській владі, але не бажали вступати до колгоспів — виселення за територію колгоспів, надання гіршої землі, розселення в спеціальних- поселеннях за місцем проживання.

У січні — березні 1930 р. в Україні пройшла перша хвиля розкуркулення, яка зачепила 517 господарств (2,5% всіх селянських господарств). Вона охопила 76% районів України. Восени 1930 р. розпочалася друга хвиля розкуркулення. Тих, кого розкуркулювали, висилали за межі республіки. В Україні було розкуркулено понад один мільйон селян. Політика розкуркулення стала засобом політичного тиску на все селянство, оскільки в куркулі записували всіх, хто не хотів вступати до колгоспу.

Усього за роки суцільної колективізації розкуркулено близько 200 тис. селянських господарств. Разом із членами сімей це становило приблизно 1,2—1,4 млн душ. Понад половину з них — близько 800 тис. осіб — виселили на північ і до Сибіру.

Рішенням січневого 1933 р. об’єднаного пленуму ЦК і ЦКК ВКП(б) при МТС створювалися політвідділи, наділені надзвичайними повноваженнями на селі.

Влада політвідділів була безмежною і вони використали її, насамперед, для репресій.

Наслідки колективізації сільського господарства

1. Колективізація фактично повернула село до воєнно-комуністичних методів організації виробництва та суспільного життя.

2. Село стало дешевим джерелом поповнення державного бюджету.

3. Кошти села використовували на індустріалізацію.

4. Порушено баланс у розвитку промисловості й сільського господарства.

5. Між містом і селом знову склався нееквівалентний обмін.

6. Наростання кризових явиш у сільському господарстві (зниження продуктивності праці, падіння валових зборів зерна тощо).

7. Гроші втратили купівельну спроможність, ринок перестав існувати.

8. На селі утвердилася командна економіка за повного підпорядкування колгоспів державній владі.

9. Відбувалося постійне відставання сільськогосподарського виробництва, фактично повна руйнація сільського господарства України.

10. Знищено товарність сільського господарства.

11. Знищено господаря на селі.

12. Відбулося державне закріпачення селян.

13. Селянина позбавили можливості розпоряджатися результатами своєї праці.

14. Голод 1932—1933 pp. та багатомільйонні втрати населення.

Доля приватних сільських господарів та їхніх господарств

Щоб здійснити суцільну колективізацію, держава наклала величезні податки на всіх, хто ще виявляв бажання господарювати одноосібно. Під таким тиском селяни були змушені вступати до колгоспів.

Унаслідок проведення суцільної колективізації на 1937 р. більшість селянських дворів перебували у колгоспах.

На той час ще залишалося 154 тис. одноосібних дворів, що становило менше ніж 4% загальної кількості селянських дворів. Згодом одноосібні господарства зникли повністю.

Зміни в житті, побуті й психології селян

1. Розкуркулення підірвало економічну базу села, знищило рентабельні господарства.

2. Зникла зацікавленість селян у результатах своєї праці, адже весь урожай вилучали на користь держави, що призвело до низького рівня продуктивності праці.

3. Селянство втрачало вироблені століттями риси: хазяйновитість, ініціативність, працелюбність.

4. Унаслідок колективізації вбито одвічне прагнення селянина мати землю та вчитися продуктивно працювати на ній.

5. У життя увійшли, зрівнялівка, безгосподарність, відсутність економічних стимулів, розвитку, повна незацікавленість селян в ефективній, продуктивній роботі:

6. Українські хлібороби фактично були розселянні: частина із них, насамперед молодь, йшла до міст, у промисловість. Чимало вихідців із села, котрі ставали студентами або призивалися до Червоної армії, не поверталися додому.

7. Відбувалося зубожіння селянства. Недопустимо обмежувалося споживання на селі: за 1936 — 1939 pp. до торговельної мережі села надходило товарів в 4,5 разу менше, ніж у міста (з розрахунку на душу населення).

8. Колгоспна система — це форма закріпачення селянства. Колгоспникам не видавали паспортів і тим самим фактично прикріпили селян до землі, зробили їх державними кріпаками, залишилася середньовічна експлуатація.