Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ ВІД НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО ПОЧАТКУ XX СТ.

УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ (1917-1920 pp.)

Українська держава під владою П.Скоропадського

Павло Петрович Скоропадський (1873— 1945 pp.) був вихований у повазі й любові до української культури (його предки походили з давнього козацького роду). Закінчив Пажеський корпус у Петербурзі. У роки Першої світової війни був командиром лейб-гвардійського полку, потім командував кавалерійською дивізією та армійським корпусом. Став генералом. Був обраний почесним отаманом Вільного козацтва України.

П. Скоропадський у політичній діяльності спирався на консервативні кола (Українська демократична хліборобська партія), великих землевласників (Союз земельних власників), військових й окупаційні австро-німецькі війська.

Політика державної розбудови почалася зі зміни назви держави: УНР було перейменовано в Українську Державу. Міністрів було звільнено. Центральну Раду розпущено. Державний лад повинен був затвердити новий парламент — сейм. Гетьманові належала законодавча (видавав закони-універсали) й виконавча (формував і контролював уряд — Раду міністрів) влада, він же призначав Генерального суддю. Було організовано гетьманську варту (поліцію). Побудувати державну владу на основі рівноправної участі всіх суспільних верств у політичному житті не вдалося.

За часів Скоропадського відновлювалася приватна власність на землю, яку тепер можна було продавати й купувати. Передбачалася передача землі великих землевласників малоземельним хліборобам, але за викуп. Майно й земля поверталися поміщикам, які мали право використовувати примусову працю селян та їхні знаряддя праці під час збору врожаю; організаторів страйків на полях могли ув'язнити.

Політика уряду стосовно робітників виявилася невдалою. Власники підприємств одержали можливість збільшувати робочий день до 12 годин, знижувати й нерегулярно видавати зарплатню, не виконувати умов трудових договорів, проводити локаути (звільнення працівників без попередження і новий набір працівників за меншу зарплатню). Функції профспілок обмежувалися, страйки заборонялися.

Гетьманському урядові на деякий час удалося відновити свободу торгівлі й підприємницької діяльності. Фінансова реформа була спрямована на введення гривні й розміщення українських капіталів у німецьких банках.

Метою військової реформи було створення національної армії кількістю 300 тис. осіб і реформування військових частин Запорізької та Сердюцької дивізій, полку січових стрільців. Але створити багатотисячну армію не вдалося, так само як і флот.

Національна політика гетьмана почалася з прийняття законів про поширення громадянських прав на всіх, хто на той момент проживав в Україні, за умови прийняття клятви на вірність Українській Державі. Православна віра проголошувалася державною.

Найбільш вдалою та послідовною була політика гетьманського уряду у сфері культури. Було прийнято закон про обов'язкове вивчення української мови, історії та географії України. В університетах Києва, Харкова, Одеси було відкрито кафедри української мови, літератури, культури, історії та права. Відкрилися Українська Академія наук на чолі з В. Вернадським, Національна бібліотека, Національний архів, Національна галерея мистецтв, Національний театр, історичний музей.

Зовнішня політика була спрямована на-підтримку дипломатичних відносин з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Швейцарією, Туреччиною, Польщею, Фінляндією, а восени 1918 р. — з Великою Британією та Францією. Однак вирішити бессарабське і кримське питання Скоропадському не вдалося, а Підляшшя та Холмщина продовжували залишатися у складі Польщі.

В умовах державної політичної кризи 14 листопада 1918 р. гетьман проголосив федерацію з небільшовицькою Росією, що остаточно скомпрометувало його уряд.

Існування Української Держави П. Скоропадського призвело до встановлення військової диктатури у вигляді монархії (гетьманату). Внутрішня політика мала дуже вузьку соціальну базу, що обумовило падіння такого режиму.