ІСТОРІЯ УКРАЇНИ ВІД НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО ПОЧАТКУ XX СТ.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ ПІД ВЛАДОЮ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ у другій половині XVI — першій половині XVII ст.

Запорозька Січ — козацька республіка

Зародком нової української державності — козацької — стала Запорозька Січ. її демократичний характер пояснюється тим, що Запорозьку Січ створив сам народ для подолання загрози знищення; козакам були потрібні злагода й порозуміння.

Козацька Січ мала надійні укріплення. її оточували глибокі рови і високі земляні вали з гарматами, вежами з бійницями, де постійно чергували озброєні козаки.

Запорозькій Січі були притаманні ознаки республіки: власна територія, система виборних органів влади, правові звичаї, військо. Вищим законодавчим, адміністративним та судовим органом Січі була Січова Рада. Її рішення вважалися думкою всього війська і були обов'язковими для виконання. Рада розглядала найважливіші питання внутрішньої політики: проводила розподіл земель, угідь та рибних ловищ, судила за тяжкі злочини. Загальна (військова) рада проходила на Січі 2— З рази на рік (1 січня, після Великодня, 1 жовтня). На Радах обирали козацький уряд (схема 2).

Схема 2

Уряд Запорізької Січі

Гетьман або кошовий отаман

- Затверджував судові вироки

- Очолював дипломатичні переговори

- Мав вищу військово-адміністративну владу

Військовий суддя

- Вершив вищий суд

- Виконував обовґязки отамана за його відсутністю

Писар

- Очолював канцелярію

- Складав і підписував документи

Осавул

- Організовував охорону Січі

- Підтримував дисципліну й порядок у війську

Обозний, пушкар

- Очолював артилерію

- Керували побудовою табору в поході

- Займалися обліком і комплектуванням війська

Широка демократія Запорозької Січі дає історикам підстави вважати її християнською козацькою республікою.

Хоча в руках козацької старшини були зосереджені влада й багатство, у Запорозькій Січі не було кріпацтва. Існувала формальна рівність між козаками, які могли користуватися землею, угіддями, брати участь у загальновійськових радах, обирати старшину.

В адміністративно-територіальному відношенні Запорозька Січ поділялася на паланки (округи) на чолі з полковниками. Умови прийому до Січі передбачали вірність православ'ю, уміння володіти зброєю, дотримання традицій товариства, відсутність родини. Жінок у Січ не допускали. Одружені козаки жили в прикордонних із Січчю районах — зимівниках. Символом влади військової старшини були прапор, булава, печатка, бунчук, литаври, пірнач. Усі разом вони складали клейноди, тобто військові відзнаки та символи влади. До прапора козаки ставилися як до святині. Козацький стяг був червоного (малинового) кольору, на одному боці якого було зображено Святого Архангела Михаїла (білим кольором), на іншому — хрест. Символом влади була військова печатка з гербом Січі — козак з рушницею на плечі, із шаблею та списом, устромленим у землю.

Запорозька Січ посіла гідне місце в історії України XVII—XVIII ст. «Славне Запорожжя» стало місцем, де селяни та бідні городяни знаходили притулок від феодального та національного гніту. Січ залишалася оплотом волелюбності українців, звідси розходилися хвилі народних повстань проти панування шляхетської Польщі, проти ненависного кріпацтва. Запорозька Січ була політичним центром українського народу. її місце в суспільно-політичному житті України було ключовим, що давало підставу називати українців «нацією козаків», а Січ — за демократичні порядки — козацькою республікою.

Образ запорозького козака став символом захисника Батьківщини. Козацтво захищало українські землі від руйнівних набігів турецько-татарських загарбників, повернуло до життя спустошені татарськими ордами південноукраїнські землі. Запорозькі козаки піднялися у військовій справі до рівня кращих європейських армій XVII—XVIII ст. Козаки удосконалили сторожову та розвідувальну службу. Запорозька Січ (Кіш) мала цілу низку ключових ознак державності у вигляді демократичної республіки. Вона залишила помітний слід у процесі створення української держави.

Уряд Речі Посполитої прагнув поставити козаків під свій контроль і використовувати їхнє військо для захисту власних володінь від татар і турків, для протистояння з іншими державами (Московським царством). Із цією метою 1572 р. польський король прийняв на військову службу 300 козаків. їх було внесено до спеціального списку — реєстру, тому вони отримали назву реєстрових козаків. У подальшому чисельність реєстру змінювалася, наприкінці XVI ст. він складав три тисячі. Реєстрові козаки користувалися привілеями: отримували за службу гроші, землі, звільнялися від податків і повинностей, мали самоуправління. Вони також повинні були контролювати нереєстрових козаків, придушувати антипольські повстання.