ІСТОРІЯ УКРАЇНИ ВІД НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО ПОЧАТКУ XX СТ.

ЖИТТЯ ЛЮДЕЙ НА ТЕРЕНАХ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ У ПРАДАВНЮ ДОБУ (1 млн років тому — початок нової ери) Перехід до відтворюючого господарства за часів неоліту

Удосконалення знарядь праці й накопичений досвід дали людям змогу перейти від збирання плодів та полювання до продуктивного господарства — землеробства і скотарства. Цей перехід від привласнюючих форм господарювання до відтворюючих учені називають неолітичною революцією. Стародавнє населення України досягло принципово нового ступеня культурно-історичного розвитку.

В Україні виявлено понад 500 неолітичних археологічних пам'яток. Неолітичні племена розвивалися нерівномірно, що пов'язано з природними умовами та історичною ситуацією. На півночі сприятливі для полювання умови сприяли подальшому існуванню привласнюючого господарства. Південні племена зазнавали впливу передових на той час цивілізацій Стародавнього Сходу, звідки розповсюдилися такі передові форми господарства, як скотарство і землеробство. Отже, на півночі й північному сході України тоді проживали мисливсько-рибальські племена, а на південному заході — землеробсько-скотарські.

Лісостеп південного заходу та півдня України вважається місцем найдавнішого приручення та розведення великої рогатої худоби і коней. Кози й вівці потрапили сюди вже прирученими з Передньої Азії. Найдавніші сліди землеробства в Україні знайдені в межиріччі Бугу та Дністра. Існують дві точки зopy щодо його появи. Прихильники першої стверджують, що орне землеробство проникло на терени України на початку V тис. до н. е. з передньоазійського регіону через Південну й Центральну Європу, пояснюючи це подібністю найдавніших землеробських культів та вірувань, форм і орнаментації посуду. Прихильники іншої точки зору вважають, що землеробство на українських землях виникло самостійно, одночасно з давньосхідними цивілізаціями, а може й раніше за них.

Землю готували під засів за допомогою загострених палиць і мотик, сіяли просо, ячмінь, пшеницю, жито, овес. Жали крем'яними серпами, а зерно розтирали на муку кам'яними зернотерками.

Для виготовлення знарядь праці продовжували використовувати камінь, кістку, дерево. Але з'явилися нові методи їх обробки — пиляння, шліфування й свердління. Це дозволило виготовляти досконалі кам'яні сокири, надійно насаджені на дерев'яні рукояті. Такі сокири допомагали людям освоювати лісові простори, будувати житла, човни — перший транспортний засіб. Іншим прогресивним кроком у розвитку матеріальної культури неоліту було виникнення прядіння і ткацтва, поява ткацького станка.

Великим досягненням людини доби неоліту стало виготовлення глиняного посуду. Кераміка (від грецького «керамос» — глина) спочатку була грубостінна із загостреним або округлим дном, тому що посуд встромляли в ґрунт або ставили поміж каміннями біля вогнища. Згодом з'являється посуд із плескатим дном, який можна було ставити на рівну поверхню. Посуд ліпили тоді без гончарного круга. Дослідження відбитків пальців, залишених первісними гончарями на мокрій глині, довели, що посуд виготовляли переважно жінки. У великих посудинах зберігали запаси їжі, у менших — готували страви. Кожне плем'я ліпило посуд, різний за формою, орнаментом, способами виготовлення матеріалу. Дослідження характерних рис кераміки допомагає археологам відрізняти давні племена або об'єднувати їх у великі археологічні культури. Археологічна культура — це сукупність розташованих на значній території речових пам'яток, які датуються одним відрізком часу і мають спільні ознаки (подібні типи знарядь праці, поховань, жител, побутових виробів). Подібність археологічних пам'яток дозволяє стверджувати про належність носіїв культури до єдиного етносу.

У людей неолітичної доби формуються культи й вірування, пов'язані з виникненням землеробства, перш за все, культ родючості. Вшанування Великої Матері-Землі здійснювалося за допомогою магічних ритуалів, виготовлення жіночих статуеток. Наявність у похованнях знарядь праці, зброї, кераміки вказує на подальший розвиток віри в потойбічне життя. Небіжчиків посипали червоною вохрою, яка могла символізувати вогонь, тепло, домашнє вогнище померлого.

На добу неоліту припадає розквіт родоплемінного ладу. Колективні могильники, відсутність поховань, які б виділялися багатством покладених туди предметів, свідчать про соціальну рівність між людьми. Але знайдені в деяких похованнях кам'яні булави, які, напевно, були символами влади, вказують на виділення владної верхівки роду.

Покращення умов існування завдяки появі землеробства і скотарства сприяло формуванню основ більш стабільного осілого життя. Збільшення кількості населення посилило, у свою чергу, й процес його розселення в сусідні регіони і, відповідно, розповсюдження культурних досягнень неоліту. Помітне зростання продуктивності праці створювало можливість виробляти додатковий продукт, за рахунок якого в майбутньому зможуть існувати звільнені від фізичної праці люди, які виконуватимуть функції управління людськими колективами і їхньою господарською діяльністю. У надрах первісного ладу за часів його розквіту вже зростали передумови переходу до суспільного життя, помітною рисою якого є майнова нерівність людей.