ІСТОРІЯ УКРАЇНИ ВІД НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО ПОЧАТКУ XX СТ.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ ЗА ДОБИ РОЗВИНЕНОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

(друга половина XІ—середина XVI ст.)

Перехід Галичини під владу Польщі

Окрім Великого князівства Литовського, свої зазіхання на землі Русі мала і Польща. Скориставшись послабленням Галицько-Волинської держави, Казимир III Великий 1340 р. захопив Галич, але боярство на чолі з Дмитром Дядьком на певний час зуміло відстояти самостійність князівства. Упродовж 1344—1349 pp. Казимир III захопив Перемишльську і Сяноцьку землі, Галичину, частину Волині. Спалахнула війна між Польщею та Великим князівством Литовським за переділ галицько-волинських земель, у результаті якої Галичина з Белзькою землею та Холмщиною опинилися під владою Польщі, а Волинь — під зверхністю Литви.

Після Казимира польським королем став Людовик Угорський, який передав Галичину під владу угорських воєвод (1370 р.). У результаті воєнного походу 1387 р. полякам удалося повернути ці землі. Похід очолювала польська королева Ядвіга, яка була угорського роду, тому багато угорських правителів галицьких міст сприймали її як свою і здавалися без бою. Територія загарбаної Галичини й частини Волині була трохи менша за тодішнє Польське королівство. Тому поляки змушені були визнавати право власності на землі за боярами, у тому числі руськими, які не чинили їм опору. Однак польські королі намагалися якнайтісніше прив'язати Галичину до Польщі. Згодом загарбані території були поділені на землі (округи): Галицьку, Львівську, Перемишльську, Сяноцьку, Холмську і Белзьку, які очолили королівські намісники-старости. У 1434 р. польський король Владислав II Ягайло (засновник династії Ягеллонів) остаточно скасував будь-які автономні права галицьких земель у складі свого королівства, поширив на них польські право, суд, адміністрацію. Галицька, Львівська, Перемишльська і Сяноцька землі були об'єднані в Руське воєводство з адміністративним центром у Львові. На Західній Волині було створене Белзьке воєводство з центром у місті Белз.

Якщо Литва з повагою ставилася до православної церкви, звичаїв українського народу, економічного та культурного життя, що створювало умови для його подальшого розвитку, то керівні кола Польщі взяли курс на знищення залишків спадщини Київської Русі, насильне окатоличення та закріпачення селян.