ІСТОРІЯ УКРАЇНИ ВІД НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО ПОЧАТКУ XX СТ.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ ЗА ДОБИ РОЗВИНЕНОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ (друга половина XІ—середина XVI ст.)

Виокремлення української народності із загальноруської спільноти

Землі південної та південно-західної Русі, що від часів антського союзу, дулібського та полянського племінних об'єднань відігравали провідну роль в історії східних слов'ян, стали генетичною базою формування українського народу. На теренах сучасної України знаходилася майже половина земель Київської Русі. Дослідження писемних пам'яток свідчать, що українська мова почала формуватися вже за часів Київської Русі. Через роздробленість Русі відмінності між майбутніми українцями, росіянами й білорусами стали більш помітними (у мові, традиціях), на що вказують літописи й археологічні знахідки. До XIII ст. на землях сучасної України сформувалися Київське, Чернігівське, Переяславське, Волинське, Галицьке князівства. Галицько-Волинське князівство стало безпосереднім спадкоємцем традицій Київської Русі, додавши до духовної і матеріальної культури майбутніх українців ще більше європейських рис. Після 1340 p., коли Галицько-Волинська держава припинила своє існування, українські землі були поділені між сусідніми державами, але там уже існувала самобутня народність, яка зберегла національні риси попри втрату державності.

Назва «Україна» вперше зустрічається у Київському літописі 1187 р. стосовно Київської та Переяславської земель. 1189 р. у тому ж літописі вжито назву «Україна Галицька» щодо Галицького князівства. За тих же часів назва «Україна» поширилася і на Чернігівщину. Найпоширенішою думкою про походження назви «Україна» є виведення її від слова «край» (у значенні кінець, погранична територія). Деякі дослідники пов'язують походження слова «Україна» від «край» — країна (рідний край, земля, країна). За іншим припущенням, вона походить від дієслова «украяти» — відрізати (шматок землі, відрізаний (украяний) від цілого).

Таблиця 7

Князі — наступники Данила Галицького

Ім'я, роки княжіння

Відомі факти біографії й політичні заходи

Лев І Да­нилович (1264— 1301)

• Розширив батьківські володіння, при­єднавши Люблінську землю, що належала Польщі й частину Закарпаття з містом Мукачеве

• 1272 р. переніс столицю до Львова

• Укріпив Львів, відбудувавши фортеці, зруйновані за вимогою татар

• Налагодив жваві дипломатичні відно­сини з Чехією, Угорщиною, Литвою, Тевтонським орденом

Юрій І Львович (1301— 1308)

• Скориставшись усобицями у Золотій Орді, відсунув південні кордони своєї держави до нижньої течії Дніпра й Південного Бугу

• Переніс столицю до Володимира-Волинського

• Прийняв королівський титул, імену­вався «королем Русі й князем Володи­мирії»

• 1303 р. утворив окрему Галицьку цер­ковну митрополію (перший галицький митрополит Петро Ратенський пізніше став першим московським митрополи­том)

• Уклав союз із мазовецьким князем і німецькими хрестоносцями в бороть­бі проти Литви

Андрій і Лев IIЮрійови­чі

(1308— 1323)

• Активно боролися проти татар, тому не знайшли сил, щоб 1315—1321 pp. підтримати антиугорське повстання закарпатських феодалів і отримати «угорську спадщину» (керівник повс­тання їздив до Галицької землі, щоб запросити одного з братів на угорський престол)

• Підтримували дружні відносини з Те­втонським орденом

• Загинули одночасно в бою з ординця­ми

Юрій II Болеслав (1325— 1340)

• Сприяв розвитку міст, надаючи їм магдебурзьке право

• Прагнув обмежити владу боярської верхівки

• Уміло врегулював відносини із Золо­тою Ордою, Литвою, Тевтонським ор­деном, однак напруженими лишалися стосунки з Польщею та Угорщиною

• Був отруєний політичними противни­ками у Володимирі-Волинському

Щодо часів Київської Русі й Галицько-Волинської держави, використання назви «Україна» є умовним., тому що тогочасне населення українських територій усвідомлювало себе як руське. Пізніше назви «Україна» і «Русь» тривалий час вживалися паралельно. Населення Закарпаття і сьогодні називає себе русинами.