Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ ВІД НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО ПОЧАТКУ XX СТ.

УКРАЇНА В УМОВАХ ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇ (середина 1950 — середина 1960-х pp.)

Культура і духовне життя в Україні. Виникнення дисидентського руху

У 1958 р. в СРСР була проведена шкільна реформа: уведена обов'язкова 8-річна освіта, учні мали одержувати загальноосвітні й технічні знання; були створені школи робітничої і сільської молоді; створювалися школи-інтернати для дітей-сиріт, дітей-інвалідів. Збільшився прийом студентів до педагогічних вузів. У 1959 р. було прийнято новий шкільний закон, який надавав право батькам в Україні обирати мову навчання для своїх дітей. На практиці цей закон сприяв процесу русифікації України.

Науковим центром республіки залишалася Академія наук, що складалася з шести центрів і поєднувала близько 80 науково-дослідницьких установ.

Творчу активність української інтелігенції стимулювала поява суспільно-політичних, наукових і літературних журналів: «Прапор», «Український історичний журнал», «Всесвіт», «Знання та праця», «Народна творчість та етнографія» та інші.

Розвитку української літератури сприяли твори М. Рильського, М. Стельмаха, О. Гончара, які були відзначені Ленінською премією за видатні заслуги в галузі літератури. У цей період у літературу прийшло нове покоління українських письменників, художників — В. Симоненко, М. Вінграновський, Л. Костенко, Б. Олійник, І. Драч, В. Коротич, І. Світличний, І. Дзюба, П. Заливаха, А. Горська та інші.

У період хрущовської «відлиги» пробуджується громадянська активність і національна самосвідомість українського суспільства. У Києві центром духовного життя був клуб творчої молоді «Супутник», президентом якого був Л. Танюк, активними членами — І. Драч, І. Світличний, Є. Сверстюк, А. Горська та інші. У Харкові демократично налаштована інтелігенція гуртувалася навколо поета Б. Чічібабіна. Діяльність творчої інтелігенції України сприяла проведенню в 1963 р. конференції з питань культури української мови. Учасники конференції торкалися питань розширення української мови в усіх сферах державного і громадського життя, подолання мовного нігілізму.

У середині 1950 — середині 1960-х pp. знову посилилася антирелігійна кампанія. Якщо 1954 р. в Україні було закрито 64 церкви, то в 1962 р. їхня кількість досягла 1144.

В Україні зароджується дисидентський рух. Поява дисидентів стала відповіддю на деформацію радянської політичної системи, на лорушення прав і свобод громадян УРСР. Дисиденти (у перекладі з латинської мови «незгодні») — група людей, що дотримуються інших, відмінних від державної ідеології поглядів на найважливіші суспільно-політичні, економічні й культурні проблеми держави В Україні дисидентами стали генерал П. Григоренко, юрист Л. Лук'яненко, науковець М. Горинь літератор В. Марченко, поет В. Стус, художниця А. Горська, а також В. Чорновіл, О. Заливаха М. Руденко, Ю. Литвин, В. Мороз та багато інших.

Були створені легальні й підпільні організації метою діяльність яких стала ліквідація диктату союзного центру й забезпечення вільного розвитку національних відносин, української культури, мови звичаїв. Найбільш відомими з них були Об'єднана партія звільнення України (1953—1959 pp.), Український національний комітет, Український національний фронт, а також створений 1959 р. Український робітничо-селянський союз на чолі з Л. Лук'яненком. Союз ставив за мету вихід України зі складу СРСР мирним шляхом. Дисидентські групи були засновані в основному в Західній Україні, їх лідерами стали молоді галицькі українці, виховані на традиціях ОУН-УПА. До складу груп входили студенти, робітники, інтелігенція. Вони поширювали літературу, видавали підпільні журнали, підтримували зв'язки з підпільною греко-католицькою церквою.

Влада, вбачаючи в діяльності дисидентів серйозну загрозу існуючому режиму, почала застосовувати до них арешти та судові процеси за статтею «зрада Батьківщині». У 1961 р. були арештовані Л. Лук'яненко, І. Кандиба, С. Вирун та інші. У травні 1961 р. у Львові почався закритий судовий процес, над Українським робітничо-селянським союзом, на якому Л. Лук'яненко «за зраду Батьківщині» був засуджений спочатку до вищої міри покарання, а пізніше вирок було замінено 15-річним засланням. Подібній розправі були піддані учасники Українського національного фронту Д. Квецько, 3. Красовський.

Отже, економічні реформи часів хрущовської «відлиги» передбачали вступ країни до епохи НТР. Реформа мала короткочасний успіх, оскільки збереглися принципи соціалістичного господарювання: тверде планування, жорстка централізація, адміністрування, бюрократизм. Лише соціальна політика мала позитивні результати.

Лібералізація суспільно-політичного життя з Україні дозволила самовиразитися творчій інтелігенції. Сформувалося нове покоління — «шістдесятники», широко представлене діячами науки, літератури, мистецтва, музики, кінематографії. Вони виступали за оновлення радянського суспільства, відродження української мови й культури, зростання національної самосвідомості, розвиток ідей гуманізму. Разом з тим суперечливий і непослідовний курс партійного керівництва в здійсненні реформ привів до виникнення дисидентського руху. Його метою було захист прав людини, боротьба проти русифікації, національне відродження України.