Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

СЕРЕДНІ ВІКИ
Німеччина в Х-ХІІІ ст.

Фрідріх II Штауфен

Синові Генріха VI Фрідріху було лише три роки, коли помер його батько. 1220 р. він за підтримки папи римського став імператором. З його іменем пов'язаний останній період піднесення Священної Римської імперії. Для свого часу Фрідріх II був дивовижною людиною і незвичайним імператором. Він не любив Німеччини через її бунтівних герцогів і майже все життя провів у Сицилійському королівстві. Вся Італія дивувалася з того, як жив імператор та його двір.

Проте Фрідріх II був не диваком, а досить талановитим правителем, про що свідчать його реформи в Сицилії. За допомогою найманих загонів мусульман він придушив повстання знаті та 1231 р. оприлюднив Конституцію (основний закон) Сицилійського королівства. Цей документ значно обмежував права феодалів та їхній вплив на державні справи. Всі замки, побудовані знаттю за останні 40 років, за наказом Фрідріха II було зруйновано. Вся влада зосереджувалася в руках імператора і його намісників. Королівство було поділено на 9 провінцій, у ньому діяли збори представників трьох станів — міщан, баронів і вищого духівництва. Станові збори мали право вирішувати питання обкладення податками різних верств населення. Феодали були змушені, як і представники інших станів, підкорятися суду імператорських намісників. Усе населення мало сплачувати до королівської скарбниці податок за користування землею. За порядком стежила добре організована поліція. Існували також постійна наймана армія і морський флот, що підпорядковувалися безпосередньо королеві.

Приділяв Фрідріх II увагу і розвиткові освіти. За його наказом у 1224 р. в Неаполі заснували університет. Особи, які бажали здобути державну посаду або провадити діяльність, що вимагала спеціальних знань (наприклад, медицина), повинні були скласти державний іспит.

Здійснені Фрідріхом II реформи зробили Сицилійське королівство першою в Європі централізованою державою — країною, підпорядкованою єдиній центральній владі (в даному випадку — королівській).

Досить прохолодне ставлення Фрідріха II до християнської віри обурило папу римського Григорія IX, який у 1227 р. відлучив імператора від церкви. Одначе від «ходіння у Каноссу» сплило багато часу. Відлучення від церкви нікого не злякало. До самої своєї смерті у 1250 р. Фрідріх II був відлученим від церкви і вів боротьбу проти папи, який називав його антихристом і сином диявола. Раптова смерть імператора дала можливість церкві зітхнути з полегшенням: кожен день життя цього «безбожника» зменшував її авторитет. Німеччина після смерті Фрідріха II стала занепадати.