Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

СЕРЕДНІ ВІКИ
Німеччина в Х-ХІІІ ст.

Штауфени відроджують імперію

Боротьба проти папської влади призвела до ослаблення Німецької імперії. Знать зміцніла, перетворившись на спадкових володарів земель, кількість герцогств та інших світських і духовних володінь значно збільшилась, адже під час боротьби між імператорами і папством обидві сторони надавали землі та різноманітні привілеї своїм прихильникам. Імператор залишився верховним сеньйором, але характер його влади змінився. Німецька знать закріпила право обирати імператора.

Відновити втрачену могутність Німеччини поталанило трьом імператорам із династії Штауфенів: Фрідріху 7(1155-1190), його синові Генріху VI(\ 191-1197) та онукові Фрідріху II (1212-1250).

Імператор Фрідріх І залишився в історії під прізвиськом Барбаросса (Рудобородий), яке дали йому італійці. Саме за його правління імперію почали називати Священною. Це, на думку імператора, повинно було підкреслити його незалежність від папи. У 1157 р. представники папи за його дорученням оголосили, що Фрідріх отримав корону лише як «бенефіцій» від папи і повинен йому підкорятися.

У відповідь Фрідріх І пішов війною на Італію. Він хотів не лише покарати папу, а під цим приводом захопити заможні італійські міста. Фактично похід 1158 р. був завойовницьким. За допомогою величезної для тих часів 100-тисячної армії Італію було приєднано до володінь імператора. Одначе волелюбні мешканці міст не хотіли підкорятися Фрідріхові І. Для боротьби проти імператора вони об'єднались у союз 15 міст—Ломбардську лігу.

29 травня 1176 р. у битві під Леньяно війська Ломбардської ліги розбили армію Фрідріха І. Після поразки імператор примирився з італійськими містами, проте вони змушені були визнати Фрідріха І своїм правителем.

Боротьбу за подальше підкорення Італії продовжив син Фрідріха І — Генріх VI. Він підкорив Сицилійське королівство і став володарем одразу чотирьох корон: німецької, італійської, сицилійської та імперської. Генріх VI був імператором найвпливовішої європейської країни того часу. Залежність від нього визнавали король Арагону, що на Піренейському півострові, і навіть англійський король Річард І Левове Серце.