Селянство було найчисельнішою верствою середньовічного суспільства. Хоча воно годувало усі верстви, життя його було нелегким.

Жити поодинці у ті часи було складно, тому селяни в середньовічній Європі жили громадами: так легше було вести господарство, обстоювати свої інтереси перед сеньйором, зберігати побутові та культурні традиції.

Громада вирішувала спільні господарські справи. Щоб усі члени громади мали однакові умови для ведення господарства, ниву розбивали на ділянки з різною якістю фунту, і кожному виділялися смужки землі на різних ділянках. Із цих смужок і складався наділ селянина. Періодично відбувався перерозподіл ділянок. Ліси, пасовища, сіножаті, річки та озера були у спільному користуванні всіх членів громади.

Громада допомагала бідним, вдовам, сиротам, захищала тих, кого образили чужинці. Вона часто обирала свого старосту, будувала церкви, утримувала священиків, доглядала за дорогами, мостами, взагалі за порядком на своїх землях. Сільські свята також влаштовувалися здебільшого коштом громади. У весіллях, похоронах брали участь усі. Найстрашнішим покаранням було вигнання з громади. Таку людину позбавляли всіх прав і підтримки. У громаду об'єднувалися мешканці одного або декількох сіл. Попервах села були зовсім невеличкими — десяток-півтора дворів. Кожне село мало своїх ремісників, насамперед ковалів і мірошників. Були свої спеціалісти і з гончарства, ткацтва тощо.