Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ
Стародавній Єгипет

Релігія та міфологія у Стародавньому Єгипті

Доб­робут єгиптян цілком залежав від Нілу. Бога ріки звали Хапі, і всі жителі країни дуже його шанували. Але ще важ­ливішим було сонце. Його тепло і світло давали життя всьо­му існуючому, тому найголовнішим і наймогутнішим єгип­тяни вважали бога сонця Ра. Інші його імена—Амон і Амон-Ра. У вічній ворожнечі з ним був бог пітьми Апоп. Земля також мала свого бога. Звали його Геб і зображували у вигляді людини з головою змії, адже змія — «земляна» тварина. Богиня неба Нут в уявленні єгиптян була вели­чезною коровою, темне тіло якої вкривали зірки. Бог муд­рості Тот мав голову священного птаха ібіса. Це він на­вчив людей читати і писати; володів часом, розділивши його на роки, місяці, дні, знав йому рахунок. Богиню Бастет — чорну кішку — особливо поважали жінки, адже вона була заступницею їхньої вроди. Царством мертвих володів бог Анубіс, якого зображували з тілом людини і головою ша­кала. У цьому царстві серце людини, що потрапило туди після смерті, кладуть на одну чашу ваг, а на іншу — малень­ку фігуру богині правди — Маат. Рівновага підтверджу­вала праведність людини.

Крім ібіса, в Єгипті поклонялися й іншим священним тваринам. У Мемфісі тримали в храмі великого чорного бика з білою міткою на чолі. Звали його Апісом. Коли цей бик вмирав, жерці — служителі богів — оголошували по всій країні жалобу. У штучному озері тримали ручного крокодила на ймення Себек. Були і священні кішки.

Єгиптяни вірили, що непомітні для звичайної людини боги оселяються у збудованих спеціально для них житлах — храмах. Тут встановлювали великі статуї богів або робили маленькі фігурки з бронзи чи глини. Єгиптяни гадали, що бог вселяється в зображення і чує все сказане людьми, приймає їхні подарунки. Богам служили жерці, які жили при храмах. Верховний жрець здійснював священні обря­ди —натирав статую запашними маслами, одягав її, готував для неї смачне частування, а потім віддалявся, задкуючи, щоб не повернутися до бога спиною. Жерці мали величез­ну владу, яка суперничала з владою фараона, оскільки єгиптяни вважали, що ті говорять від імені самих богів.

А от як виглядав єгипетський храм. Вздовж дороги, що вела до храму, встановлювали два ряди сфінксів. З обох боків брами піднімалися масивні вежі, прикрашені рельєфа­ми — опуклими зображеннями на камені. Перед ними стоя­ли висічені з граніту величезні постаті фараона, що сидів на троні; біля входу — обеліски, кам'яні «голки фараонів». їхні гострі вершини, вкриті золотом і сріблом, виблиску­вали в сонячному промінні. У глибині храму, у схованому від сторонніх приміщенні, стояла статуя бога — захисника храму. Поруч, в особливій кімнаті, знаходився священний човен. Під час великих свят жерці ставили статую на цей човен і на плечах виносили у двір храму до народу.

Про життя богів єгиптяни складали розповіді —міфи. Особливо популярний міф про Осіріса:

«Колись царем Єгипту був бог Осіріс. Його молодший брат, бог Сет, заздрив Осірісу і ненавидів його, тому й вірна дружина Осіріса, богиня Ісіда, сховалася від Сета в густих заростях очерету на березі Нілу. Там вона нянь­чила маленького сина Осіріса — бога Гора. Коли Гор ви­ріс, то з допомогою Ісіди здолав Сета. Ісіда чудом оживила Осіріса. Воскрес бог, але не захотів залишатися на землі. Став фараоном і суддею в царстві мертвих, а Гор — захис­ником фараонів. Ісіда ж стала захисницею всіх дружин і матерів.»

Єгиптяни вірили у загробне життя і дуже піклувалися про тіло померлого, щоб до нього знову могла вселитися його душа (Ка). Вони обробляли тіло, аби воно зберігало­ся довго, бальзамами, — виготовляючи з нього таким чи­ном мумію. Мумію клали у труну — саркофаг.

Стародавні єгиптяни і до фараона відносилися, як до бога. Називали його сином Сонця. Усі повинні були підко­рятися волі фараона — не тільки люди, але й сама природа.