ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ
Стародавній Єгипет

Суспільство. Держава.

Єгипетською державою керував фараон. Йому підкорялися вельможі — знатні люди, воєначальники. Вельможа вважався слугою фараона. На вцілілих зображеннях фараон сидить на троні, тримаючи жезл і батіг. Це означало, що він мав право панувати і карати усіх своїх підданих. До правителя Єгипту наближалися, піднявши руки на знак обожнювання. Кожен єгиптянин повинен був виконувати всі накази фараона і задовільняти його примхи.

На службі у фараона і вельмож перебували численні писарі. Могутність фараона захищало військо. Рільники платили податки, віддаючи значну частину врожаю і приплоду худоби.

Сади і городи, до яких вода під час розливів не доходила, єгиптяни поливали за допомогою особливих пристосувань — шадуфів, що нагадують колодязних журавлів, які використовуються дотепер.

Вирощували єгиптяни фінікові пальми, ячмінь, пшеницю, виноград і льон, з якого ткали полотно. Тканини були дуже дорогими. Лише знатні і багаті люди могли дозволити собі носити довгий одяг, прикрашений вишивкою. Всі інші ходили з пов'язками на стегнах або в коротких сорочках без пояса.

Житло у простих єгиптян було дуже примітивним. Стіни будинку — глиняні, дах — вкритий широким пальмовим листям. На земляній підлозі — циновки з очерету, біля вогнища — глиняний посуд. Одягу в єгиптян було мало, але вони полюбляли різноманітні прикраси та амулети—дрібні предмети (просвердлені камінці, черепашки, намиста, фігурки), які, як вважалося, захищали від злих духів. Іноді в будинку з цією метою ставили статуетку карлика Біса.

У єгиптян було чимало домашніх тварин. Вони першими приручили гусей, качок, антилоп, а також соколів для полювання. Коней в Єгипет привели гіксоси, однак їздити на них верхи та орати єгиптяни так і не навчилися.

В Єгипті працювало безліч ремісників, які виготовляли вироби з бронзи, дерева, шкіри, займалися ткацтвом та різьбленням по каменю тощо. З бронзи єгипетські майстри виготовляли зброю, посуд, прикраси. Срібла в Єгипті було менше, ніж золота, тому воно особливо цінувалося. Грошей тоді ще не знали і торгували шляхом обміну.

Ось як описує представників різних ремесел єгипетський писар: «Я бачив коваля за його роботою. Його пальці покриті зморшками, як крокодилова шкіра... Муляр постійно бореться з твердим каменем... Перукар голить до самої ночі, і тільки коли сідає їсти, може обпертися на лікті, щоб відпочити... Човняр плаває, щоб одержати плату за свою працю... Ткач коліньми давить на свій шлунок і не буває на свіжому повітрі... Швець нещасливий, увесь час стогне, коли вичиняє шкіру...»

Вельможа жив зовсім інакше. Його великий красивий будинок стояв у саду серед квітів і фруктових дерев. Коли він в одязі з тонких лляних тканин виходив з будинку або приймав гостей, то одягав багато прикрас. У кімнатах у нього були зручні крісла з різьбленого дерева, прикрашені візерунками зі слонової кістки, коштовні скриньки і вази. Для вельможі за його життя будували кам'яну гробницю, стіни якої прикрашали написами, малюнками і рельєфами. Написи розповідали про прижиттєві заняття та успіхи вельможі. Оскільки єгиптяни вірили, що все намальоване та витесане з каменю чудесним способом може ожити, вельможа наказував зобразити на гробниці себе, свій будинок, дружину, дітей і все майно, щоб після смерті жити так само, як колись. У гробницю ставили маленькі фігурки людей праці — хтось повинен був трудитися на свого покійного пана...

Могутність фараона забезпечувало його військо, тому кожен правитель дуже уважно стежив за тим, щоб армія була чисельною, добре озброєною і не потребувала нічого. Воїном у Єгипті ставав кожен десятий юнак і служив в армії багато років.

На озброєнні одних воїнів-піхошинців були луки, в інших— довгі списи, бойові сокирки або кинджали. Вістря списів, леза сокирок і клинки виготовлялися з бронзи. Захищалися піхотинці невеликими легкими щитами, зручними в рукопашному бою. Штурмуючи фортеці, вони приставляли до стін довгі драбини.

У середині II тисячоліття до н. є. єгиптяни запозичили від гіксосів уміння керувати бойовими колісницями, запряженими кіньми. У колісниці була пара коліс зі спицями. На осі між колесами знаходилася площадка, на якій стояли двоє, — один правив кіньми, а інший стріляв з лука і кидав у противника короткі списи — дротики. Колісниця коштувала дуже дорого, тому лише знатні єгиптяни ставали колісничими.

Кожен фараон, аж до Аменхотепа III (1402 р. до н. е., Нове царство), за якого період загарбницьких війн Єгипту завершився, прагнув розширити свої володіння, послабити сусідів та завдяки їм збільшити багатства скарбниці.

На південь від Єгипту розташовувалася країна Нубія. Вона славилася золотими копальнями. На захід від Єгипту жили племена лівійців. Відтіля приганяли худобу — корів, кіз, овець. Зовсім близько від Єгипту знаходився Синайський півострів, багатий на поклади мідної руди. Далі на північ простягалися землі Палестини, Сирії, Фінікії. В усі ці країни єгипетські фараони організовували військові походи.

Найбільші завоювання здійснив близько 1500 р. до н. є. фараон Тутмос. При ньому кордони Єгипетського царства в Азії доходили до ріки Євфрат, а в Африці—до четвертого порога Нілу. З завойованих країн везли коштовності, гнали худобу, юрби людей. Переможець мав право убити переможеного. Якщо ж він не вбивав його, то ставав паном його життя і смерті. Мабуть, тому єгиптяни називали бранців «живими вбитими».

Воїни-єгиптяни брали участь у завойовницьких походах та захисті держави, але не використовувалися для охорони палацу фараона. Цю функцію виконувало наймане військо.