Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

СЕРЕДНІ ВІКИ
Франкська імперія

Імперія Карла Великого

Серед оточення Карла народилась ідея проголосити його імператором на кшталт давніх римлян. У пам'яті багатьох людей ще збереглися спогади про ті часи, коли світ мав одного монарха, який забезпечував мир і злагоду, оберігав християнство. Тепер, коли Карл об'єднав під своєю владою більшість народів Західної Європи, ці мрії були, як ніколи, близькими до здійснення.

Після того, як Карл Великий допоміг римському папі повернути владу, перемігши римську знать, папа Лев III запросив монарха в Рим. Під час урочистого різдвяного молебню 25 грудня 800р. він увінчав короля імператорською короною та оголосив його римським імператором. У 812 р. імператором Заходу Карла визнала і Візантія.

Проте нова імперія суттєво відрізнялася від старої — Римської. Постійної столиці у Карла Великого не було. Він мандрував усією країною, зупиняючись у численних маєтках, найчастіше в Ахені. Держава поділялася на окремі округи — графства. Призначені королем графи збирали податки, вели судочинство, очолювали місцеве ополчення. Для перевірки їхньої діяльності існували спеціальні королівські ревізори з близького оточення Карла. Карл, як і раніше, збирав щороку всіх вільних франків, але не в березні, як за Меровінгів, а в травні (коли було вдосталь кормів для коней), тому й називалися ці зібрання «травневими полями». У них брали участь лише рицарі й духівництво. Король вислуховував їхні повідомлення про справи на місцях і віддавав накази або збірники постанов — капітулярії.

Дрібні вільні власники землі у переважній більшості стали залежними селянами, оскільки не могли самі витримати тягаря військової служби і придбати необхідне спорядження. Тому Карл майже зовсім усунув селян від військової служби і закликав до війська лише власників чотирьох наділів. Іншим селянам доводилося або посилати до війська одного кіннотника за спільний рахунок, або шукати захисників, які звільнять їх від служби. Захисниками селян ставали великі світські або церковні землевласники. Залежні селяни звільнялися від військової служби і втрачали давні права: їхнім суддею і господарем ставав захисник. Залежні селяни («ті, хто орють») стали разом із рицарством («тими, хто воює») і духівництвом («тими, хто моляться») основними верствами населення країн середньовічної Європи.