Муавія, відмовившись жити у Мецці чи Медині, залишився в Дамаску, що перетворився у столицю халіфату. Дамаський халіфат Омейядів проіснував близько 90 років (661-750). За цей час араби значно розширили свої володіння. До кінця VII ст. арабські завойовники підкорили частину Вірменії, Південний Азербайджан, частину Північної Африки. До 711 р. вони захопили всі африканські володіння Візантії на захід від Єгипту (сучасні Лівію, Алжир, Туніс, Марокко) і дали їм арабську назву Магриб — «Захід».

У 711 р. араби розпочали завоювання Іспанії, де жили вестготи. Полководець Джебель аль-Тарік із 7 тис. кіннотників переправився через протоку Геркулесові стовпи, названу пізніше його ім'ям (Ґібралтар). Він розгромив вестготів і дуже швидко підкорив майже всю Іспанію.

Араби спробували захопити і Франкське королівство, проте зазнали поразки від франкського майордома Карпа Мартелла. Просування ісламу до Західної Європи було зупинено. На сході арабські полководці просунулися в глиб Середньої Азії, оволоділи Хівою, Бухарою, Самаркандом, завоювали Афганістан і північно-західну частину Індії до р. Інд. Тричі здійснювали араби походи на Константинополь, у 717— 718 pp. протримали його рік в облозі, однак підкорити так і не змогли. У результаті завоювань кордони халіфату Омейядів простягайся від Атлантичного океану на Заході до Китаю та Індії на Сході. За своїми розмірами Арабський халіфат перевищував стародавні держави—Римську імперію за часів її розквіту чи державу Олександра Македонського.

У 750 р. Омейядів скинула іранська та іракська знать, невдоволена засиллям сирійсько-арабських можновладців. Халіфом став Абул-Аббас Кривавий, за наказом якого було знищено всіх Омейядів. Він заснував нову династію Аббасидів, що правила у 750-1055 pp. Столицю халіфату було перенесено до Багдада, що в Іраку. Багдадський період історії халіфату називають «золотим віком Аббасидів», часом нечуваної розкоші халіфів.

Як і всі держави, створені в результаті завоювань, Арабський халіфат з часом розпався. Причин його розпаду було декілька. По-перше, халіфат силою об'єднав народи, які мали різну історію та культуру. Відтоді, як вони опинилися під владою арабів, не припинялася їхня боротьба за незалежність. По-друге, влада халіфів, які жили у нечуваній розкоші, а управління державою передавали своїм наближеним, що далі, то більше слабшала. Еміри (намісники халіфів), які управляли на місцях, намагалися зробити свої володіння і владу спадковими, унезалежнитися від халіфа.

Все це призвело до того, що від кінця VIII ст. до початку ХІ ст. халіфи втратили більшість своїх володінь. У 1055 р. Багдад завоювали турки-сельджуки, і халіфат припинив існування.