Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОГО РИМУ
Пізня Римська імперія

Римська імперія у III-IV ст.

УIII ст. внутрішнє життя імперії порушилося. Намісники у провінціях почали виходити з підпорядкування і заявляти про свої права на імператорський престол. Армія перестала шанувати закон: солдати скидали і призначали імператорів, почалися заворушення і розбрат.

Наприкінці III ст. імператор Діоклетпіан на певний час відновив єдність імперії і силу імператорської влади. Він увів колегіальне керування імперією чотирма тетрархами — двома правителями і двома співправителями. Це повинно було запобігти незаконному захопленню влади бунтівниками.

Діоклетіан поділив Римську державу на 100 нових невеликих провінцій, якими легше було керувати. Але зростання армії чиновників вимагало збільшення державних витрат, що послабляло імперію.

У 305 р. Діоклетіан відійшов від влади і виїхав у провінційне місто. З його відходом боротьба за імператорський престол спалахнула з новою силою.

В запеклій боротьбі тетрархів переміг Константин. Він став необмеженим правителем імперії, воля якого була законом для усіх. При Константинові зросла чисельність армії, у ній поряд із римлянами служили жителі багатьох провінцій — галли, германці, сирійці.

Становище колонів погіршилося: відтепер вони повинні були сплачувати, крім частини врожаю власнику землі, ще й податок до імператорської скарбниці. Доведені до розпачу, колони розбігалися. Аби перешкодити їх втечі, Константин видав указ, що забороняв їм залишати наділи, які вони обробляли. Діти колонів повинні були залишатися там, де народилися, і обробляти землю батьків.

За часів Константина в усіх провінціях імперії було багато християн. Вони обирали собі керівників, яких називали єпископами (у перекладі з грец. — «наглядач»).

Константин зрозумів, що християни не закликають до руйнування Римської держави. У 313 р. він видав указ, який дозволяв їм будувати храми і відкрито молитися.

Незабаром єпископи зібралися разом і домовилися про створення єдиної для всієї імперії церкви—організації християн. Керівники церкви визначили, які книги, написані про Ісуса та його вчення, вважати священними. Ці книги, зібрані разом, і склали другу частину Біблії—Новий Заповіт.

Молодість Константина пройшла в Галлії і Британії. Рим він не любив і переніс столицю на схід, у грецьке місто Візантій, що на березі протоки Босфор. Місто назвали Константинополем. 3330 р. столицею Римської імперії був уже не Рим, а Константинополь.