НОВА ІСТОРІЯ (КІНЕЦЬ XVIII—ПОЧАТОК XX СТ.)
Культура кінця XVIII — першої половини XIX ст.

Розвиток науки

Перша половина XIX ст. стала періодом швидкого розвитку природничо-математичних наук. Пов'язано це було з новими потребами суспільства. Розгортання технічного прогресу вимагало розуміння законів механіки, властивостей матеріалів, що використовувалися у виробництві. Ці та багато інших завдань були вирішені вченими різних країн.

Чимало для розвитку хімії зробив французький учений Антуан-Лоран де Лавуазьє. Завдяки його працям хімія стала самостійним науковим напрямом. За дорученням Паризької академії наук Лавуазье брав участь у вирішенні суто технічних проблем, зокрема повітроплавання, громадської гігієни. За винайдення способу найкращого освітлення міських вулиць учений отримав золоту медаль академії. Вагомим був внесок Лавуазье у зростання виробництва та поліпшення якості пороху у Франції. Свої великі прибутки він частково витрачав на відкриття наукових лабораторій і проведення досліджень. У роки революції у Франції виступав за встановлення конституційної монархії. У 1794 р. за вироком революційного трибуналу Лавуазье було страчено.

Тогочасна Франція дала світові ще одного талановитого хіміка. Клод-Луї Бертоле встановив, що особливості хімічних реакцій залежать від маси і властивостей речовин, які взаємодіють, та від умов реакції. Праці Бертоле знайшли застосування у промисловому виробництві. Так, для виготовлення вибухових речовин і сірників досі використовують відкриту ним т. зв. бертолетову сіль. Він розробив і спосіб відбілювання полотна хлором, чим скористалася легка промисловість.

З ім'ям чеського природознавця Ґреюра Менделя пов'язують виникнення науки про спадковість. Учений відкрив закономірності передавання спадкових ознак і цим започаткував розвиток генетики, яка вивчає спадковість і мінливість організмів. Ідеї Менделя використовуються в селекції рослин, тварин і мікроорганізмів.

У другій половині XIX ст. природознавство поглибилося завдяки розвиткові мікробіології, імунології, ембріології, бактеріології. Чільними представниками цих наукових напрямів стали Роберт Кох у Німеччині, Ілля Мечников у Росії, Луї Пастер у Франції.

Своєрідним підсумком діяльності природознавців різних країн і винагородою за наполегливу працю стало відкриття у другій половині XIX ст. Дмитром Менделєєвим одного з фундаментальних законів природи, який отримав назву Періодичного закону Менделєєва.

Визначними центрами природознавчих досліджень у XIX ст. стали університети Берліна, Відня, Парижа, Петербурга. Основоположники нових наукових напрямів мали сподвижників та однодумців. Виникли наукові школи, до яких належало чимало талановитих учених.