Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

НОВА ІСТОРІЯ (КІНЕЦЬ XVIII—ПОЧАТОК XX СТ.)
Російська імперія в другій половині XIX ст.

Земська, судова, міська та військова реформи

Скасування кріпосного права викликало необхідність подальших перетворень відповідно до нових історичних умов.

У 1864 р. за земською реформою було створено виборні органи влади в межах губернії та повіту — земства. Земські гласні обирались із землевласників, міських виборців і представників сільських громад. Сфера діяльності земських установ обмежувалася господарськими питаннями місцевого значення: утримання шляхів, пошт, шкіл, лікарень, налагодження ветеринарної та агрономічної служби тощо. Кошти на це надходили із земського податку, яким обкладалося все населення. Однак земські управи не могли вимагати виконання своїх рішень. Для цього вони повинні були звертатися за допомогою до царських властей, насамперед, поліції. Чиновники на місцях на свій розсуд могли призупинити будь-яке рішення земства. І все ж поява земств мала важливе значення. В Російській імперії з'явилися органи місцевого самоуправління, діяльність яких суттєво відрізнялася від панівної державно-бюрократичної системи.

Одне з найважливіших тогочасних перетворень—судова реформа 1864 р. Дореформений суд був становим (тобто кожен стан мав свій окремий суд) і негласним (судові засідання відбувалися за зачиненими дверима, підсудні не мали оборонців). Суд цілком залежав від адміністрації.

Нові судові статути проголошували незалежність суду від адміністрації: суддю призначав уряд, але зняти з посади міг тільки суд. Попереднє слідство проводили незалежні судові слідчі. Суд ставав єдиним для всього населення і гласним: на судових засіданнях могли бути представники преси і публіка. Вводився змагальний процес: обвинувачення підтримував прокурор, оборону — адвокат (присяжний повірений).

Реформа суду була найбільш послідовною. Щоправда, збереглись особливі волосні суди для селянства, суди для духівництва, військові суди; обмежувалася підсудність чиновників; невдовзі жандармерії знову надали право попереднього слідства в політичних справах, особливо важливі справи передавалися до спеціально створених урядом судових комісій; було збережено тілесні покарання для селян, каторжан, солдатів-штрафників; гласність судочинства порушувалася.

У 60-х pp. з ініціативи військового міністра Д. Мілютіна почалися військові реформи.

Найбільше значення мала реформа 1874 р., за якою запроваджувалася загальна військова повинність: її мали відбувати всі чоловіки 21-річного віку, придатні до військової служби. Терміни служби скорочувались. У піхоті строк служби визначався 6 роками з наступним зарахуванням у запас на 9 років. На флоті служба тривала 7 років і 3 роки в запасі. Це давало можливість значно збільшувати армію під час війни. Для осіб з освітою було встановлено менші строки служби. Поліпшилися навчання військ і підготовка офіцерських кадрів. Армія почала оснащуватися сучасними видами озброєнь, створювався паровий військовий флот.

Проте поряд зі змінами в армії можна було бачити багато старого: командний склад залишився дворянським, збереглися муштра та побиття солдатів.

Реформи 60-70-х pp. XIX ст. стали поштовхом до швидкого й динамічного економічного та соціально-політичного розвитку Росії. Особливістю реформ у країні було те, що їх проведення повністю залежало від правлячої верхівки; вони виявилися непослідовними та половинчастими, особливо в політичній сфері. Росія залишалась абсолютною монархією, без представницької системи, багатопартійності, чітко окреслених громадянських прав і свобод.