Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

НОВА ІСТОРІЯ (КІНЕЦЬ XVIII—ПОЧАТОК XX СТ.)
Російська імперія в другій половині XIX ст.

Кримська війна

Російська імперія після Віденського конгресу (1815 р.) відігравала активну роль у європейському житті. За участь у придушенні революційних та національно-визвольних рухів вона здобула собі сумнівну славу «жандарма Європи». Виконуючи жандармські функції, Росія не забувала і про свої давні плани посилення впливу на Балканах, які знаходилися під владою давнього ворога — Османської імперії.

На початку 50-х pp. XIX ст. Микола І готувався завдати Османській імперії вирішального удару. Приводом до конфлікту стала суперечка між православним і католицьким духівництвом за право нагляду за християнськими святинями в Єрусалимі. Миколу І вкрай образило те, що турецький султан, за підтримки президента Франції Луї-Наполеона, надав перевагу католикам. Натомість російські війська окупували залежні від Туреччини дунайські князівства Молдавію та Валахію. Ці події стали початком Кримської війни (1853-1856 pp.).

Дії Росії викликали негативну реакцію в Європі, і вона опинилась у дипломатичній ізоляції. Попервах події на фронтах розгорталися для Миколи І досить успішно. У Синопській бухті російська ескадра під командуванням П. Нахімова знищила турецький флот; російська армія досить успішно просувалась у Закавказзі, форсувала Дунай. Ці та інші поразки поставили Туреччину у скрутне становище. Англія і Франція, не бажаючи подальшого посилення Росії, 1854 р. оголосили про вступ у війну на боці Туреччини. Згодом до них приєдналося Сардинське королівство. Росія опинилась перед загрозою війни майже по всьому периметрі свого кордону — від Заходу до Далекого Сходу. Це позбавляло її можливості успішно чинити опір об'єднаним силам провідних європейських держав. До того ж технічна відсталість (відсутність залізниць і парового флоту, застаріле озброєння), комплектування армії з неписьменних селян на основі рекрутської повинності, у більшості випадків некомпетентність офіцерського корпусу робили шанси на перемогу примарними.

Після вступу у війну союзників Туреччини основні воєнні події розгорнулися в Криму. У вересні — жовтні 1854 р. десант союзників завдав тут кількох поразок росіянам і оточив головну морську базу імперії на Чорному морі — Севастополь. Його захисники розпочали героїчну оборону, яка тривала 11 місяців. Однак надати дієву допомогу мужнім севастопольцям бездарне імперське командування не спромоглося, тому у серпні 1855 р. захисники залишили місто.

Падіння Севастополя фактично означало поразку Росії. Новий імператор Олександр II (1855-1881 pp.) вирішив припинити війну. На Паризькому мирному конгресі (1856 р.) переможена Російська імперія змушена була погодитися з вимогами Англії та Франції. Найдошкульнішими з-поміж них були заборона тримати військовий флот на Чорному морі та фактичне усунення від європейських справ.

Кримська війна наочно засвідчила відсталість миколаївської Росії та спричинила розуміння в імперських верхах необхідності подолати відставання країни від індустріальних держав Європи.