Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

НОВА ІСТОРІЯ (КІНЕЦЬ XVIII—ПОЧАТОК XX СТ.)
Утворення національних держав в Італії та Німеччині

Посилення Сардинського королівства. Каміло Кавур

Після невдалої спроби об'єднання під час революції 1848-1849 pp. Італія знову виявилася розділеною, а значна частина Півночі була під австрійською окупацією. В Римі (Папська область) знаходилися французькі війська. В усіх державах конституції та ліберальні закони, що їх народ домігся в результаті революції 1848-1849 pp., було скасовано. Відбувалося відновлення феодально-абсолютистських порядків, а надто в Неаполітанському королівстві. Млява економічна політика абсолютистських режимів стала однією з причин застою або дуже повільного господарського розвитку більшості італійських держав. У 1839 р. в Італії було збудовано першу залізницю, але до 1859 р. тут діяло всього 1800 км залізниць, з них близько половини припадало на П'ємонт. Жодна з цих залізниць не перетинала кордону «своєї» держави. Митні бар'єри між країнами теж не було ліквідовано. Єдиний виняток — Сардинське королівство (П'ємонт), де збереглися конституційна монархія та ліберальне законодавство. Таке становище тут склалося завдяки діяльності керівника уряду Каміло Бенсо Каеура (1810-1861).

Очолюваний Кавуром уряд здійснив низку реформ, які сприяли економічному піднесенню П'ємонту. Було розгорнуто залізничне будівництво, проведено реформу фінансової системи. Почалася розбудова промисловості, активізувалася торгівля. Завдяки цьому П'ємонт став центром об'єднання Італії.

А втім, Кавур переймався не лише економікою. Важливе місце в його діяльності відводилося боротьбі за визволення Італії від австрійців та об'єднання італійців під зверхністю короля П'ємонту шляхом війн і дипломатичних зусиль. Оскільки П'ємонт не мав достатньо сил для самостійної боротьби проти Австрії, Кавур вважав за необхідне заручитися підтримкою Франції та Англії. Задля цього Capдинське королівство (П'ємонт) взяло участь у Кримській війні проти Росії на боці Англії, Франції та Туреччини.

У 1858 р. між Наполеоном III (імператором Франції) та Кавуром було укладено таємний договір, за яким французька армія (200 тис. вояків) та армія П'ємонту (100 тис. вояків) спільними діями мали визволити Ломбардію (Мілан) і Венецію від австрійського панування. Ці території повинні були увійти до складу П'ємонту, що дозволило б оголосити його королівством Північної (Верхньої) Італії. Натомість П'ємонт зобов'язувався передати Франції області Савойю та Ніццу. Кожна зі сторін угоди переслідувала власні цілі. Наполеон III, за словами Бісмарка, прагнув «що-небудь приєднати» і водночас встановити французьку зверхність над Італією. Кавур сподівався, що Італія, об'єднавшись з допомогою Франції, зможе протистояти її територіальним зазіханням.