Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

НОВА ІСТОРІЯ (КІНЕЦЬ XVIII—ПОЧАТОК XX СТ.)
Англія у 50-60-х pp. XIX ст.

Утвердження принципів лібералізму

Економічне піднесення дозволяло покращити життя робітників. Більшість із них домоглася підвищення заробітної платні та 10-годинного робочого дня. Покращення умов життя спричинило зменшення у 50-60-х pp. активності робітничого руху. Це давало змогу успішно впроваджувати в суспільне життя засади лібералізму. Його прихильники сповідували терпимість до вільнодумства і поблажливість до негативних явищ, обстоювали мирний, реформістський шлях соціального розвитку, пропагували демократичні свободи і свободу вільної торгівлі та підприємництва.

Англія залишалася парламентською монархією. Главою держави був монарх — король (королева). Він призначав уряд, відповідальний перед парламентом. До верхньої палати лордів входили спадкові й довічно призначувані главою держави пери, а нижня палата громад обиралася. Країною почергово керували дві політичні партії — консерватори (торі) й ліберали (віги), між якими не було принципових розбіжностей, але постійно точилася боротьба за владу. У ліберальній партії тон задавали ті, хто прагнув реформ. Консерватори ж намагалися нічого не змінювати, не переконавшись, що нове краще від старого. Обидві партії були єдині у захисті існуючого політичного ладу та основ демократії.

На той час демократичні засади в Англії настільки зміцніли, що відпала потреба тримати обтяжливий для держави поліцейський апарат і численне чиновництво. Це давало змогу здоровій частині населення корисно і продуктивно працювати і збагачуватись особисто. Багаті люди —багата й держава, яка не боялася видання різноманітних газет, проведення демонстрацій, зборів, діяльності громадських і політичних організацій. У результаті цього до Англії з континентальної Європи, після поразки революцій 1848-1849 pp., перебралося чимало діячів, схильних до радикальних дій, теоретиків революції. Зокрема, сюди переселилися з Німеччини К. Маркс і Ф. Енгельс. Російський революціонер О. Герцен організував у Лондоні вільну російську друкарню, де разом із М. Огарьовим видавав альманах «Полярная звезда» і газету «Колокол», в яких містилися заклики до революційної перебудови Росії. Попри цей радикалізм революційні потрясіння Англію обминули.

У 1867 р. в країні було проведено другу парламентську реформу. Право голосу здобула кваліфікована частина робітничого класу і дрібні власники. Майновий ценз вимагав наявності власного «будинку чи квартири». Кількість виборців (чоловіків) зросла майже вдвічі. Право голосу отримала половина дорослого чоловічого населення країни. Акт про реформу був суттєвою віхою демократичного розвитку Англії, однак принцип загального виборчого права втілення не знайшов.