Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

НОВА ІСТОРІЯ (КІНЕЦЬ XVIII—ПОЧАТОК XX СТ.)
Революції 1848-1849 pp. у Європі

Революція в Угорщині

Звістка про повстання у Відні швидко досягла Угорщини. 15 березня у Пешті (тоді Буда і Пешт були окремими містами) пройшла маніфестація з вимогами надання демократичних свобод. Події в місті розгорталися під керівництвом групи радикальної молоді, очолюваної угорським поетом-демократом, лідером організації «Молода Угорщина» Шандором Петефі (1823-1849). Створена ним напередодні «Національна пісня» стала гімном революції. Вимоги повстанців було сформульовано у програмному документі «12 пунктів»: надання демократичних свобод, знищення панщини, виведення з країни австрійських військ і повернення на батьківщину угорських частин, створення самостійного уряду тощо.

Визначним діячем угорської революції був Лайош Кошут (1802-1894). Він мріяв про демократичну незалежну Угорщину, але ідею проголошення республіки не підтримував, віддаючи перевагу парламентській монархії.

Після виступів 15 березня австрійський імператор був змушений задовольнити вимоги угорської опозиції, створивши перший національний угорський уряд. Кошут увійшов до нього як міністр фінансів і відігравав тут провідну роль. Уряд скасував селянські повинності в Угорщині.

У вересні 1848 р. розпочалася війна угорців проти австрійських військ. Угорський парламент створив новий уряд на чолі з Кошутом — «Комітет захисту Батьківщини».

Після поразки угорської армії під Віднем у жовтні

1848 р. австрійські війська вторгайся в Угорщину, в січні 1849 р. захопили Буду та Пешт. Молодий австрійський імператор Франц-Йосиф І, який зайняв трон наприкінці 1848 p., оголосив про перетворення Угорщини на провінцію імперії і скасував усі рішення угорського парламенту 1848 р. Та в березні 1849 р. почався контрнаступ угорської армії, і австрійців було вигнано з країни.

У квітні 1849 р. угорський парламент проголосив Угорщину незалежною республікою і позбавив Габсбургів угорської корони. Кошута обрали правителем-президентом. Він енергійно переймався створенням армії, чисельність якої сягнула 170 тис. вояків. Було здобуто перемогу над австрійськими військами, відкривався шлях на Відень.

Однак у таборі повсталих не було єдності. Великі поміщики-аристократи прагнули миру і згоди з Австрією. Угорські дворяни не погоджувалися на безоплатне скасування селянських повинностей, чинили опір встановленню рівноправності угорців з хорватами, словаками, українцями та ін.

Кошут, відображаючи настрої дворянства, виявляв у цих двох найважливіших питаннях революції—селянському й національному — вагання, нерішучість. Угорську армію не було кинуто проти Відня.

Австрійський імператор, здобувши перепочинок, звернувся за допомогою до «жандарма Європи» — російського імператора Миколи І. Долю революції вирішило вторгнення в Угорщину 200-тисячної царської армії на чолі з фельдмаршалом Паскевичем. Російські та австрійські війська значно переважали сили угорців. Лише після тяжких поразок у липні 1849 р. Кошут пішов на поступки селянам і оголосив про рівноправність національностей, але час було згаяно. 13 серпня 1849 р. угорська армія, оточена звідусіль, склала зброю. Командирів революційної армії (серед них 9 генералів), взятих у полон, було повішено. Жорстоко розправилися з селянами. В угорських селах діяли каральні експедиції, воєнні суди. Повсюдно відбувалися страти.

Революція в Австрійській імперії виявилася незакінченою — вона не повалила монархії та не знищила національного гніту. Поразка її була спричинена нерішучістю і неорганізованістю основної маси повсталих, національною ворожнечею та інтервенцією російських військ.

І все ж революція змусила уряд здійснити деякі реформи, сприяла розвиткові національно-визвольної боротьби. Одним з її наслідків було перетворення австрійської імперії в 1867 р. у двоєдину державу — Австро-Угорську монархію.