Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

НОВА ІСТОРІЯ (КІНЕЦЬ XVIII—ПОЧАТОК XX СТ.)
Революції 1848-1849 pp. у Європі

Революція 1848-1849 pp. в Італії

Особливістю Італії було те, що значна частина країни перебувала під австрійським ярмом (Ломбардія, Венеціанська область, Парма, Модена, Тоскана). Для Австрійської імперії Італія була, як висловлювався канцлер Меттерніх, «виключно географічним поняттям». Боротьба за визволення від австрійського панування розглядалася італійськими патріотами як необхідна передумова національного відродження країни.

У Римській області зберігалася світська влада папи, що також стало однією з перешкод на шляху до національного об'єднання Італії. Королівство обох Сицилій (його континентальну частину за давньою звичкою називали Неаполітанським королівством) перебувало під владою іспанської гілки роду Бурбонів і залишалося найвідсталішою частиною Італії, в якій зберігалися феодальні відносини.

Боротьба за національне визволення та об'єднання країни поєднувалася з виступами селян і міської бідноти. їх підтримували ліберально-демократичні кола, що домагалися запровадження парламентської форми правління, забезпечення громадянських і політичних прав. Виходило на те, що в революційних подіях в Італії брала участь більшість верств населення — ліберальне дворянство та підприємці, студентство, ремісники, робітники, селяни, міська біднота. До боротьби за національне визволення були залучені навіть монархи. Результатом цього стала як різноманітність форм і методів боротьби, так і непослідовність дій учасників революційних подій.

Подією, що започаткувала революцію, стало повстання 12 січня 1848 р. в Палермо на о. Сицилія. Звістка про перемогу на Сицилії швидко поширилася в країні. У містах відбувалися мітинги й демонстрації з вимогами об'єднання країни, запровадження конституції, війни за визволення від австрійського гноблення. Революційна хвиля викликала запровадження в усіх італійських державах (окрім Ломбардії та Венеції) конституцій, обрання парламентів та формування урядів із поміркованих лібералів.

Звістка про революційні події у Відні стала поштовхом до антиавстрійських виступів у березні 1848 р. у Венеції та Ломбардії. Наприкінці місяця австрійці змушені були вивести війська з Венеції. Тут одразу було проголошено республіку і створено Тимчасовий уряд.

18 березня 1848 р. повстання проти австрійців спалахнуло в Мілані. Міланцям довелося вести боротьбу проти 15-тисячної австрійської армії. П'ять днів тяжких боїв завершилися перемогою повстанців.

Звістка про вигнання австрійців з Мілана миттю облетіла всю країну. Патріотичне піднесення, що охопило італійців, спонукало короля П'ємонту Карла-Альберта 24 березня 1848 р. оголосити війну Австрії. У цьому він побачив можливість здійснити власну мрію та об'єднати під своєю владою Північну Італію. Про підтримку короля П'ємонту оголосили й інші монархи. Приєднався до п'ємонтської армії Джузеппе Ґарібальді, який, дізнавшись про події на Батьківщині, повернувся з загоном своїх прибічників з Південної Америки. Однак наприкінці липня 1848 р. австрійці зуміли завдати поразки армії повсталих і знову окупували Північну Італію.

Попри репресії австрійців, італійці не припинили боротьби. На початку 1849 р. спалахнуло повстання в Римі. Папа римський втік. Установчі збори скасували світську владу папи та проголосили Римську республіку. Було проведено демократичні перетворення: націоналізовано церковні землі, відокремлено школу від церкви, зменшено податки й мито та ін.

Проти Римської республіки виступила об'єднана коаліція Австрії, Франції, Іспанії та Неаполітанського королівства. За допомогою іноземних багнетів папа римський повернув собі владу. Гарібальді знову залишив республіку.

Поки тривала облога Рима, австрійці зуміли зламати опір у більшості областей Італії. Було придушено повстання на Сицилії та відновлено владу неаполітанських Бурбонів. 22 серпня впала Венеціанська республіка — останнє вогнище революції. В Італії розпочався австрійський терор — італійських патріотів страчували за вироками військово-польових судів, як злочинців.

Революція в Італії зазнала поразки, не вирішивши основних завдань— визволення та об'єднання країни, соціальних перетворень і запровадження демократичного устрою.

Передумови та завдання революції 1848-1849 pp. в Австрійській імперії. Австрійська, або Габсбурзька, імперія була багатонаціональною, «клаптиковою» державою з територією у понад 500 тис. кв. км (друга в Європі після Російської імперії). З більш як 37 млн її населення слов'яни становили 18 млн, австрійські німці — 7 млн, мадяри (угорці)— 5 млн, решта— румуни та італійці. У своєму розвитку вона значно відставала від передових європейських країн. Існувало кріпосне право (особливо в Угорщині та в більшості слов'янських областей), свавілля землевласників. В імперії налічувалося 240 видів податків і повинностей. Характерною для країни була нерівномірність економічного розвитку окремих її частин: центральні провінції мали достатньо розвинену промисловість (наприклад, Чеські землі), а східні (Східна Галичина, Закарпаття) — залишалися їхніми аграрно-сировинними придатками.

За формою правління Австрійська держава була абсолютною монархією з необмеженою владою імператора, який одночасно був і королем Угорщини. Протягом майже 40 років за імператора Франца І та Фердинанда І імперією управляв всесильний міністр, князь Меттерніх (з 1809 р. він був міністром закордонних справ і фактично керівником уряду, в 1821-1848 pp. — канцлером), виразник консервативних поглядів.

Меттерніх створив систему, за якої влада Габсбургів трималася завдяки розпалюванню національної ворожнечі між народами імперії. Сам імператор Франц так характеризував її: «Мої народи чужі один одному: тим краще. Вони не хворіють одночасно на ті самі хвороби. Я ставлю угорців в Італію, італійців в Угорщину, кожен стереже свого сусіда. Вони не розуміють і ненавидять один одного. З їхньої неприхильності народжується порядок, з їхньої ворожнечі — загальний мир».

Економічна криза 1846 р. і три поспіль неврожайних роки мали для імперії Габсбургів катастрофічні наслідки. Інфляція, дорожнеча, зростання цін на хліб і на головну їжу бідняків — картоплю, небачене раніше масове безробіття створили в країні небезпечну ситуацію. У березні 1847 р. у Відні, Празі, Пешті та інших містах імперії сталися голодні бунти й заворушення міської бідноти та безробітних. Опозиційне ставлення до влади об'єднало ліберальну інтелігенцію, підприємців, студентів і навіть частину чиновників. Проти влади Габсбургів боролася також національна опозиція з представників народів, пригноблених імперією.

Особливістю революційних подій 1848-1849 pp. в Австрійській імперії було поєднання різних завдань — проведення загальнодемократичних перетворень і ліквідація абсолютизму Габсбургів; визволення пригноблених народів та утворення незалежних національних держав; ліквідація залишків феодальних порядків.