НОВА ІСТОРІЯ (КІНЕЦЬ XVIII—ПОЧАТОК XX СТ.)
Революції 1848-1849 pp. у Європі

Червневе повстання робітників Парижа. Президентські вибори 1848 р.

22 червня було опубліковано розпорядження про закриття національних майстерень у Парижі; частині робітників пропонувалося вступити до армії, а більшості — виїхати на ремонт шляхів до провінції Солонь, де лютувала малярія. 113 тис. робітників у Парижі залишилися без засобів до існування. Це стало останньою краплею, яка переповнила чашу їхнього терпіння. 23-26 червня Париж знову охопило повстання.


Але його було жорстоко придушено: у боях загинуло 800 повстанців, а потім без суду і слідства розстріляно 11 тис. осіб, заарештовано 25 тис, з них 3,5 тис. відправлено на заслання.

28 червня генерал Кавеньяк, що командував придушенням повстання, сформував новий уряд Франції. У червневих подіях правлячі кола вбачали небезпеку для суспільства. Однак вони не розв'язали тих протиріч, які їх спричинили, а взяли курс на створення в країні сильної влади.

4 листопада 1848 р. Установчі збори затвердили Конституцію Другої республіки, кожен параграф якої проголошував свободу в загальній фразі, а ліквідацію цієї свободи — у застереженні.

На чолі держави ставав президент, який обирався населенням на 4 роки і користувався величезною владою. 10 грудня президентом було обрано Луї-Наполеона Бонапарта — племінника Наполеона І. Ця постать влаштовувала не лише фінансову і торговельно-промислову буржуазію, значну частину робітників (останні голосували за нього, щоб не пройшла кандидатура генерала Кавеньяка), а й селянство. Воно вірило, що племінник Наполеона І захищатиме інтереси дрібних землевласників.