НОВА ІСТОРІЯ (КІНЕЦЬ XVIII—ПОЧАТОК XX СТ.)
Заснування, розквіт і падіння імперії Наполеона Бонапарта

Кодекси Наполеона

У 1802 р. Бонапарт став довічним консулом, а ще через два роки був урочисто проголошений «імператором французів» Наполеоном І. З 1808 р. слово «республіка» замінили словом «імперія». В такий спосіб у Франції було відновлено монархію. Деякі республіканські ознаки — загальне виборче право, законодавчі палати — зберігалися, але суттєвої ролі не відігравали. Законодавчу владу було повністю підпорядковано виконавчій, яку зосередив у своїх руках імператор. Фактично ніщо у Франції не обмежувало його влади. Місцеве самоврядування було значно звужено. Влада в округах і комунах, що на них поділялися департаменти, належала призначеним чиновникам.

У 1804, 1808,1811 pp. було видано Цивільний, Комерційний та Кримінальний кодекси (зводи законів), що їх, зазвичай, називають кодексами Наполеона. Вони були набагато прогресивнішими, ніж законодавство феодально-абсолютистських країн, бо увібрали в себе найкращі положення правових систем різних епох. Кодекси проголошували рівність усіх перед законом, недоторканність приватної власності та особи, свободу віросповідання.

У цілому кодекси закладали правову основу під нові буржуазні майнові відносини, спадкове й сімейне право, взаємини між найманим працівником і підприємцем. Наполеон поширював дію своїх кодексів у завойованих країнах — Голландії, Італії, німецьких землях, герцогстві Варшавському. Це відіграло прогресивну роль у розвиткові цих країн, оскільки зруйнувало залишки старих порядків і заклало правові підвалини буржуазного суспільства.