НОВА ІСТОРІЯ (КІНЕЦЬ XVIII—ПОЧАТОК XX СТ.)
Французька революція кінця XVIII ст.

Падіння якобінської диктатури

Суперечливі заходи якобінців неминуче вели до їхньої поразки. Посилення якобінської диктатури й заборона християнства жахали як заможні, так і бідні верстви населення. Найбільшого розмаху терор досяг після того, як Робесп'єр став одноосібним керівником Конвенту. У березні 1794 р. були заарештовані й страчені Шометт, Ебер та інші крайні якобінці, які продовжували лінію «шалених», вимагали розподілити все майно контрреволюціонерів між бідняками, реквізувати хліб у багатіїв села і відправити його до міста, посилити терор. Невдовзі його було спрямовано проти поміркованих якобінців на чолі з Дантоном, які домагалися послаблення революційної диктатури, повернення до конституційного порядку, відмови від політичного терору, максимуму цін, свободи слова тощо. За наполяганням Робесп'єра у квітні 1794 р. трибунал засудив Дантона і його прибічників до страти.

Крах якобінців став очевидним після ліквідації зовнішньої загрози революції. Вони спромоглися організувати сильну та боєздатну армію чисельністю понад 600 тис. вояків. У червні 1794 р. перша антифранцузька коаліція зазнала останньої поразки. Але й диктатура у Франції дійшла до краю у своїй жорстокості, тому повалення її стало неминучим.

Змова проти Робесп'єра виникла в Конвенті. 9 термідора II року республіки, тобто 27 липня 1794 p., стався переворот. Робесп'єр і його прихильники були звинувачені у спробі встановити тиранію та оголошені поза законом, що означало страту без суду. Вже наступного дня 22 якобінці, а серед них Робесп'єр і «скажений пес» Сен-Жюст зійшли на гільйотину. Така ж доля чекала і багатьох членів Комуни Парижа.

Падіння якобінської диктатури не означало завершення революції. У країні ще не відбулося останнього переділу власності та утвердження при владі нової еліти.