Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

НОВА ІСТОРІЯ (КІНЕЦЬ XVIII—ПОЧАТОК XX СТ.)
Французька революція кінця XVIII ст.

Жирондистське правління. Боротьба Гори й Жиронди.

Із 750 депутатів Конвенту праве крило складали 136 поміркованих депутатів-республіканців від департаменту Жиронда. їх підтримувало «болото» — центристська більшість чисельністю близько 500 депутатів. Ліве крило утворили 113 депутатів-якобінців, яких називали «Горою» (вони розміщувалися на верхніх лавах залу засідань). Якобінці виступали за подальше поглиблення революції, відображаючи інтереси тих, хто був незадоволений здійсненими перетвореннями. Жирондисти захищали інтереси ліберальної, переважно торговельно-промислової, буржуазії. Вони були задоволені проголошенням республіки і вважали продовження революції небезпечним для приватної власності. За допомогою якобінців прагнули покращити своє становище міська біднота, селянство й частина буржуазії, яка вважала себе ошуканою. До кінця травня 1793 р. у Конвенті між «Горою» та Жирондою точилася постійна боротьба. Найяскравішими виразниками інтересів Жиронди були Бріссо і Верньйо, а «Гори» — Робес-п'єр, Марат, Дантон і Сен-Жюст.

Два найважливіші питання, що розглядались у Конвенті, — ведення війни і доля короля.

Восени 1792 р. революційна армія перейшла в наступ, у результаті якого територію Франції було очищено від інтервентів. Французькі війська минули кордон і вступили до Савойї, Бельгії, Рейнської області. Тут вони почали формувати нові органи влади з наміром долучити ці терени до складу революційної Франції. Після цього європейські монархи почали всерйоз перейматися власною долею. Тим часом на вимогу жирондистів відбулися перевибори до Комуни Парижа. Вони принесли перевагу міській бідноті, а отже, якобінцям.

Серйозні суперечки виникли у Конвенті з питання страти короля. Якобінці домагалися суду над королем, а жирондисти звинувачували їх у прагненні до диктатури і зволікали з винесенням рішення. Ситуація різко змінилася після того, як в одній з кімнат королівського палацу знайшли документи, що свідчили про зв'язки короля з противниками революції. Тоді у Конвенті відбулося поіменне голосування з приводу того, на яку кару заслуговує король. 387 депутатів висловилися за смертну кару, трохи менше— за тюремне ув'язнення. У січні 1793 р. Людовіка XVI віддали під суд, звинуватили у зраді нації та, за вироком Конвенту, стратили.

На тлі політичної боротьби можновладців загострилася проблема забезпечення населення продуктами. Війна зруйнувала економічні зв'язки між різними частинами країни, не вистачало навіть товарів першої необхідності. Міська та сільська біднота вимагала запровадити тверді ціни на продукти — максимум. Виразниками їхніх інтересів у Конвенті стали «шалені» — так називали депутатів, які вимагали нещадної боротьби проти спекуляції. Жирондисти відкидали максимум, вважаючи, що він підриває підприємництво, обмежує свободу торгівлі.

Обурені розправою над королем, до антифранцузької коаліції приєдналися Англія та Іспанія. Навесні 1793 р. австрійські війська перейшли в наступ і завдали поразки французам. Кепсько одягнені, потерпаючи від нестачі продовольства, французькі добровольці не бажали воювати і залишали фронт. Над країною знову нависла загроза окупації.

У північно-західній частині Франції — Вандеї — у березні спалахнув заколот прихильників монархії (роялістів). Головною силою повстанців були селяни, незадоволені вирішенням аграрного питання.

У країні зростало розчарування поміркованою політикою жирондистів. Цим вирішили скористатися якобінці, які проголосили необхідність врятування республіки за будь-яку ціну. На їхню вимогу 10 березня було створено Революційний трибунал — суд із надзвичайними повноваженнями. Цим актом у країні було започатковано політику революційного терору. 7 травня під тиском якобінців Конвент створив Комітет громадянського порятунку, до якого перейшли повноваження з ведення війни та боротьби проти контрреволюції. Намагаючись збільшити кількість своїх прихильників (свою соціальну базу), якобінці змусили Конвент прийняти 4 травня закон про запровадження твердих цін на зерно і борошно.